В московському кінотеатрі «Художній»
Я з великим задоволенням беру участь у завершенні X Міжнародного благодійного кінофестивалю «Променистий ангел». Кіно — а це вже всім добре відома істина — справляє дуже сильний вплив на уми, на серця людей, на їхній світогляд, на їхнє світовідчуття, на формування етичного начала в людині, на поведінкові навички — інакше кажучи, на формування людської особистості. З іншого боку, кіно ж створюють люди. І, як і все, що створюють люди, — чи то у сфері мистецтва, політики, економіки, — кіно нерозривно пов`язане з внутрішнім світом людини.
Коли ми говоримо про те, що суспільство занурюється в кризи і починаємо їх перелічувати — банківська, фінансова, екологічна, економічна, політична тощо — ми не можемо знайти їх спільної причини й зрозуміти, чому ці кризи відбуваються одночасно. Відповідь лежить тільки в особистісному вимірі, про який ми дуже часто не думаємо. Якщо людська особистість переживає кризу, то в кризу занурюється епоха. І це легко довести. Крах Римської імперії, Палеологівське відродження у Візантії, потім крах Візантії, західноєвропейське Відродження, епоха революцій і воєн в Західній Європі і, нарешті, наше неспокійне ХХ століття. Навіть те, що я зараз навскидь перелічив, вже дає ясну картину зв`язків між внутрішнім станом людини, контекстом, в якому людина живе, і мистецтвом. І всі ті епохи, про які я зараз сказав, відзначені певними художніми стилями, певною манерою вираження, яку використовували художники.
Сьогодні ми живемо в епоху, яку не можна назвати епохою зміни. Це епоха безлічі змін. Починаючи з другої половини ХХ століття людство увійшло в абсолютно новий тип і спосіб свого суспільного існування, коли зміни стали перманентними, коли за ними не встежити, коли все відбувається миттєво, коли у зміни занурюється одна частина суспільства, а інша ще не занурюється, тому що не має навичок, технологій і для неї ще приховано те, що відкрито для інших. Ці перманентні зміни, які відбуваються з різною швидкістю і які не охоплюють одночасно всіх людей, породжують величезні внутрішні протиріччя, у тому числі в суспільних відносинах.
Коли ми говоримо про те, що наше мистецтво сьогодні в кризі, ми говоримо правду. Але для когось це криза, а для когось — одкровення, знову-таки тому, що розвиток відбувається не одномоментно. Для одних те, що відбувається, — розвиток, а для інших — регрес. І як же знайти точку опори в усьому цьому броунівському русі? На що спертися? Що взяти в якості критерію?
Є речі непорушні, які піддаються деформації із зовнішнього боку, з боку сил, що впливають на людину, але які все-таки залишаються незмінними, і насамперед це стосується моральної основи людської особистості. Можливо, небезпека нашої епохи і в тому, що зовнішні впливи руйнують цю непорушну опору людської особистості — моральність від Бога, як би не намагалися довести це люди, що в Бога не вірують. Моральність є абсолютною, як би не намагалися нам довести, що вона є відносною. Моральність — не тільки система певних цінностей і переконань, але дивовижна внутрішня сила, яка пізнається через голос нашої совісті. І ще існує це об`єднуюче нас начало, яке допомагає людям мати певну спільну точку зору, спільний критерій, хоча, звичайно, поле цього критерію дедалі більше й більше звужується.
Але я вірю в моральний консенсус моральної більшості. Моральний консенсус моральної більшості не співпадає з консенсусами тих чи інших друкованих чи інтернет-видань, критичних статей. Проте цей моральний консенсус моральної більшості є силою, яка підтримує і наш народ, а в широкому сенсі слова — весь рід людський, не даючи йому духовно загинути.
Я говорю про все це саме тому, що не можна відірвати твір мистецтва від митця. Митець передає свій внутрішній світ назовні, і його твори впливають на формування людей, у тому числі впливають на стан людської моральності. Те, що робить добре кіно, — велика справа. Вона підтримує моральне начало в людині і, в певному більш широкому сенсі, підтримує саме існування людського суспільства. Наше добре кіно робить, можливо, перші кроки такого роду в новітні часи. Але ж із цього доброго кіно не можна викинути і прекрасні радянські фільми, наш чудовий радянський кінематограф, який, можливо, прямо не говорив про Бога, але імпліцитно підтримував і віру, і моральність, несучи таке світле послання людям.
Я думаю, що моральне кіно не завжди безпосередньо пов`язане з релігією. Релігійні та моральні ідеї можуть імпліцитно міститися в творі, який тематично, сюжетно безпосередньо начебто не пов`язаний із вірою. Я зараз не буду перелічувати кінострічки, які несуть у собі цю духовну силу, цей духовний заряд, тому що в переліченні завжди є ризик — про одне скажеш, про інше не скажеш, хтось образиться... Але, дякувати Богові, в нашому кінематографі це є.
Яке ж значення «Променистого ангела»? Він дає людям можливість подивитися це добре кіно, на власному досвіді відчути його вплив на себе. От чому 60 тисяч і прийшли — попри все те що у нашого з вами фестивалю практично не було ніякої реклами.
Ось про це теж треба замислитися. Ми живемо в суспільстві, яке не вважає подію подією, якщо вона не стала подією інформаційною. Звичайно, про «Променистий ангел» повинні дізнаватися дедалі більше й більше людей, і він має об`єднувати дедалі більше й більше митців, які не соромилися б брати участь у фестивалі, символом якого є зображення ангелів.