26 жовтня Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив чин великого освячення храму святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова при Саратовській духовній семінарії та Божественну літургію в новоосвяченому храмі. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.
"...В семінарії мимоволі думаєш про майбутнє покоління руського православного духовенства. І ось дивним чином сьогодні згідно зі Статутом Церкви читалося Євангеліє від Луки, де йдеться про сіяча, який вийшов сіяти (Лк. 8: 5-15). А далі йдеться про те, куди падали зерна, що він їх розкидав. Одні впали при дорозі — їх подзьобали птиці; інші — на кам'янистий грунт, і не було коріння у цих зерен, так що вони засохли під променями яскравого сонця; треті — у терни, у високу траву, у бур'яни, і зійшли ці бур'яни і погубили сходи; і тільки четверті впали на родючий грунт.
Зазвичай, коли ми розмірковуємо над цим євангельським текстом, ми намагаємося відповісти на питання: а хто ми? Ми ті, хто при дорозі, чи ті, хто на кам'янистому грунті, чи ті, хто в тернах, а може, ті, хто на благодатному грунті? Але чомусь ми не думаємо про сіяча.
«Вийшов сіяч сіяти» і розкидав зерна так широко, що вони потрапляли на різний грунт. А хто цей сіяч? За тлумаченням Самого Спасителя, зерно — це слово Боже, а сіяч — той, хто це зерно, тобто це слово, пропонує людям. Це ті, хто покликаний Самим Богом розкидати зерна Його слова.
Так що ж? Можливо, знаючи цю притчу, нам не слід так широко розкидати зерна? Навіщо кидати їх при дорозі, навіщо кидати на кам'янистий грунт, навіщо кидати в терни? Але нічого подібного, жодних вказівок, куди треба кидати зерна, у притчі не було. Це означає, що сіяч, уповноважений Самим Богом сіяти зерна Його слова, повинен широко їх розкидати.
Адже так і вчиняли апостоли. Хіба апостол Павел, вирушаючи до Антіохії, на Кіпр, потім до відомих у той час язичницьких міст Малої Азії: Лістри, Дервії, Іконії, Ефеса, а потім і до язичницьких міст на Європейському материку: Филип, Салонік, Афін, Коринфа, — хіба апостол, відвідуючи ці міста, кидав зерна на родючий грунт? Там усе було випалено: інша віра, інша культура, інші цінності, якими жив народ. Але ж апостол Павел кидав ці зерна...
Зерно не може зрости, якщо грунт не піддається культивації, не отримує добрив, тому що дуже велика ймовірність його загибелі. Коли ми говоримо: потрібно культивувати землю, ми використовуємо слово, яке має той же корінь, що й слова «культ» і «культура». Але не можна обмежуватися знаряддями культивації — потрібно обов'язково удобрювати грунт, піклуватися про нього...
Але потрібно пам'ятати й про те, що багато з зерен, які ви розкидатимете, впадуть при дорозі, і на кам'янистий грунт, і в бур'яни. І тому ваша робота із сіяння слова Божого, ваші труди з проповіді Євангелія мають супроводжуватися величезною роботою зі зміни життя людей на краще...
Бути сьогодні священнослужителем — це намагатися штурмувати найважчі й найвищі висоти. Декому здається, що служіння священика обмежується виконанням обрядів, дотримуванням зовнішнім церковним приписам. Насправді ваша справа — це майбутнє народу, це майбутнє людських сердець і людського розуму..."
Повний текст проповіді можна прочитати тут
За матеріалами прес-служби Патріарха Московського і всієї Русі
