У «федорівських» натільних хрестах відчувається сакральність. Юрій Федоров - фахівець з релігійної символіки, людина з мудрим поглядом на звичайні речі. ІНТЕРВ`Ю.
«Федоровські» натільні хрести впізнаються з першого погляду. Талант православного ювеліра Юрія Федорова визнаний у всьому світі. Його колекції експонуються на виставках в Росії і за кордоном, його роботи неодноразово відзначалися почесними дипломами.
Здавалося б, справа всього лише у вмілому поєднанні матеріалів - золота і срібла. Але, заглибившись в суть, розумієш, у виробах цього майстра дивним чином відчувається сакральність, глибина століть, зв`язок з потаємним і найголовнішим. Натільні хрести та іконки цього майстра більше, ніж просто вироби. Вражає їх цілісність. Художник тонко відчуває межу сакрального і мирського. Він щиро вірить в Бога і створює свої роботи, як він каже, рухомий благодаттю Святого Духа.
Познайомившись з Юрієм Федоровим - автором всіма улюблених шедеврів ювелірного мистецтва, розумієш, ця людина не тільки фахівець з релігійної символіки і талановитий майстер, але й яскрава особистість, філософ із православним світоглядом та мудрим поглядом на звичайні речі.
«Без любові вчинити справжнє пізнання неможливо. Цьому вчить християнство і церковне мистецтво».
Довідка «УНІАН-Релігії»
Юрій Федоров народився 28 вересня 1953 року в Ленінграді. Іконною дрібною пластикою займається з 1979 року. З 1996 року створює натільні хрести, образки, складні. Його колекція постійно експонується на православних і ювелірних виставках в Росії та за кордоном. Роботи майстра неодноразово відзначалися почесними дипломами. Юрій Федоров продовжує дослідження в галузі церковного мистецтва і ставрографії, результатом яких є його роботи.
Юрій Анатольович, чи є серед Ваших робіт виріб, який, по-вашому, особливо вдався, яким Ви пишаєтеся?
Ні, ні, ні, я нічим не пишаюся. І я ніколи не роблю того, що не було б мені близько. Це мій основний принцип. Поки я не готовий щось робити - я цього не роблю. Бо невідомо, результат принесе користь або шкоду. Часто наша мирська діяльність приносить більше шкоди, ніж користі. Люди не замислюються, що вони роблять.
ПРАВОСЛАВІЄ НЕ ДОКАЗУЄТЬСЯ, АЛЕ ПОКАЗУЄТЬСЯ.
Як Ви прийшли до віри? Хто Ви за освітою?
До віри я прийшов саме через церковне мистецтво. Хоча я з дитинства був хрещеним. Це було в 1953 році. Але церковне життя не вів. Вивчаючи древнє церковне мистецтво, починаєш відкривати дивовижні істини, знаходиш сенс життя. Живучи в сьогоднішньому віртуальному світі, людині необхідно мати якісь абсолютні істини, абсолютні критерії.
Я фізик за освітою, мій розум досить раціональний. Насправді це багатьом людям заважає. Тому що раціонально можна пояснити все що завгодно.
У світі не існує абсолютних істин. А в християнстві вони є.
Мені як художнику ближче саме церковне мистецтво. Це частина переказів, богослов`я. Ментальність сакральної та гуманітарної культури зовсім різна. Ми живемо в гуманітарній культурі. І наша свідомість, і пізнання раціональне. А в сакральній культурі пізнання було символічне. Воно проходило через свідомість, і символ ніс енергію першообразу, який він символізував. Духовний світ був присутній в символах. Це більш глобальний спосіб пізнання світу.
Завдання мистецтва - показати те, що не можна висловити. Є речі, які неможливо розповісти. Православ`я не доказУється, але показУється. Звичайно, перш за все, аскетичним життям святих отців. Але водночас показується через богослужіння, церковне мистецтво, через всі абсолютні істини, які Церква являє в цей світ.
А відродження духовності - це практика. Це знову до того, що не доказУється, а показУється. Це треба більше читати Святих отців, вивчати їх досвід. Згасання духовності в Росії йде з XVII століття, після розколу, Ніконовських реформ. На Заході згасання пішло ще раніше. Але і сьогодні є святі люди, цього не знищити.
