4 січня, у Неділю святих отець, Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій під час Божественної літургії у Трапезному храмі преподобних Антонія і Феодосія Печерських Києво-Печерської лаври звернувся до пастви зі словами пропоповіді.
Блаженніший владика звернув увагу віруючих на недільне зачало, у якому святий євангеліст Матфей зобразив родовід Ісуса Христа. «У цей день, — зазначив Предстоятель, — Свята Церква згадує прямих нащадків Спасителя, і ми бачимо, що серед мужів згадуються чотири жінки, далеко не зразкової поведінки».
Перша з них – Фамарь – дружина Іра, сина Іуди – родоначальника роду Іудиного. Після смерті чоловіка, вона була видана заміж за іншого сина — Онана і також овдовіла. Але народила двох дітей від свого свекра, спокусивши його під виглядом блудниці, і в якості майбутнього доказу випросила в нього печатку, пасок і жезл. Ці предмети вона пред’явила своєму свекрові, коли той хотів стратити вагітну невістку за блуд.
Наступна біблійна жінка, про яку було згадано у недільному Євангельському читанні – Раав або Рахава – єрихонська блудниця, яка переховувала двох посланців Ісуса Навина, чим згодом зберігла життя своєму родові при захопленні євреями Єрихону. Згідно Старозавітного оповідання, потім Салмон, один з тих посланців, одружився на ній і в них народився син Вооз.
Інша згадана жінка – Руф – була язичницею. За словами Священного Писання, після смерті свого чоловіка вона не залишила свекрухи Ноємінь і пішла з нею в землю Іудейську. Саме там зустрів її Вооз, полюбив за добре серце, і в них народився Овід, дід святого царя і пророка Давида.
Остання з біблійних жінок – Урина або Вірсавія – дружина полководця Урії, якого цар Давид підступно відправив на вірну смерть, щоб узяти Урину собі за дружину. Після цього гріха цар Давид довго каявся, внаслідок чого ним був написаний всім відомий п’ятдесятий псалом. Бог простив Давиду цей гріх і послав йому з Вірсавією сина, Соломона, за час правління якого Ізраїльське царство досягло найбільшого розквіту та могутності.
«Чому в родоводі Христа згадуються саме ці жінки, — зауважив Блаженніший Онуфрій, — адже у старозавітні часи було багато й інших, з більш шляхетним походженням і благочестивою поведінкою?».
Продовжуючи свою думку, Його Блаженство підсумував: «Бо саме через їхнє життя Святий Дух показує, що Спаситель не відчуває потреби в нашому шляхетному походженні, Він Сам подарував нам силу бути шляхетними. Ми повинні знати, що Спаситель прийшов на землю, щоб таких недостойних, грішних і зневажених спасти. Не для знатних і праведників, які вважали, що не потребують спасіння, а саме заради злиднів і грішників Спаситель прийняв на Себе людську плоть. І тільки у Христі — наше життя та наша надія, наше спасіння та наша шляхетність, і ми маємо це пам’ятати і бути Йому вдячними за це».
Завершуючи проповідь, Предстоятель закликав кожного молитись за весь свій рід, без розсуду про міру праведності пращурів.
