Василь Горбаль: Об’єднаємо суспільство — об’єднаємо Церкву

18:38, 12 липня 2011
Держава
0 0

“Релігії в Україні”

“Релігії в Україні”

Співрозмовник “Релігії в Україні” Василь Горбаль — член президії Міжсоборної присутності РПЦ та правління міжнародної благодійної організації “День Хрещення Русі”, народний депутат України від Партії регіонів. Незадовго до чергового святкування дня Хрещення Русі ми зустрілися із Василем Михайловичем, щоб розпитати про роботу колегіального міжсоборного органу Московського Патріархату. Також нас цікавило ставлення представника правлячої партії до питання об’єднання українського Православ’я.

- Василю Михайловичу, розкажіть про засідання Міжсоборної присутності РПЦ. Якими питаннями особисто Ви опікуєтеся, на які питання можете впливати, яким чином приймаються рішення?

- Ви знаєте, мирян не є багато як у самій Присутності, так і у її Президії. Хоча мені дуже приємно відмітити, що я можу особисто поспілкуватися з такими людьми як Олексій Ілліч Осіпов – професор Московської духовної академії, Валерій Миколайович Ганічев – голова Спілки письменників Російської Федерації.

Звичайно, участь у комісіях є добровільною і визначається за принципом – «хто де бажає». Я пішов у комісію, яка займається соціальною роботою Церкви – благодійністю — і всім, що пов’язано з цими питаннями, а також у комісію державно-церковних відносин (дозволяється брати участь лише у двох комісіях).

Як правило, під час роботи комісій йде жвавий розгляд і обговорення проектів документів. Слід відмітити, що в різних комісіях, з огляду на голову комісії, її склад та документи – різний стиль і ведення самого засідання. Бо є проекти на одну-дві сторінки, а є проекти, які потребують широкої дискусії богословів, зосередження на історичних моментах, реаліях сьогодення та ін. І оскільки типових вимог для різних видів документів немає, то обговорення всіх цих документів на Президії є дуже цікавим.

Кожен документ, що виноситься на обговорення Президії, особисто вивчає Патріарх.

Наприклад, останній документ, що розглядався, був «Про порядок виборів Патріарха». Було запропоновано чотири варіанти процедури обрання Патріарха, які після обговорення на Президії та незначної корекції відправлено вниз – для широкого обговорення безпосередньо в єпархіях - і для подальшої подачі пропозицій нагору.

Чесно признаюся, спочатку я навіть не знав, як брати участь у цих дискусіях, дивлячись на відповідальність самого рішення. Та коли я абстрагувався, стосовно чого йде мова – а мова йшла про вибори Патріарха, – стало досить цікаво. Це були питання щодо більшості, кількості кандидатів, кількості турів, хто із кандидатів проходить до другого туру тощо – тобто питання, схожі, наприклад, з питаннями виборів мера Києва. Повторюся, якщо абсолютно абстрагуватися, що йдеться про вибори Патріарха, то алгоритм процесу є доволі зрозумілим.

Є, правда, і відмінності. Якщо політики, дискутуючи на цю тему, підганяють правила під діючу ситуацію з точки зору політичної доцільності, то на Президії йшла дискусія не з огляду на ситуацію, а з розумінням історичної відповідальності за прийняте рішення. Скажімо, щоб, не дивлячись, у які часи – складні, чи ні – діятиме Церква, це рішення виконувалося.

- Наскільки помітна позиція Української Православної Церкви у роботі Міжсоборної Присутності?

- Представники Української Православної Церкви завжди надзвичайно активні – і ректор КДАіС архієпископ Антоній (Паканіч), і ігуменія Серафима (Шевчик), і мій колега Андрій Леонідович Деркач, який викладає в Київській духовній академії церковно-державні відносини.

Коли збирається пленум Присутності, то українська делегація відіграє якщо не домінуючу, то найактивнішу роль, і її голос завжди чутно. Я розумію, що в української сторони не завжди є можливість брати участь в усіх обговореннях – є певне завантаження та інші об’єктивні речі – але на пленумах ми завжди активні.

- Стосовно церковно-державних відносин, про які теж йдеться на Міжсоборній Присутності, то яка їхня модель була б найсприятливіша для України?

- Зауважу, що досить часто, коли в комісіях Присутності готують той чи інший документ, випадково трапляється прив’язка до тієї чи іншої країни. Ми її максимально виправляємо, адже мова йде не лише, скажімо, про Російську Федерацію. І коли йдеться про відносини з державою, перше, що спадає на думку: добре, що в Президії беруть участь і українські представники, і білоруси, і молдовани – які корегують позицію з огляду на стан і тип взаємовідносин у своїх країнах.

- Не так давно в Інтернеті відбувалося жваве обговорення документів Міжсоборної Присутності, що стосуються, зокрема, виборів кліриків до представницьких органів влади. А як це обговорювалося у самій Присутності?

- Дійсно, дискусія розпочалася досить цікаво, бо, знову ж, російські діячі приміряли цю ситуацію на російські реалії, і тому висловились достатньо категорично з цього питання. Але представники України і ті, хто краще знає ситуацію в Україні, скорегували її з огляду на українські реалії - наприклад, стосовно ситуації, коли на вибори йде опонент Української Православної Церкви.

