Четверо членів сім'ї Кузьміних з села Машкіно Вітебського району отримали від Держави Ізраїль почесне звання «Праведники народів світу».
Вони удостоїлися такої честі за порятунок 16-річного єврейського підлітка під час Великої Вітчизняної війни, повідомляє "Лехаим" з посиланням на news.tut.by.
“Праведниками стали мої дідусь і бабуся Назар і Ганна Кузьміни, а також їхні діти - Оксана і Федір, мої тітка і дядько. На жаль, нікого з них вже немає в живих. Але героїчну історію, як наші предки, нащадки російських старовірів, які врятували єврейського хлопчика Лева Воробейчіка, знають і дбайливо зберігають усі представники нашої сім'ї", - розповів житель Вітебська, підполковник запасу Вадим Кузьмін.
В пам'ять про мужніх родичів Вадим Кузьмін відправив в Ізраїль свідоцтва про те, як його рідня рятувала Лева Воробейчіка.
Очікується, що іменні медалі та почесні сертифікати «Праведників народів світу» представники родини Кузьміних отримають у жовтні в білоруській столиці - на заході, присвяченому 75-річчю акції знищення євреїв у Мінському гетто.
У лютому 1942-го родина 16-річного Леви загинула в Чашнікському гетто. Це сталося у нього на очах. Сам хлопчик дивом врятувався. Півмісяця блукав по селах: хтось пускав його в будинок, поки темно, хтось давав хліб і просив піти, а хтось відразу проганяв. Зрештою Льова знесилів та обморозив ноги. Якось дійшов до крайньої хати в селі Машкіно, де жили старообрядці Назар і Ганна Кузьміни з трьома дітьми.
Хлопця прихистили, хоча це було вкрай небезпечно: у селі стояв німецький саперний батальйон, а в домі у Назара й Анни жив їхній командир.
Кузьміни чули про розправи над євреями по всій окрузі і знали, що тим, хто їх ховає, загрожує смерть. Ховали Льову спочатку в лазні. Але там було холодно, а топити серед дня - означає привернути увагу. Назар пожалів хлопця і переселив у будинок. Зробив це непомітно для німців. Посадив Льову в мішок із дровами і так заніс у хату.
Якийсь час гість сидів у комірці, за піччю. Але, нагадаємо, в хаті жив німецький командир. Назар і Ганна стали побоюватися, що Льову знайдуть. Його знову переправили в баню, не в ту, що у дворі, а в дальню - на хуторі.
Обморожені Левині ноги мазали гусячим жиром. Лікувала гостя дочка господарів Оксана, до війни вона вчилася в медінституті. А їжу по черзі носили її брати - Федя і Георгій.
Через місяць, коли Льова трохи зміцнів, Кузьміни справили йому одяг, взуття. І на сімейній раді вирішили, що Федя переведе хлопця до партизанів.
Після війни Кузьміни і Воробейчік загубилися. Але весь час шукали один одного. Зустрілися лише через 14 років після Перемоги, в 1959 році, випадково. З цього моменту вони стали один одному названою ріднею.
Помер Лев Воробейчік у 1984 році, у 59 років, від хвороби серця. Поховали його на Вітебському єврейському кладовищі. Немає в живих й інших героїв цієї історії - Назара, Ганни Кузьміних і їх дітей Федора, Оксани та Георгія.