ІТАЛІЙЦІ ПРИЙШЛИ ДО ПРАВОСЛАВНОЇ ІКОНИ, І КАЖУТЬ: «ЦЕ ТЕ, ЩО МИ ВТРАТИЛИ ТИСЯЧУ РОКІВ ТОМУ...»
На міжнародній конференції «Народна ікона в сучасному світі», в Петербурзі, позаминулого року, були присутні багато зарубіжних іконописців. Я думав, це православні іконописці, а виявилося - це католики! Італійці-католики, вони прийшли до православної ікони, і з захопленими дитячими очима кажуть: «Це те, що ми втратили тисячу років тому...». Вони намагаються відродити і повернути ікону в католицький храм. Тобто, це подвижники.
Тоді один з їхніх іконописців, чернець, зробив такі здивовані очі, і каже: «Як? Ви ж наші вчителі! Це у нас проблеми, тому що в католицькому храмі немає ікон». Меса не пов`язана з іконами, як наша літургія. Так що ми їх трішечки розчарували.
Але, напевно, ще більше, коли вони дізналися про деякі авангардні пошуки, які сьогодні існують... Але, це просто смішно! Сидіти на скарбі, володіти цим скарбом і займатися авангардними пошуками, які просто говорять про пихатість художника. Про бажання показати своє «я». «Я так бачу!» Це взагалі немислимо в церковному мистецтві.
Канон не обмежує церковне мистецтво. Але це той стрижень, скелет, на якому все тримається. Скелет це ще не жива людина, але ми можемо відрізнити скелет людини, від скелета мавпи.
Якщо є дух, все починає оживати, жити і розвиватися в дивовижному різноманітті. Коли все скріплене духом, тоді все стає канонічним.
Наприклад, візантійське мистецтво. Якщо на нього дивитися мирськими очима, воно досить апокаліптичне: сплав античності, різних східних культур - в елементах, орнаментах, чого там тільки немає... Але дивно і просто чудо якесь - там перебуває дух, він все скріплює, освячує.
Кілька років тому, вивчаючи хрести, я порівнював західний варіант і наш, і з подивом помітив: дуже багато форм просто взяті з Заходу. Але водночас, це православні хрести, там присутній православний дух. Тобто в людях був ще настільки сильний дух, який міг це переплавити, освятити.
Говорячи про православні хрести, я вважаю, період, коли ми дійсно щось робили - це XVII століття. XVIII століття було вже перехідним.
Якщо у християнському мистецтві перебуває Дух Святий, тоді починається творчість. На мій погляд, творчість можлива тільки там, де є Бог. Тому що Творець - один Господь. Людина може бути творцем тільки по благодаті, в силу синергії, злиття з Богом.
Якщо людина з`єднується з Богом, якимось дивним чином відбувається творчість. До речі, це відбувається і в світському мистецтві. Справжній художник – це та людина в якій залишилася дитячість, чистота. Раптом він відкривається. І йому незрозуміло як це відбувається. Натхнення приходить, коли він раптом доторкнувся до Бога. І йому дається. Але оскільки людина не воцерковлена, він не розуміє суті події, сприймає це на свій рахунок.
Для людини церковної це абсолютно зрозуміло. Господь приходить по нашому смиренню, коли затихають наші пристрасті, в тиші, коли тихий вітерець, шелест листя... І ще, як казав Христос: "Бо сила Моя здійснюється в немочі». Поки ти немічний - ти сильний.
Це складно зрозуміти, але це дійсно так. У повну посудину не можна нічого налити. Якщо ти наповнений своїм: «Я такий художник... я, я, я"... Все! Тоді вже більше ні про яке натхненні можна не говорити. Понад все, навіть якщо буде литися, буде виливатися через край. Але коли ти очищаєшся, заспокоюєшся...
Я 35 років займаюся церковним мистецтвом. Є особистий досвід, щось читав і можу підтвердити, що істина, а що ні.
Завжди дуже боїшся принади. Тому що будь-якому художнику властиво помилятися. Тому що прийти може не від Бога, а зовсім з іншого боку.
Це треба вміти відрізняти.
У цьому допомагає воцерковлення, з`являються абсолютні критерії. Часто під виглядом натхнення до художника приходить ну зовсім не від Бога, а він думає, що...
У давнину було просто: що від Бога - то красиво, що від бісів - то принадливо. У нас сьогодні чомусь більше принадливого, ніж красивого.
Хто Вас благословив на створення православних хрестів?
Близько семи років моїм замовником був митрополит Ленінградський і Новгородський Антоній (Мельников). З 1979 по 1986 рік (рік смерті. - Авт.) Владика отримував всі
мої роботи. Його настанови носили обмежений характер, він давав мені багато свободи. Подарував Біблію, молитовник і все необхідне.
Ні, духівником він не був. Найчастіше зі мною спілкувався вікарний священик. Коли я відчував: «Боже мій, я ж нічого не знаю, нічого не вмію, від Бога дуже далека людина». Але вперше торкнулася трішечки благодать - і ось я вже виконую замовлення.
У СВОЇХ РОБОТАХ ВИКОРИСТОВУЮ ТІЛЬКИ САКРАЛЬНІ ФОРМИ
Тобто Ви не робили хрестів до того моменту? Пам`ятаєте свою першу роботу?
У мене завжди було між фізикою і лірикою: я малював, вирізав з дерева, працював з металом. Це було хобі.
У якийсь час мене вразили стародавні предмети іконної дрібної пластики. Я дивився мирськими очима і думав: «Наскільки примітивно зроблено... Та я міг би краще». Але з іншого боку думаю: «А що за силища така йде?» Починав відчувати потужну дивовижну енергію від цих предметів. І ця загадка мене підштовхнула. Спочатку це була цікавість, захотілося повторити. Почав повторювати, намагатися зробити копію.
Коли Ви відтворювали давні православні хрести, теж відчували дивовижну енергію?
Ні! Я відчував саме від справжніх, від древніх. Коли я зробив своє - я нічого не відчув. Це було добрим мені уроком. Хоча я бачив, начебто не так вже й погано зробив, нормально.
У чому секрет успіху ваших робіт? Ось це поєднання золота і срібла, сама форма ...
Ну, це чисто художній прийом...
Все вірно. Тому що в роботах я використовую тільки сакральні форми. Тільки ті, які перевірені століттями. Я попереджую свою роботу вивченням. Вивчаю хрести дуже давно. У 2000 році з благословення Патріарха Алексія II я написав книгу «Образ хреста», присвячену історії та символіці нагрудних хрестів.
Ця книга стала корисним посібником для церковних художників.
У ЦЕРКОВНОМУ МИСТЕЦТВІ СЬОГОДНІ ПРИСУТНІ ТЕХНОЛОГІЇ ФРАНКЕНШТЕЙНА
Сьогодні ринок православних ювелірних виробів досить різноманітний, але чи дотримуються майстри канонічності?
Чим я сьогодні переймаюся: часто йде руйнування форм. От коли ти починаєш з`єднуватися з формою, вбирати, відчувати просто всім своїм нутром, тоді вона стає притаманна тобі. Вона стає твоєю, бо це наше спільне надбання. Спочатку треба полюбити, потім з`єднатися - це і є пізнання в християнському сенсі. І тоді ти вже в змозі щось відтворювати.
Коли ж пізнання йде з боку, немає розуміння суті, йде мимовільне спотворення форми, знівечення. Це як клонування людини, штучне створення.
Сьогодні в церковному мистецтві частіше присутні технології Франкенштейна, які дуже сильно провокують комп`ютерні технології. У них відсутній духовний момент з`єднання, внутрішнього відчуття форми. У давнину всі ці форми були глибоко сакральними. Символи давалися від Бога і були близькі всім народам.
Мені завжди дуже цікаві етнічні прикраси і культура різних народів. Починаєш розуміти, що є багато спільних моментів. Але інша справа, залежно від релігії, якісь форми наповнюються однієї енергією, якісь іншою. Абсолютно різні, але все одно можна відчути ту сакральність. На відміну від мирських профанних речей, які фактично створені для того, що б їх не бачили, а сканували.
Я весь час повертаюся до поняття символів. Сама етимологія слова має на увазі з`єднання, злиття. Символ завжди ніс енергію першообразу, він був з`єднаний з першообразом. І людина, яка сприймає його, з`єднується з символом. І через нього з`єднується з першообразом.
Так вино на хімічно-молекулярному рівні залишається вином, а хліб - залишається хлібом. Але Христос у Причасті істинно присутній, присутня енергія, Він у цьому вині, хлібі...
МИ НЕ ХОЧЕМО ЗМІНЮВАТИСЯ. МИ ПРОСИМО: «СПАСИ І ЗБЕРЕЖИ». З УСІМА НАШИМИ ГРІХАМИ ХОЧЕМО ВРЯТУВАТИСЯ.
Сучасній людині буває надзвичайно складно це правильно зрозуміти. Вона намагається зрозуміти раціонально, інтелектуально.
До речі філологи кажуть, що «символ» - це єднання, злиття. Антонім слова «символ» - «диявол» - роз`єднуючий.
І та ж сама етимологія в латинському слові «інтелектус» - те, що розділяє. Тому що сучасному пізнанню потрібно розділити все на частини і кожну частину вивчити.
Це, свого часу навіть у Гете в «Фаусті»: «Живой предмет желая изучить, чтоб ясное о нем познанье получить, ученый прежде душу изгоняет, затем предмет на части расчленяет. И видит их, да жаль: духовная их связь тем временем исчезла, унеслась!» Такий ось спосіб пізнання.
Але водночас пропадає ось те сполучне, дух, який пов`язує все мертве і оживляє все мертве. Це надзвичайно тонкі моменти.
На мій погляд, сьогодні сучасній людині важливо змінити свою свідомість. Ми часто забуваємо, що слово «каяття» в перекладі з грецької - «зміна свідомості». А ми не хочемо змінюватися.
Ми просимо: «Спаси і збережи». З усіма нашими гріхами ми хочемо врятуватися. А це неможливо. Тому що Бог не в змозі буде нас усіх врятувати. Це протестанти вважають, що кожна людина врятується, досить вірити - і все.
Ми забуваємо, що у нас є свобода волі. І Бог її не може порушити. Якщо ми не змінимо свою волю, свідомість, то нічого не станеться. Ми будемо себе обманювати і займатися театром. Поняття Церкви, апостольське визначення - містичне Тіло Христа. Ми всі повинні з`єднатися в це Тіло, стати клітинами, і тоді кровообіг стане Христом у нас. І ми отримаємо вічне джерело енергії, вічне життя, коли ми будемо до цього Тіла належати.
Але щоб належати до цього Тіла, є ще одне слово - «соборність». Грецькою воно звучить «кафалікус». Етимологія має на увазі, що частина повинна володіти повнотою цілого. Моделі тіла Христового легко зрозуміти. Клітинка повинна мати той же набір ДНК і тоді вона буде з`єднуватися. Якщо вона не має цього набору ДНК, то пришивай орган, що не пришивай - він відштовхується, він чужий і не відбувається обміну.
Важливо зрозуміти ці глибинні, засадні речі, на які ми чомусь намагаємося не звертати уваги. Вони не складні, але інша справа виконати, а це практично неможливо.
Неможливо було в усі часи.
Так, у всі часи, але коли людина це буде знати і хоча б намагатися зробити, у неї буде стан гріховності, немочі, яка необхідна для того, що б стати сильною.
Тоді Господь зможе його врятувати, Він з радістю спуститися. Саме в цьому випадку, розумієте. Тому якщо ми не йдемо на зустріч, Він буде тільки страждати і мучитися, спостерігаючи за нашими діями, за спектаклем.
Це стосується всіх областей - і церковного життя, і церковного мистецтва.
Далі буде...
Розмовляла Анна Горпинченко, "УНІАН-Релігії".
Над розшифровкою аудіозапису працювала Олена Царан.