Увечері 8 березня в приміщенні недільної школи одного з столичних храмів зібралися парафіяни Києва, бажаючі стати наставниками дітей з інтернатів.
Як повідомляє "Фома в Україні", організатором заходу виступив Синодальний відділ УПЦ у справах сім'ї прохання однойменного відділу Київської єпархії.
Своїм досвідом наставництва та тематичними знаннями поділився співробітник Синодального відділу, клірик Львівської єпархії протоієрей Михайло Коник. За плечима священика 12-річний стаж роботи у Дрогобицькій службі у справах дітей.
Як зазначив лектор, наставництво – новий проект для України. Це поняття увійшло в наше законодавство рівно два роки тому. 4 квітня 2017 року Священний Синод назвав підготовку наставників для дітей-сиріт одним з напрямків діяльності УПЦ. Відповідне положення та концепція були затверджені в грудні минулого року.
«Наставництво – це мінімум, який ми можемо дати цим дітям», – сказав священик.
За словами отця Михайла, наставник – дорослий, який спілкується дитиною, яка живе в інтернаті, 1-2 години на тиждень і допомагає їй знайти свою особистість, навчитися вибирати (колективне виховання робить вихованців дитбудинку «однаковими» і заглушає почуття вибору), адаптуватися до сучасних реалій, знайти своє професійне покликання... При цьому завдання наставника – не вчити дитину, а бути її другом.
Отець Михаїл розповів про відмінності між державною і церковною програмами.
«Церковне наставництво набагато якісніше, ніж те, що прописано у державою, бо воно наповнене духовністю», — сказав священик.
Воцерковлення підопічного може бути лише з його волі. «Як і все, воцерковлення має бути по волі дитини... Любов не ґвалтує», – сказав протоієрей. Вплинути на підопічного може лише приклад наставника. Ідеал – якщо дорослий стає хрещеним вихованця дитбудинку.
Кінцевим підсумком наставництва в ідеалі може бути усиновлення. Але це не є його метою, не ставиться в обов'язок наставника і до цього не готують дитину.
Отець Михаїл розповів про свій досвід наставництва.
Як додав заступник голови Синодального відділу ієрей Іоанн Ружицький, відносини вихователя і дитини проходять кілька етапів. Спочатку їм дозволяється зустрічатися лише в інтернаті, пізніше, на певний час покидати його територію (наприклад, сходити в кіно). Через півроку дорослий зможе забирати підопічного до себе на вихідні та канікули.
Офіційно опіка триває до досягнення підопічним повноліття, але, звичайно, спілкування може тривати стільки, скільки цього захочуть дорослий і дитина.
