"Те, що ми вважаємо затримками на шляху до ЄС, у ЄС вважають неймовірними історіями успіху", - експерт-міжнародник Сергій Герасимчук

Заступник виконавчого директора Ради зовнішньої політики "Українська Призма", директор програми Регіональних ініціатив та сусідства Сергій Герасимчук в інтерв’ю УНІАН розповів про головні виклики євроінтеграції України у 2024 році.

Пане Сергію, під кінець 2023 року очільники держав і урядів Європейського Союзу погодилися розпочати переговори з Україною про вступ. Водночас Україна повинна продовжувати втілювати необхідні реформи. 24 березня 2024 року Єврокомісія має намір представити новий звіт про прогрес України. Як ви оцінюєте подальший рух України до Євросоюзу? Наскільки важливим в цьому контексті буде наступний рік?

Варто почати з того, що у Європейському Союзі доволі суттєво змінилися настрої щодо можливостей розширення. Якщо раніше вони були дуже песимістичними, то з 2023-го року про це доволі впевнено говорять канцлер Німеччини Олаф Шольц і президент Франції Еммануель Макрон. Розширення не ставиться під питання. Під питання ставиться те, у який спосіб воно буде відбуватися. Тобто, наскільки стандартними будуть процедури, і як при цьому буде загалом реформуватися Європейський Союз.

Постало питання й так званої кваліфікованої більшості для ухвалення рішень. Це викликано тим, що у ЄС усвідомлюють: коли за столом переговорів на засіданнях Європейської Ради буде сидіти понад 30 учасників, то ухвалювати рішення у спосіб, коли кожен з 30 чи більше зможе ветувати рішення, недоцільно. Зараз Європейський Союз обговорює цю реформу. Її можна здійснити навіть не відкриваючи договори Європейського Союзу і не вносячи до них зміни, але для цього консенсусом має проголосувати Європейська Рада. Ніхто не має права заблокувати це рішення.

Те саме стосується і угоди з Україною щодо рамок переговорного процесу і щодо усіх 35-ти глав (йдеться про правові норми, стандарти й зобов’язання, - УНІАН), які Україна має пройти разом з ЄС. У цьому питанні теж шукають виходу, беручи до уваги те, що Угорщина може заблокувати відкриття і закриття кожної з цих глав. Але є кілька опцій.

Перша – це те, що, як і у випадку з рішенням про відкриття переговорів, Угорщині просто будуть пропонувати якісь політичні та економічні поступки, включно з доступом до європейських фондів, і вона буде утримуватися від свого вето. Друга опція – це можливість позбавлення Угорщини права голосу в Євросоюзі. Але це пов’язано не з українським кейсом. Це пов’язано з порушеннями верховенства європейського права в Угорщині (Будапешт порушує статті 2 і 6 договору ЄС, і згідно статті 7, за такі порушення вона може бути позбавлена права  голосу). Це складна процедура, яка на одному з етапів так само вимагає консенсусу усіх, за винятком Угорщини. Але ми бачимо, що ситуація – "усі, за винятком Угорщини" - можлива. Це довело останнє засідання Євроради, на якому ухвалили рішення про відкриття переговорів з Україною.

Зараз, коли буде ухвалено остаточне рішення про рамки і початок переговорного процесу (я думаю, це станеться навесні цього року), будуть відкриті договори про основні принципи європейського права (acquis). Як правило, їх відкривають першими, а закриваються вони останніми. Вони стосуються основних принципів функціонування Європейського Союзу: верховенства права і європейського права.  А Європейська комісія вже активно працює над скринінгом українського законодавства. Це свідчить про те, що політична воля є, і переговори будуть відкриті.

Інша справа, що відбуватиметься після літа. Адже влітку будуть вибори до Європейського парламенту.

В чому їх важливість для України?

Вибори до Європейського парламенту одночасно позначаються й на складі Європейської комісії. В ЄС кандидат на посаду президента Європейської комісії номінувався тією політичною силою, яка набрала найбільше голосів до Європейського парламенту, яка отримує найбільшу фракцію. Минулого разу від цього принципу відмовилися. Пішли шляхом інших політичних домовленостей, і таким чином, Урсула фон дер Ляєн опинилася на посаді президентки Єврокомісії.