- У представників України своє бачення…

- Я скажу, що коли у дискусію включається українська сторона, то дискусія завжди стає жвавішою. Оскільки у нас і ситуація дещо складніша, і наші делегати краще знають, що відбувається в українському суспільстві.

- На Вашу особисту думку, чи на Вашу думку як політика, це нормально, коли священик чи єпископ бере участь у виборах до органів влади якогось рівня? Адже в нас це відбувається переважно за партійною системою.

- На мою думку, ситуація, коли відбувався поділ: одна конфесія – це одна партія, друга – це інша і т.д., дещо зашкодила Україні. Це вина не Церкви, це вина політиків, які намагалися свої проблеми переводити і на міжконфесійні відносини.

Що стосується участі священнослужителів у виборах до органів влади, то на рівні місцевого самоврядування це, думаю, є надзвичайно корисним. Адже на жаль, навіть серед тих політичних сил, які декларують підтримку Церкви, Церква не завжди цю підтримку відчуває, і тому змушена сама вирішувати свої проблеми. Тому ті чи інші священнослужителі розмірковують над можливістю брати участь у роботі органів місцевого самоврядування, щоб вирішувати проблеми, які існують на місцях. І якщо ми дивимося на ситуацію на рівні району – священнослужитель є дійсно найвпливовішою і найавторитетнішою людиною. Люди йдуть за порадою до священика, і священик є уособленням думки громади, розуміється на її проблемах, які не є суто церковними і виходять далеко за межі його служіння. Тому робота священнослужителів в органах місцевого самоврядування є дуже важливою, навіть з огляду на їхню освіченість.

Але що стосується участі священнослужителів чи єрархів у роботі Верховної Ради, то я не вважав би це доцільним. Це є проблематичним, наприклад, з огляду на церковне розмаїття в Україні. Ми, на жаль, десь пропустили певний момент законотворчості, який би врегульовував цей процес. Зрозуміло, що держава тільки створювалася, це були перші кроки незалежності, і дещо не приділялася пильна увага тому, що записувалося у закони. Тому певні речі не закладалися у запобіжники, і, як сказав класик: «Маємо те, що маємо».

- У Московському Патріархаті давно вітають переклади богослужінь на різні національні мови, зокрема на мови народів Північного Кавказу, Сибіру. Останній документ Присутності про літургічну мову, церковнослов’янську мову говорить про можливість заміни менш зрозумілих слів більш зрозумілими. Що стосується служіння українською мовою, яке ставлення до цього питання?

- Це питання не обговорювалося, але я зрозумів позицію Святішого. Він позитивно ставиться до перекладів на мови тих держав і територій, де проводиться богослужіння.

Щодо церковнослов’янської мови, то було створено робочу групу, яка приведе певні незрозумілості до більш коректного вигляду, щоб, дійсно, людина, яка вперше знайомиться з цими текстами, могла легше зрозуміти їх суть і не шукала у словниках перекладів, або зовсім не відвернулася від них.

- А чи можливо підняти питання про українську мову на Міжсоборній Присутності?

- Гадаю, що можна виставити це питання на дискусію. Як правило, питання для обговорення готують голови комісій і подають документи на розгляд Президії. Можна сказати, що тут робота дещо схожа на роботу Верховної Ради. Ті документи, що пройшли обговорення у комітетах, виносяться до сесійної зали.

- Можливо, і депутати, які є членами Міжсоборної Присутності, переносять певний досвід?

- Наразі, зрозуміло, що Міжсоборна Присутність працює тільки рік. До певних питань ми повертаємося, вдосконалюється сам механізм прийняття рішень, внесення поправок, їх обговорення та інші речі.

- Цікава Ваша думка про церковну ситуацію в Україні. Як сьогодні у Партії регіонів ставляться до українського розколу?

- Я не хотів би говорити від імені усієї Партії Регіонів, тому що, мені здається, політики своїм відвертим позиціонуванням з цих питань наробили багато шкоди, навіть у регіонах. В тому числі через те, що вони провокують на зворотні кроки своїх опонентів.

Ми, політики, повинні допомогти Церкві подолати розкол. Проте, досить часто деякими кроками, заявами ми його тільки поглиблюємо. А для людей віруючих ці заяви є болючими. Тому я проти такого втручання, і завжди, коли це доречно, роблю зауваження колегам.

- На Вашу думку, в храмі поруч цілком можуть стояти представники “Регіонів”, БЮТу, “Свободи”, наприклад…

- Абсолютно. В релігії не повинно бути поділу на політику. І люди, які прийшли до Бога, не повинні казати, що ми прийшли від цієї партії, а ми – від іншої – це абсолютно недоцільно.

- Як політики можуть сприяти об’єднанню українського Православ’я?

- Ви знаєте, подоланню розколу поступово сприятиме об’єднання українського суспільства. Всі ті речі, які з’явилися, умовно кажучи, після 2004 року: поділ на Схід та Захід, поділ на багатих та бідних – усі поділи, що існують у суспільстві, політики можуть допомагати долати, а це опосередковано сприятиме об’єднанню і Церкви.

- Об’єднаємо суспільство — об’єднаємо Церкву?

- Десь приблизно так.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter