У давні часи на місці Олексіївки був безіменний хутір. Назвали поселення аж на початку 1900-х на честь цесаревича — єдиного сина царя Миколи II, котрий народився у ті роки. Й хоч хутір був маловідомий, зате в ньому граф Потоцький із сусідньої Печори збудував у 1890 році капітальну споруду — винокурню.
З приходом до влади більшовиків і радянської влади у приміщенні розміщували склад, клуб, магазин, корівник, конюшню, зрештою, роздали людям під квартири. У перебудовчі роки 100-річна винокурня знову переходила з рук у руки. Одні власники, в яких «не так пішли справи», вирішили передати її під православну церкву.
– Коли я побачив це приміщення, біля якого росла кропива метрів зо три висотою, то ледь не зомлів. Стримали слова: «Господи, благослови!» — розповідає священик о.Павло Петльований. - Обкосили бур’ян, очам страшно було, а руки приступили до роботи.
За чотири з половиною роки, з благословення митрополита Тульчинського Іонафана, вдалося переобладнати будівлю. Будівничі з Немирова залишили зовнішній вигляд історичної споруди у первісному вигляді, хоч стіни кладені як з каменю, так і з цегли. Вже перекрили дах, встановили куполи та хрести, постелили підлогу. Силами парафіян огороджено територію, облаштовано трапезну, висаджено сад та клумби, є город.
Головний храм названий на честь ікони Божої Матері «Неупиваемая Чаша», а боковий вівтар — на честь святих Царських мучеників. Тут відбуваються богослужіння, на які приїздять парафіяни і знаходять спокій та умиротворення душ у стінах древньої винокурні.
vindaily.info / "33 канал"