Зараз щодо майбутнього Урсули фон дер Ляєн говорять, що, з одного боку, такі мейнстрімні партії як Європейська народна партія, соціал-демократи і ліберальні демократи підтримують її повернення на посаду після виборів до Європейського парламенту. Ймовірність цього залишається дуже високою. І тоді очевидно, що Європейська комісія продовжуватиме той курс щодо України, який вона вже сформувала. Проте, можуть бути і неприємні сюрпризи: як-от збільшення фракції євроскептиків у Європейському парламенті.

Європейська комісія формуватиметься у другій половині 2024 року?

У другій половині року буде формуватися Європейська комісія і взагалі переформовуватися система влади у Брюсселі.

Головуватиме у Європейському Союзі Угорщина. Але держави, які головують, не мають якихось особливих привілеїв. Вони можуть хіба що бути більше представлені на вербальному рівні, але, навряд чи зможуть гальмувати якісь рішення.

Та основні сподівання у сфері нашої європейської інтеграції нам треба націлювати на 2025-й рік, коли, по суті, розпочнуться усі процеси переговорів за главами [європейського права], і коли буде головування Польщі. Ми будемо сподіватися, що це буде гарним тлом для прискорення європейської інтеграції України. 

А як щодо національних виборів в окремих європейських державах-членах Євросоюзу? Наскільки такі події впливатимуть на Україну?

Теж можуть постати виклики для України. Зараз одна Угорщина погрожує ветувати рішення щодо України. Однак, якщо у неї з’являться союзники, тоді вони, вочевидь, зможуть заблокувати позбавлення Угорщини права голосу.

Ми маємо не до кінця зрозумілу картину зі Словаччиною. Там зараз сформувався уряд Роберта Фіцо. І якимсь балансиром у цій ситуації лишається президентка Зузана Чапутова. Проте наступного року у Словаччини президентські вибори, і основним з кандидатів на них є Петер Пеллегріні - нинішній спікер парламенту, який входить до коаліції з Робертом Фіцо. Очевидно, якщо член коаліції опиниться на посаді президента, то стримуючих чинників для Словаччини буде менше.

Ми маємо повний цикл виборів у Румунії - це і парламентські, і президентські, і місцеві. Знову ж таки, ситуація з парламентськими виборами може викликати певні занепокоєння, бо зараз серед лідерів парламентських перегонів популістична і консервативна партія AUR. Ця партія має надто консервативні і надто близькі гасла до "руськоміровських". Однак надію дає те, що нинішня коаліція з націонал-лібералів і соціал-демократів цілком може зберегтися. Хоча, як я розумію, націонал-ліберали йдуть на третій позиції, AUR - на другій, а соціал-демократи – на першій, але сумарно, соціал-демократи і націонал-ліберали зможуть сформувати уряд і лишити таким чином AUR поза межами коаліції.

На виборах президента Румунії одну з перших позицій займає Мірча Джоане - нинішній заступник генерального секретаря НАТО. Його рівень підтримки досить високий. Якщо раптом станеться так, що він, з якихось причин, не балотуватиметься або не переможе, то на другій позиції йде нинішній прем’єр-міністр Марчел Чолаку, який представляє соціал-демократичну партію. Тому навіть, якщо у парламенті щось не складеться, то представник мейнстрімної партії на посаді президента зможе, певною мірою, стримувати якісь антиукраїнські позиви в Румунії.

Ще передбачаються вибори у сусідній Молдові. Там, в принципі, все більш-менш гаразд, бо Майя Санду залишається на провідних перших позиціях серед політиків. Ймовірно, вона буд переобрана. Там радше важливою точкою буде 2025-й рік, коли відбудуться парламентські вибори. Зараз Санду має більшість у парламенті і є повноцінним президентом. Але, оскільки Молдова є парламентською республікою, якщо в 2025-му році у Санду не буде більшості у парламенті, то може скластися так, що Молдова знову почне дрейфувати у сіру зону.

У 2024 році у Польщі відбудуться місцеві вибори. Зараз ми бачимо, що в країні сформувалася проєвропейська коаліція. Дональд Туск, який став прем’єр-міністром, неодноразово, навіть під час своєї інавгураційної промови, заявляв, що підтримка України буде для нього одним з пріоритетів. Про це активно свідчить нещодавній візит міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського до України. Це його перший закордонний візит, який свідчить, що Польща буде розглядати Україну, й зокрема європейську інтеграцію України, у якості своїх пріоритетних завдань.

