35 батарея. Мученики за Вітчизну. Листи з того світу.

"Уваркін дав сухар, я його жадібно згриз і захотів пити, спустився до води, відсунув трупи і напився..." Записки про останні 12 днів оборони Севастополя. ФОТОРЕПОРТАЖ.

Місто-герой Севастополь був звільнений 69 років тому, 9 травня 1944 року, рівно на рік раніше повної Перемоги. Бої за місто тривали лише 5 днів. 12 травня 1944 в районі батареї № 35 капітулювали останні німецькі солдати.

Оборона ж Севастополя була кровопролитною, тривала 250 днів і не припинялася після евакуації командного складу ще 12 днів.

До початку Великої Вітчизняної війни Севастополь був найнеприступнішою фортецею у світі. Так говорив про місто командувач 11-ї німецької армії генерал-полковник Еріх фон Манштейн, який завоював його влітку 1942-го.

Він писав: «В цілому у Другій світовій війні німці ніколи не досягали такого масованого застосування артилерії, як у наступі на Севастополь».

Скелі Херсонеса. Травень 1944 Картина.

Наступ фашистів на Кавказ і Волгу розвивався хутко. Севастополь оголошено в облозі 29 жовтня 1941 року.

«Вони сказали, що місто здане. Але ми там були. Ми продовжували битися. Ми не здалися. Поки ви нас пам`ятаєте, ми живемо».

27 червня 1942 в Стрілецьку бухту прорвався останній надводний корабель - лідер есмінців "Ташкент". Він вивіз полотно Панорами "Оборона Севастополя" Франца Рубо і частину поранених. Підводні човни вже не могли забезпечувати місто.

30 червня фашисти прорвали захист на Ялтинському напрямку. В останньому штурмі перевага німців в живій силі і техніці за деякими даними була дворазова, а перевага в авіації - десятиразова.

35-а батарея складалася з двох 305-мм баштових споруд з двох гармат. Кожен снаряд важив понад 450 кг, дальність стрільби перевищувала 40 км. Вежі поверталися на 360 градусів, ведучи круговий обстріл.

35-а батарея призначалася для захисту міста з моря, але під час війни використовувалася і для захисту з суші. Вона тривалий час дозволяла контролювати підходи до міста.

Батарея № 35, пост горизонтального наведення, 1942 рік.

З 24 червня 1942 року з кровопролитними боями війська і жителі міста відступали на мис, до 35-ї берегової батареї, останньої межі захтисту.

У перші дні після здачі міста, фашисти розстріляли понад 3,5 тисяч мирних жителів, що ховалися в Інкерманських штольнях і в Троїцькому тунелі.

Для знищення Севастополя німцями в Крим доставлено надважке знаряддя «Дора». Калібр - 800 мм, вага - 1350 тонн, мінімальна дальність стрільби - 25 км.

Гітлерівці відтісняли захисників міста до моря, кожен метр Херсонеського півострова залито кров`ю.

Фотографію на тлі портрета Сталіна було зроблено в Ленінській кімнаті 35-ї батареї в 1941-му році.

30 червня 1942 року віце-адмірал Ф.С.Октябрьский відправив народному комісару ВМФ донесення про неможливість утримати Севастополь. Він просив евакуювати штаб, бо, за його словами, сил вистачало лише на ведення вуличних боїв.

"Ворог прорвався з Північного боку на Корабельний бік. Бойові дії перейшли в характер вуличних боїв. Решта війська втомилася, хоча більшість продовжує героїчно битися. Противник посилив натиск авіацією, танками. Враховуючи значне зниження вогневої потужності, треба вважати, в такому положенні ми протримаємося максимум 2-3 дні. Виходячи з даної конкретної обстановки, прошу Вас дозволити мені в ніч з 30 червня на 1 липня вивезти літаками 200-500 чоловік відповідальних працівників, командирів на Кавказ, а також, якщо вдасться, самому лишити Севастополь, залишивши тут свого заступника генерал-майора Петрова".

Увечері 30 числа Військова рада отримала від наркома Н.Г.Кузнєцова позитивну відповідь на прохання командування про евакуацію.

1 липня Севастополь був зданий, підірвано льохи боєзапасів, 1 та 2 перші вежі 35-ї батареї.
Вночі 1 липня основний командний склад було евакуйовано на літаках і підводних човнах. Очевидці стверджують, що втеча була ганебною. А спостерігати за низькими людськими якостями деяких командирів і комісарів було для захисників та жителів Севастополя принизливим видовищем. Але головне - ця втеча віднімала у людей надію, у них опускалися руки.

Для подальшої оборони міста був залишений, імовірно, найменш потрібний командуванню, командир 109-ї стрілецької дивізії, генерал П.Г.Новіков. Перед ним стояло завдання боротися до останнього і відійти в гори.

У свою чергу, Новіков повідомив: "Приймаючи командування, я вже не мав зв`язку, все було в русі. Захист в самому місті не намічалався. Всі мої спроби організувати збірні частини не привели ні до чого. Мені зі своїм штабом було наказано піти на кораблях".

Решта командирів організовували групи, загони, і під крики «Ура!» та вогонь з особистої зброї, піднімалися у зріст, намагаючись бити ворога.

До 35-й батареї, стягувалися залишки військ, вцілілі бійці і мирні жителі, які втекли від окупації.

Ще 12 днів люди вели героїчну оборону 35-ї батареї. Сили захисників вичерпалися, не було води, більшість боєприпасів було знищено командуванням при відступі.

4 липня 1942 на сторінках газети «Правда» Радінформбюро повідомило про те, що за наказом Верховного Командування Червоної Армії 3 липня 1942 радянські війська залишили місто Севастополь.

"Радянські війська втратили з 7 червня по 3 липня 11.385 чоловік убитими, 21.099 пораненими, 8.300 зниклими безвісти, 30 танків, 300 гармат, 77 літаків. Бійці, командири і поранені з Севастополя евакуйовані", - повідомляла газета Правда.

При цьому, останнє було найнахабнішою брехнею. Насправді в місті на вірну загибель, за деякими даними, було залишено до 80 тисяч захисників і мирних жителів.

Бої тривали в казематах 35-ї батареї, де зібралися найвідчайдушніші воїни-визволителі та жителі міста.

На місці 35-ї батареї створено меморіальний комплекс і пантеон, куди внесено відомі імена захисників Севастополя.

Нажаль, докладні події та відомості про подвиги захисників Севастополя назавжди залишаться невідомими сторінками історії. Про те, що відбувалося влітку 1942-го достеменно відомо лише із записок матросів і солдатів, які тримали оборону Севастополя в останні дні. Зміст записок нині доступний для ознайомлення в музейному комплексі "35 батарея".

Більшість приміщень 35-ї батареї пошкоджені вибухами і недоступні для огляду.

За словами благочинного Севастопольського округу протоієрея Сергія Халюти, багато солдатів просили товаришів про смерть, просили їх пристрелити. Вони заходили у воду ставали в коло і пускали кулі один одному в голову. Інші вмирали від нестачі води або від того, що пили морську воду, сечу, і у них відмовляли нирки. Ті, хто лишилися в катакомбах заводу шампанських вин - пили шампанське.

Записка невідомого героя:

За час боїв 1 липня загинула майже половина особового складу. Ми були виснажені, у нас не було харчів, прісної води, пили морську, та й ту важко було дістати вдень на лінії вогню. Ми знову зайняли оборону. Без сну, без їжі розстрілювали останні патрони, і все ж весь день 3 липня стримували натиск ворога. Вночі чекали на кораблі, але вони не прийшли.

Знищена баштова гарматна установка № 1 35-ї берегової батареї Севастополя.

01.07.1942 р. Старшина 1-ї статті І. І. Карякін:

"1 липня брав участь в організованій атаці, де були зібрані всі здатні носити зброю із залишків розбитих частин, половина з яких були поранені в бинтах. Підтримував атаку счетверенний кулемет. Він стріляв довгими чергами. Німці відійшли. Потім контратака видихлася, і всі повернулися назад до берега в очікуванні «ескадри», яка нібито вночі повинна підійти і забрати всіх, хто лишився, як обіцяли командири".

Лікарня 35-ї батареї. У приміщенні збереглася плитка тих років. Тут проводили операції, боролися за життя поранених.

