У листопадовому номері журналу «ФОМА в Україні» відразу декілька важливих і цікавих тем.
Відкривають випуск роздуми Володимира Легойди про сутність християнства. У них автор підкреслює, що євангельська віра - це не просто набір моральних приписів або система певних норм. Це, насамперед, вибудовування відносин з Христом, віра в Нього, Йому і заради Нього. А як же ми можемо вірити кому-небудь, не знаючи цю особистість? Дізнатися Христа можна лише через Писання. Саме тому так важливо не тільки вірити в «Бога в душі», але й жити церковною традицією, яка дбайливо зберігає істину про Нього.
Цю традицію можна виразити різними способами - у фарбах, у пісні, у слові, у кіно. Але кожна з цих форм має свої особливості, і це відбивається на змісті. Як правильно зняти християнський фільм - без менторства, повчань, єлейності? Чому більшість сучасних спроб створити православне кіно зазнають невдачі? Про все це розповідає режисер Олександр Столяров, котрий нещодавно зняв фільм «Старець Паїсій і я, стоячий догори ногами». У великому і живому інтерв'ю герой відкриває секрети кінематографа, а ще пояснює різницю між кіно і театром.
Дуже пронизливо подана історія Єлизавети Федорівни та Сергія Олександровича Романових. Зазвичай, говорячи про історичні особистості, ми ставимося до них з холодом і відчуженням, а їх життя розбивається об сухі факти і дати. Валерії Михайловій вдалося дуже жваво і трепетно розповісти про цих людей, не вдаючись ні в лубочну романтику, ні в академічний формалізм. Обширний матеріал розкриває маловідомі, а то й зовсім невідомі широкому загалу факти з життя праведного подружжя.
А чому радіти? Саме таке питання ставить перед читачами в розділі «Віра» Сергій Худиєв. На цей раз він намагається сформулювати християнське розуміння радості і розповісти про те, який ідеал радості міститься у Священному Писанні. Особливу увагу автор приділяє розбору тих гріхів і людських якостей, які радість вбивають.
Серед причин людських нещасть - так званий дефект критики - стан завищеної самооцінки і вимогливості до інших. Цю проблему детально розглядає у своїй статті Марина Журинська. Вона тонко підмічає, що «самопізнання є необхідним компонентом праці християнина, спрямоване на його порятунок, і без нього неможливе покаяння». Початком справжнього покаяння може бути тільки вимогливість до себе та розрізнення добра і зла.
У наш час випробувань і перевірок на духовну зрілість важко не тільки простим людям, що відчувають матеріальні та духовні труднощі. Нелегко і Церкві, яка в цих обставинах повинна пробуджувати в душах своїх парафіян любов, милосердя, терпіння та смирення. Про виявлення особистої мужності і стійкості духу в період лихоліття та політичних негараздів представлений матеріал ігумена Дамаскина (Орловського) про єпископа Парфенія, розстріляного в 1937 році за вироком трійки НКВС. Його життя для багатьох сучасників може служити прикладом вірності і відданості матері-Церкві.
Нині, коли наша країна переживає непростий час, дуже важливо знати, чим живуть біженці і як можна їм допомогти. А ще легше знати, що Церква, перебуваючи поза політичних пристрастей, допомагає всім знедоленим і простягає руку людині незалежно від того, хто він за віросповіданням або національністю. Проблемам біженців і тих людей, які їм допомагають, присвячений один з ключових матеріалів рубрики «Люди».
Що таке милосердя? Відповідь на це питання в блоці матеріалів, присвячених Запорізькому краю і його активним соціально-місіонерським проектам. Рубрика «Смислова географія» стала свого роду смисловим центром номера, його серцем і стрижнем. Розповідь про те, як можна творити справи любові, кому подавати руку допомоги і якими при цьому користуватися засобами, - дуже актуальна в наші дні. Особливо, якщо вона підтверджена життєвими прикладами та реальними фактами Церкви.
Безперечно, заслуговує уваги і інтерв'ю з професором ПСТГУ протоієреєм Володимиром Воробйовим. Його погляди стосовно шлюбу і сім'ї не тільки актуальні із соціальної точки зору, але й своєчасні, враховуючи сформовану в суспільстві спрямованість до спадкоємства європейських «цінностей», що часто вихолощує і нівелює самі ці поняття. У зв'язку з цим, не зайвим звучить його нагадування про те, що самою шкідливою ілюзією сучасного світу є переконаність, що щасливим можна стати через задоволення своїх егоїстичних бажань і потреб. Люди прагнуть до щастя, але на ділі шукають лише великих задоволень, які, у кінцевому рахунку, роблять їх ще більш нещасними. У християнській родині любов - не просто почуття, це властивість людського серця, завдяки якій людина ладна забути про себе заради тих, кого любить.