Також будуть президентські вибори у Литві. Там за рейтингами литовський президент Гітанас Науседа, скоріше за все, буде переобраний на другий термін. Тому Литва залишається нашим надійним союзником, хоча, можливо, й не найбільш впливовим у ЄС. Але принаймні, надійним і стабільним.

Що стосується інших держав Європейського союзу, уважно треба стежити за розвитком подій у Німеччині. На жаль, там маємо суттєве зростання рейтингу політичної сили "Альтернатива для Німеччини" (AfD), яка нещодавно здобула першу перемогу на мерських виборах. Її рейтинги теж суттєво виросли і навіть перевищують рейтинги поточної коаліції, до якої входить соціал-демократична партія, ліберали і зелені. Місцеві вибори, які відбудуться наступного року, можуть вказати на "Альтернативу для Німеччини" Але, принаймні, чергових виборів у Німеччині зараз не буде, тому можемо покладатися на те, що авторитет Олафа Шольца зберігатиметься.

Також тішить, що, як і у випадку з Румунією, зберігається тенденція, коли мейнстрімні партії не хочуть об’єднуватися з екстремістами й популістами. Власне, "Альтернатива для Німеччини" завжди залишалася на маргінесі. В Румунії AUR теж має перспективи залишитися на маргінесі політичного процесу.

Є такі країни-члени ЄС (навіть наші сусіди), які досі не приєдналися до декларації про безпекові гарантії для України, що була погоджена лідерами G7 у Вільнюсі. Серед них Польща, Словаччина, Угорщина, та є ще кілька країн. Чому вони не приєднуються?

Думаю, що у випадку з Польщею це питання буде розв’язане найближчим часом, тому що там йшлося про певну образу з боку уряду Моравецького (при підписанні декларації з Польщею недостатньо консультувалися). Був особистісний фактор образи на те, що Польща, яка надає значну допомогу Україні, дізналася про декларацію пізніше, ніж основні підписанти.

Стосовно Словаччини, думаю, Словаччина радше буде утримуватися. Адже уряд Фіцо продемонстрував свої проросійські погляди. Фіцо сам заявляв про необхідність поновлення зв’язків з Росією. Він, звичайно, обмежений це робити європейськими санкційними рамками, але зайвий раз підписуватись за Україну Фіцо навряд чи буде.

Аналогічна ситуація з Угорщиною. Марно сподіватися якогось прогресу.

Повертаючись до теми переговорів про вступ до Євросоюзу, не можна забувати про країни, з якими процес цих перемовин триває десятиліттями. Попри те, що Україна не планує затягувати цей процес, найвищі посадовці поточного складу Єврокомісії неодноразово заявляли про наміри завершити процеси розширення до 2030 року. Що ви думаєте з цього приводу? 

Якщо говорити про ситуацію, коли це триває десятиліттями, очевидно, що найбільш помітний кейс – Туреччина. Але навіть за фундаментальними главами у Туреччини серйозні проблеми у галузі верховенства права і захисту прав людини. І, будемо відверті, обидві сторони не демонструють особливого ентузіазму для того, щоби досягти якогось прориву у переговорах. Президент Туреччини Реджеп Ердоган неодноразово давав зрозуміти, що, у принципі, Туреччина в цьому вже не така зацікавлена.

Беручи до уваги ідеологічні, концептуальні розбіжності між лідерами ЄС і Туреччини, чи не єдиним драйвером, який спонукає останню не виходити з переговорів, є те, що Туреччина є дуже великим експортером до Європейського Союзу. Туреччина свідома, що ЄС буде далі рухатися за своїми лекалами, у тому числі, у контексті зеленого переходу. І коли Туреччина опиниться за кордоном ЄС, а на кордоні ЄС почнуть збирати вуглецевий податок (carbon tax), то Туреччині ліпше бути у переговорному процесі, ніж опинитися поза ним. Адже на перехід до безвуглецевого виробництва Туреччині потрібен час і кошти. Вона не хотіла би опинитися у ситуації, коли один з основних ринків буде закритий.

Ще один приклад - з Хорватією, яка є останнім членом, який вступив у ЄС, переговори тривали 10 років. І це вважалося доволі оптимістичною картиною.

Я мало вірю у можливість вступити до ЄС за два роки, як про це говорять деякі наші високопосадовці, бо це все-таки часомісткий процес. Роботи багато. Це і скринінг, і політичні та економічні моменти…

Але 2030-й рік, мені видається, це не так погано. І, мені здається, це буде швидше, ніж Хорватія, чию швидкість оцінювали досить високо. Тобто 2030-й рік є цілком осяжною перспективою. Особливо, з огляду на те, що до 2030 року Франція і Німеччина прагнуть здійснити реформу процесу ухвалення рішень в ЄС. І ці два процеси – процес європейської інтеграції України і процес реформування Європейського Союзу - йдуть начебто паралельно. Тому мені ця цифра здається реалістичною.

