У Лазареву суботу, 31 березня, Блаженніший Митрополит Онуфрій очолив Божественну літургію у Трапезному храмі преподобних Антонія і Феодосія Печерських Свято-Успенської Києво-Печерської лаври.
Під час своєї проповіді Предстоятель УПЦ розповів про християнське ставлення до смерті, про підступність ворога людського спасіння та зусилля, які необхідні для покаяння. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
«Воскресіння Лазаря було свідченням того, що буде загальне воскресіння мертвих. Настане такий день, коли Господь прийде вдруге на землю, воскресить всіх від віку померлих і вчинить праведний суд», – наголосив Архіпастир.
Пояснюючи слова Господа «хто вірує в Мене, навіть якщо помре, оживе» (Ін. 11:25), Предстоятель сказав, що для людини, яка вірить у Христа, смерть є тимчасовим явищем, схожим на сон.
Блаженніший Архіпастир зазначив, що після смерті кожна людина воскресне і буде судитись згідно своїх справ. Якщо людина робила добро, то буде виправдана, якщо ж чинила зло, то отримає по своїх справах.
«Тому, пам’ятаючи про те, що смерть є для нас сном, після якого ми обов’язково прокинемося і дамо звіт Богу про те, що ми зробили доброго чи злого, ми повинні намагатися під час свого життя відвертатися від зла і робити добро», – закликав Блаженніший Митрополит Онуфрій.
«Це не так просто – треба здійснювати зусилля над собою, тому що зло як болото: воно втягує, всмоктує людину в себе. Якщо вона потрапила туди, то їй треба вживати зусилля, щоб витягнути себе звідти».
Особливу увагу Предстоятель звернув на підступність диявола і пояснив механізм, за допомогою якого він вводить людину у гріх: «Коли людина ще не грішила, то ворог являє людині гріх малозначимим: мовляв, нічого, що згрішив, зробиш, потім покаєшся і все буде добре – Бог приймає покаяння».
«Це правда, що Бог приймає покаяння, – продовжив Блаженніший Владика. – Але коли людина согрішить, диявол починає вже іншу пісню співати: “Ой, що ж ти зробив! Як же ти будеш говорити Богу? А якщо люди дізнаються про це, що це буде, яка ганьба!” – і починає людину відлякувати від покаяння».
«Тому людина має бути сором’язливою, коли грішить, – пояснює Архіпастир, – і “безсоромною”, коли кається. Тобто, якщо вона йде грішити, то нехай соромиться гріха, а якщо вже згрішила – нехай не соромиться [зізнатись], нехай йде до Бога і кається у своїх гріхах».
