Фахівці вважають за потрібне відокремити центри реабілітації військовослужбовців від психоневрологічних установ.
Таку думку під час круглого столу в УНІАН ”Психологічні і духовні проблеми військових і їхніх родин: як повернути мир в душі?” висловили голова Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО Артур Дерев`янко та психолог, керівник Міжнародного інституту екзистенційного консультування (МІЕК) Анна Лелик.
Організатором круглого столу виступила Українська Православна Церква.
За поясненням експертів, навіть якщо бійці і відчувають потребу в допомозі спеціалістів у процесі повернення до нормального мирного життя, все одно не хочуть йти до спеціальних закладів, при яких працюють центри реабілітації. Разом з тим, зауважують фахівці, їм важко буде повернутися до спокійного життя та позбутися посттравматичного синдрому, на відміну від депресії, яка може піти сама.
За словами Лелик, людей, які потребують допомоги, вже велика кількість. «І, на жаль, дійсно, люди, які повертаються з зони бойових дій, не йдуть до психологів, бо бояться, що їх припишуть до «психів», «ненормальних», - зазначила вона.
«Посттравматичний психологічний розлад - це конкретна травма, після якої життя змінюється. Це точка відліку, після якої життя стає не таким як раніше. І по МКБ-10 – це міжнародна кваліфікація хвороб - посттравматичний синдром – це є діагноз, який ставлять людині, яка перебувала в дуже складних життєвих ситуаціях», - додала фахівець.
Лелик зауважила, зо посттрвматичний синдром можна ставити не тільки військовим, а й членам їхніх сімей, і взагалі багатьом українцям, які живуть наразі в умовах війни на території країни.
Фахівці впевнені в необхідності відкриття центрів реабілітації для таких людей в кожному місті та обласному чи районному центрі, а також в напрацюванні відповідних державних програм з підготовки професійних кадрів для роботи в них.
«Водночас треба вилучити один негативний момент, який вже зараз є. Що ця психологічна реабілітація проходить в будинках психоневрологічних диспансерів. І коли військовий йде туди, він знає, що це «дурдом» і що йому поставлять штамп, якщо він пройшов психологічну реабілітацію в цьому закладі. Це дуже негативно впливає. І ці люди туди не йдуть. Тому треба щоб це були не медичні установи, можливо якісь спеціалізовані», - зазначив Дерев`янко.
За його інформацією, наразі в Україні діє лише 5 реабілітаційних центрів для учасників АТО.
«До нашого управління передано, згідно з розпорядженням уряду, 5 психологічних центрів реабілітації, які раніше працювали з чорнобильцями. Вони працювали та працюють з різними категоріями населення – це і сім’ї, і діти чорнобильців. І зараз додалися учасники АТО, сім`ї переселенців. Але цих центрів дуже замало. Цих центрів, які в нас знаходяться на Київщині, Чернігівщині для всієї країни дуже замало», - заявив голова Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО.
Він також наголосив на загальнодержавній проблемі - відсутність практичних психологів, які б після повернення бійців до суспільного життя, могли б працювати з цими людьми. «Це проблема, яку треба вирішувати і в ракурсі державних програм», - сказав Дерев`янко.
«Зараз багато на волонтерських засадах готові це робити, але, на жаль, підготовки в них мало, щоб зробити це кваліфіковано. Людей, які потребують таку допомогу, насправді, дуже велика кількість, бо це не тільки військові та їхні сім’ї, це ширше і масштабніше…», - зауважила Лелик.
У свою чергу, координатор по роботі з військовими медичними установами протоієрей Олег Кучер (Харківська єпархія УПЦ), посилаючись на досвід спілкування з бійцями в шпиталі Харкова, куди доставляють поранених з передової, розповів про важливість швидкої духовної допомоги. За його словами, важливість такої допомоги можна прирівняти з першочерговою медичною допомогою. Кучер розповів, що поранені часто звертаються у церкви при лікарнях і просять про сповідь, причастя, просять духовних порад, що допомагає їм загоїти душевні рани.
