За останній рік українська церква в Криму відчула на собі, що таке життя під окупацією.
Погрози відібрати храми, які належать УПЦ КП, тиск самопроголошеної влади на священиків, страх висловити свою думку через загрозу депортації зробили свою справу – віруючі і священнослужителі на півострові живуть одним днем, готуючись кожної наступної миті до найгіршого.
У березні окупаційна влада пообіцяла деякий час не чіпати храми. Ймовірно, перед Пасхою цей жест мав символічне значення: українській церкві дали ще трохи часу, щоб перереєструватись за російськими законами.
«Коли я зачитав ці листи (від кримських правителів, - «Главком») людям на Пасху, вони плакали, бо не вірили, що ці питання будуть вирішені. На кожне наступне богослужіння люди приходили в храм, як на останнє. Вони молили Бога, щоб хоч Пасху відслужили в церкві», - розповів архієпископ Сімферопольський і Кримський УПЦ КП Климент.
Владика дорікає державі Україна через бездіяльність. Мовляв, Київ нічого за рік окупації так і не зробив, аби зберегти українську церкву на півострові, повернути захоплені храми і відстояти права віруючих. Хоча, ще у квітні 2014 року глава МЗС України Андрій Дещиця в інтерв’ю «Главкому» обіцяв, що Україна судитиметься з Росією за відібрані церкви і приватне майно. Проте віз і нині там. Наприклад, у храмі Покрови Святої Богородиці в селі Перевальному, який рік тому відібрали в української церкви представники так званої самооборони, править службу священик Московського патріархату. І досі ця церква не повернута під контроль УПЦ КП.
В інтерв’ю «Главкому» архієпископ Климент розповів про те, як держава Україна змушує його стати зрадником, та яким чином російське громадянство, яке отримали рідня владики, більше захищає права ніж українське.
Раніше повідомлялося, що з 1 березня діяльність українських церков у Криму буде під забороною, якщо вони не пройдуть перереєстрацію за російськими законами. Яка ситуація зараз?
Українські церкви працюють. У перших числах березня у нас відбулася зустріч із «керівництвом» Автономної Республіки Крим, зокрема із Сергієм Аксьоновим і Русланом Бальбеком («віце-прем’єром» самопроголошеної Республіки Крим – «Главком»), на якій було вирішено питання нашої подальшої діяльності в Криму. Домовилися, що на території Криму повинна зберегтися УПЦ Київського Патріархату. Ця зустріч була проведена з їх ініціативи, оскільки у лютому я одержав три листи від різних кримських установ. Перший - про те, що Управлінню Кримської єпархії підвищують орендну плату. Другий лист стосувався церкви у Євпаторії. Коли Крим був у складі України, ця споруда не була узаконеною, по ній були питання. В третьому листі йшлося про загрозу вилучення землі, яка була виділена під будівництво кафедрального собору. Саме через ці листи відбулася зустріч з Аксьоновим, яка тривала близько 40 хвилин, носила офіційно-робочий характер. Я ставив питання під час зустрічі, він одразу телефонував керівникам, від яких залежить їх вирішення. В результаті перед Пасхою надійшли листи про те, що усі ці три позиції у нас вирішені, конфліктів, проблем в подальшому не повинно бути, ми не опинилися на вулиці, як могло статися. Коли я зачитав ці листи людям на Пасху, вони плакали, бо не вірили, що ці питання будуть вирішені. На кожне наступне богослужіння люди приходили в храм, як на останнє. Вони молили Бога, щоб хоч Пасху відслужили в церкві.
За яких умов у Криму збережеться Церква Київського патріархату у подальшому? Мова досі іде про перереєстрацію за російськими законами?
Я не знаю. У будь-якому випадку юридична перереєстрація необхідна тому, що без неї деякі церкви залишаться відрізаними від світла і води, а також є загроза втрати майна. У нас вже є прецеденти. Надалі проблема полягатиме в тому, що жоден платіж я не зможу провести, не тільки за комунальні послуги, а й за послуги охоронних фірм. Рік ми протрималися без перереєстрації, рік ми дотримувалися позиції, що ми є українською церквою зі сподіванням, що держава Україна захистить нас. Але, на жаль, керівництво держави Україна нічого не зробило для того, щоб роз’яснити релігійним діячам те, як їм діяти в тих умовах, у яких вони опинилися. Я звертався і до Президента, і до Уряду , до РНБО та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Лутковської.
Якщо я не перереєструю церкви у Криму, то буду змушений покинути територію півострову. А це означатиме знищення церкви Київського Патріархату. Якщо ж я перереєструюся, то держава Україна вважатиме мене зрадником. Я поставив до усіх вищенаведених органів влади одне питання: що для мене, правлячого архієрея, важливіше, церква, віруючі, Бог, чи держава Україна, яка не захищає, яка не дає відповіді на запитання, що стосуються життя людей на території Криму? Я попросив юридичні служби (вищенаведених органів влади), аби вони розробили документ, якісь рекомендації, аналітичні записки, які б дали зрозуміти, як нам діяти, щоб зберегти церкви, майно та людей? Листи написав у лютому, а у березні РНБО мені надіслала відповідь. Написали, що, ваш лист розглянуто, і направлено до Міністерства культури України. Але для того, щоб Мінкульт щось вирішував, потрібно знати, якою є державна позиція з цього питання. А її немає.