А які перспективи затвердження у ЄС рішення про створення Українського фонду на 50 млрд євро на період 2024-2027 років? 

Угорщина вже заблокувала їх виділення на тому засіданні Європейської Ради, на якому нам дозволили почати переговори. Проте, існують обхідні механізми. Європейський Союз говорить про те, що ці кошти можуть бути виділені окремими державами-членами Європейського Союзу. Тож, ці кошти в Україну надійдуть. Єдина річ, що через позицію прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана вони надійдуть із запізненням. Вже в лютому планується зібрати позачергове засідання Європейської Ради. І якщо на цьому засіданні вдасться подолати вето Орбана, тоді буде запущено обхідний механізм. 

Угорщина майже увесь 2023-й рік блокувала виділення восьмого траншу на суму 500 млн євро в рамках Європейського фонду миру. Чи бачите ви, як розблокувати або обійти вето Угорщини у цьому питанні? 

Можу повторити те, що казав. Обійти вето Угорщини можна або шляхом реформування системи ухвалення рішень з метою втілення кваліфікованої більшості, але для цього сама Угорщина теж має підтримати таке рішення, і тому це складно. Або шляхом позбавлення Угорщини права голосу – права ветувати – це теж складна процедура. Я не думаю, що вони зможуть її втілити протягом одного року.

Також можна йти шляхом пошуку компромісів з Орбаном. Власне, ще є 20 млрд євро заморожених коштів для Угорщини. І якщо почнуться переговори щодо цього, то є шанс, що буде розблоковано допомогу для України.

І є четвертий шлях – це шлях двосторонніх угод з державами-членами, а не з самим Європейським Союзом.

Ще одне цікаве питання коштів – питання передачі Україні заморожених російських активів в ЄС. Які, на вашу думку, перспективи знаходження правових механізмів для таких дій?

Є шанси на те, що Європейський Союз почне шукати механізми для фінансування України з тих коштів російського Центробанку, які заморожені на території ЄС. У Європі ставляться до цього дуже обережно, бо розуміють, що Росія може оскаржувати ці рішення у судах. А сума складає близько 300 млрд євро. Але шукають якісь додаткові механізми, щоби якщо не повністю, то частково кошти, які або належать до цих 300 млрд, або які продукуються цими 300 млрд – якісь дивіденди, податки і таке інше, - перенаправлялися на відновлення України.

Європа не покидає Україну так, як це може видаватися на перший погляд. Єдине, що мусимо розуміти, - той механізм доволі неповороткий. І те, що ми з обуренням вважаємо затримками – у Європейському Союзі вважають неймовірними історіями успіху. Тому що рішення, які були ухвалені в нашому випадку, щодо України, ніколи так швидко не ухвалювалися в ЄС.

На жаль, ми платимо дуже високу ціну. Але європейці роблять все від них залежне. Звісно, може бути якийсь процес гальмування у зв’язку з ротацією, яка передбачається за результатами виборів до Європарламенту і зміни структури Єврокомісії, але я не думаю, що це триватиме довше, аніж кілька місяців. Я думаю, що Євросоюз досить швидко сформує нове бачення, і це бачення доволі мало відрізнятиметься від бачення поточної Єврокомісії.

Чи повинна сама Україна якось оновити свою політику стосовно Євросоюзу, аби краще доносити наші послання? Щоби нас краще розуміли не тільки у Брюсселі, а й в окремих столицях країн-членів ЄС?

Україна вже зараз повинна (і навіть частково робить це) вести переговори з державами-членами, щоби до моменту укладення рамок переговорного процесу, ще до весни, ми знали позиції держав-членів і обговорювали з ними можливі пошуки компромісів. Щоби ми не мали у самій рамковій угоді самих непереборних перешкод для нашої інтеграції, ці всі перешкоди треба усунути ще до початку переговорів. Це було б дуже бажано. Самі переговори і гармонізація законодавства – це дуже тривалий процес. Якщо ми будемо мати ще й політичні перешкоди, то це тільки ускладнить наш європейський шлях.

Віталій Саєнко

УНІАН в Google News