Що може запропонувати Міністерство культури, аби знайти вихід?
Немає виходу. Це відомство знатиме, як діяти, тільки після того, як будуть надані юридичні рекомендації РНБО, Ради міністрів, Верховної Ради, Адміністрації Президента.
У березні ви зустрічалися із патріархом Філаретом. Яку позицію має предстоятель УПЦ КП, який вихід із ситуації він пропонує?
Зараз ми не знаємо, як вирішити цю проблему. Сьогодні діяльність представників релігійних конфесій регулюється законом про окуповані території. І будь-яка співпраця з представниками «керівництва» цих території підпадає під кримінальну відповідальність. Мене, архієпископа УПЦ КП за те, що я зустрівся з Аксьоновим, можуть притягнути до кримінальної відповідальності. А бізнесмена, який робить бізнес в Криму, не притягнеш до відповідальності, бо на нього розповсюджується дія Закону про вільну економічну зону «Крим»! Де справедливість?
Яким чином держава мала би відреагувати на ваші запити, яка відповідь від керівництва держави допомогла би вирішити проблему?
Державі потрібно чітко визначити наші права і обов’язки на території Криму. Потрібно зберегти церкви, зберегти релігійні громади, зберегти церковне майно, щоб не пограбували, щоб не закрили церкви, щоб громади могли збиратися і молитися. Це стосується і православних, і мусульман, і юдеїв, одним словом, усіх. В який саме спосіб – я не знаю. Це мають вирішити органи державної влади, перед якими я поставив питання.
Минулого року в інтерв’ю «Главкому» ви визнали, що перереєстрація УПЦ КП за російськими законами означатиме визнання українською церквою анексії Криму. Тепер українська церква готова до цього кроку?
Я не відмовляюся від своїх слів. Але зараз не потрібно мене підставляти такими запитаннями: визнаю я, чи не визнаю я? Наша церква в рішеннях Священного Синоду, Архієрейського Собору і в заявах Патріарха Філарета чітко визначила свою позицію до останніх подій.
Після року поневірянь нашої церкви, після того, як на Пасху було понад 5 тис. людей, які зібралися в кафедральному соборі… Моя відповідь на ваше запитання така: мені потрібно зберегти ці 5 тис. громадян України, яких залишила напризволяще держава Україна.
Керівництво Росії та керівництво України нехай сідають і домовляються, а не втягують релігійні конфесії у цю перепалку. Церква відділена від держави, тому я поза політикою, я з Богом. Питання перереєстрації не знімається, воно стоїть у порядку денному. Я не знаю, яке рішення ухвалить наш Патріарх щодо питання перереєстрації, але попереднє рішення про те, що ми повинні перереєстровуватися ухвалюватиметься в управлінні єпархії загальними єпархіальними зборами всієї громади.
Перереєстрація означатиме, що ви станете «іноземним агентом» в РФ, до яких наслідків для української церкви це може призвести?
Для того, щоб зареєструвати структуру, я повинен взяти російський паспорт, бо без російського паспорту це неможливо.
Уже оформлюєте російське громадянство?
Ні. Я нині веду консультації щодо цього.
Як змінилася кількість парафіян в церквах УПЦ КП після анексії Криму Росією?
Збільшилася, тому що церква Київського патріархату стала для людей єдиним духовним осередком. Знаю лише, що протягом дня на Пасху до храмів прийшло близько 5 тис. людей. Наша церква - це і культурний, і національний, і духовний центр зараз для українців, власне, і не тільки для них, до нас ходить багато росіян. Що цікаво, до нас приходили представники навіть самооборони, освячували паски. Церква нині відіграє ще більшу функцію, ніж будь-коли, вона є єдиною надією людей на спасіння, як духовного, так і тілесного. Як правлячий Архієрей я маю думати, як зберегти церкву, а не про те, як на мене дивитиметься Україна, дивитимуться депутати, які не спромоглися за 24 роки нічого зробити.
Наприкінці минулого року під управлінням вашої єпархії і безпосередньо під вашим управлінням було 11 храмів. Яка ситуація нині?
Вдалося зберегти храми, окрім храму в Севастополі і Перевальному. Постійно працюють дев’ять. Загалом на території Криму були зареєстровані 53 релігійні громади. Зараз я повинен скористатися можливістю, і всі ці 53 релігійні громади перереєструвати для того, щоб зберегти ті позиції, які у мене були при Україні. Чому це важливо робити зараз? Тому що зараз продовжили термін перереєстрації до 1 січня 2016 року. Якщо я не вкладуся у цей термін, перереєстрація обійдеться мені у понад 10 тис. рублів (на кожну громаду, - «Главком») така сума є занадто великою. Хочу сказати, що у мене немає більше часу чекати, що ще придумає керівництво держави.
Чи працюють у всіх українських храмах священики, чи хтось уже виїхав за межі півострова?
Частина духовенства повернулася (до Криму) із сім’ями. Повернулися ті, у кого діти дорослі. А ті, у кого діти малі, і вони не можуть навчати їх у школах українською мовою, вивезли їх на материкову Україну. Саме тому деякі священики живуть зараз на два доми – один в Криму, куди приїжджають служити, і другий на материковій Україні. Зараз на літо, на канікули дехто збирався привезти і дружин, і дітей.
Як віруючі УПЦ КП ставляться до можливої перереєстрації, яку думку з цього питання мають священнослужителі?
Думка віруючих така, щоб якомога скоріше це знущання закінчилося. Вони вже готові і на перереєстрацію, і на реєстрацію, вони вже готові будь до чого, тільки аби мати можливість молитися. Люди психологічно виснажені.
Яким чином вам, громадянину України, вдається вирішувати побутові питання церкви, не маючи російського паспорту?
Таких як я тут багато. Зараз вдається вирішувати ці питання шляхом договорів, обіцянок. І так в кожному окремому питанні. Наприклад, мої рідні взяли російські паспорти. Бо потрібно майно переоформлювати, пенсії одержувати, за світло заплатити. А що пропонуєте, до останнього нічого не робити, щоб потім за борги відібрали майно? От сенсація, рідні владики Климента взяли російські паспорти! Якщо ти не переоформлюєш документи, до тебе приїжджають, вимикають світло, газ, воду. Як далі жити? Декілька тих жінок, які в церкві працювали, також взяли російські паспорти, декілька не взяли. Ті, які не взяли, то мають зараз проблеми з виплатами пенсій, медичним обслуговуванням, влаштуванням дітей до школи... Тому говорити про те, що ви взяли російські паспорти і є злочинцями неправильно. Адже російські паспорти не для того, щоб відмовлятися від держави Україна. А для того, щоб хоч якось захистити свої права.
Чи спілкуєтеся із представниками української влади, чи цікавляться вони справами української церкви у Криму?
У мене хороші стосунки з Анатолієм Матвієнком (екс-прем’єр Криму, нині – нардеп, - «Главком») і Максимом Бурбаком (нардеп). Ні, ми не зідзвонюємося, бо з цим є певні складнощі. Буває, зустрічаємося, вони допомагають вирішувати певні питання. Щодо решти депутатів, то для них я ніколи не існував. Після анексії вони вимкнули свої телефони, і зв’язатися з ними неможливо. Не називатиму цих людей.
Нині є багато фактів переслідувань кримських татар з боку самопроголошеної влади. Чи переслідують парафіян УПЦ КП в Криму, чи проводять з вами профілактичні бесіди представники російських спецслужб?
Парафіян УПЦ КП поки що не переслідують. Ми не втручаємося в політику, ми молимося за Україну, а не проти народу Росії. Церква відділена від держави.
Якщо церква відділена від держави, то чому саме у держави ви вимагаєте рішучих кроків, аби вона захистила церкву? Не бачите протиріч?
Окрім того, що я є єпископом Української православної церкви Київського патріархату, а церква відділена від держави, я є громадянином України, який не отримував російський паспорт. Так само українські паспорти у більшості громадян України, віруючих Київського патріархату. Більше того, статут Кримської єпархії УПЦ КП зареєстрований у державному органі, Міністерстві юстиції України. Нам було видане державне свідоцтво про реєстрацію, ми є платником податків у державі Україна. Виходячи з цього держава Україна і мусить ухвалювати закони, які захищатимуть її громадян.
Самопроголошена влада заборонила кримським татарам виходити на масові акції з нагоди 71-ї річниці депортації. Ви засуджуєте заборону?
Я знаю тільки одне, що у нас з муфтієм хаджі Еміралі Аблаєвим ідуть постійні консультації, ми постійно зустрічаємося, координуємо наші дії для того, щоби не допустити будь-яких протистоянь, конфліктів, які би були на релігійному ґрунті. Ми не втягуємося в політику.
Чи не вважаєте, що тема захисту прав кримських татар, яка піднімається багатьма ЗМІ і політиками, відсунула на другий план тему утиску прав українців у Криму?
Я не хотів би протиставляти кримських татар і українців. Я можу сказати одне: на превеликий жаль, для держави України не існує українців в Криму. Бо жодної заяви серйозної, ґрунтовної, жодних дій по захисту українців в Криму держава Україна не зробила. Якщо би держава, депутати, Уряд дбали про українців у Криму, непотрібно було би боротися за кожен український клас, за кожну українську школу, за кожну українську церкву. Якщо хтось вважає, що це сепаратистські настрої… Я можу опублікувати всю переписку за 24 роки існування кримської єпархії (з владою). Те, що я просив, починаючи з часів Кучми, і закінчуючи Януковичем, і які відповіді я отримав. А там далі нехай знайомляться читачі і роблять власні висновки про те, яке ставлення було… Українці намагаються донести те, що відбувається у Криму, українські ЗМІ намагаються розповідати про те, що відбувається в Криму. Але все це на рівні громадськості, на рівні правозахисників, на рівні журналістів, але це не є на рівні держави. От що найстрашніше.