02.07.1942 рік. Член групи особливого призначення ЧФ В.Є. Турина:

"Внизу біля берега моря бійці риють лунки для надходження до них солоної води, яку вони і п`ють, тамуючи спрагу. Поранених скупчилося в Камишовій і Козачій бухтах більше 18 тисяч осіб. Над усіма нами відкрито літав ворожий літак. Не поспішаючи, повільно, на бриючому польоті, не стріляючи. Наші з гвинтівок палили по ньому, і все марно... А якийсь моряк стрельнув по ньому з протитанкової рушниці, і літак шубовснув у море на очах у всіх. Радість наших бійців було невимовною! Забулося на якийсь час наше безвихідне становище".

Під час обороні Севастополя наші війська втратили за різними даними - від 150 тис. - до 200 тис. осіб - убитими, померлими від ран, зниклими безвісти, і 45 тис. - пораненими.

03-04.07.1942 рік. Червонофлотець М.Д. Голубок, командир 4-ї зенітної гармати:

"...Сказали, хто може йти, йдіть на 35 батарею. Решту несли. Командир Лимонов з перебитою ногою теж там був. У комісара Кутузова було обпалене обличчя. Ми три вечори біля батареї сиділи під скелями, стріляти не було чим. Ми сиділи і кричали «Ура!» Пам`ятаю, коли нас вигнали з-під скелі, один моряк кинувся в напівзруйнований ангар для літаків біля маяка, а там був кулемет, він відкрив в упор вогонь по фашистах, але ті його схопили, потім в упор теж з кулемета розстріляли".

Лейтенант С. Н. Гонтарьов, ад`ютант 3 дивізіону:

"Чув, що полковник Піскунов керує обороною на ділянці. Відбирали всіх здорових. Одних поранених відправили до маяка, інших до берега, третіх в 35 ББ. Вартові були розставлені на спусках до берега Херсонеської бухти. Вранці побачив Піскунова і Ященко з 95 СД. «Яка армія гине!» - Сказав Піскунов. «Таку армію за рік не підготуєш», - відповів Ященко. «Таку армію і за десять років не підготуєш», - Піскунов".

Плитка воєнних років.

05.07.1942 рік. Лейтенант медичної служби В.І. Лучинкіна:

"Було вже 5 або 6 липня, і надія на кораблі була втрачена. Після чергової спроби прорватися до партизан ми вирішили закопати наші партійні та комсомольські квитки. Нас було п`ятеро. Було вирішено: кожен з нас застрелиться, щоб не потрапити в полон. Пострілів я не чула через контузію".

Авіамеханік В.Н.Фокусів:

"Ми постійно з 5 липня намагалися прорватися до партизанів, але не було зброї. Ми забігли в їдальню аеродрому, знайшли цукор-пісок, забрали його з собою і пішли під скелі в районі аеродрому. Там було багато поранених, стогони, крики, величезна маса людей. Чекали кораблі, але потім зрозуміли, що нас кинули напризволяще. Жахливо мучив голод, але особливо спрага. Пили морську воду і розбавляли її цукром".

06.07.1942 рік. Лейтенант Б.А.Кубарський:

"Уваркін дав цукор, я його жадібно згриз і захотів пити, спустився до води, відсунув трупи і напився. Лежу в печері. Бачу розчавлену камінням людину, але мені все одно. Рука розпухла, ворушитися боляче. Поруч сидів сержант, взяв автомат і вистрілив собі в лоба. Я теж хотів з ТТ, але Уваркін відібрав і вбив німця".

Капітан З.Г. Олійник:

"... І раптом на висоті в районі 35 ББ піднялися двоє, тримаючи в руках біле полотнище, зроблене, мабуть, з розірваної нижньої сорочки. Але поки наш невгамовний сержант, лаючи на чому світ стоїть зрадників, розгортав в їхній бік кулемет, з різних сторін пролунало кілька коротких черг з автомата, і боягузи разом зі своєю ганебною ганчіркою звалилися на землю. І водночас кілька бійців, закріпивши на багнеті гвинтівки невелику, червону від крові смужку, встромили гвинтівку в землю, і цей незвичайний прапор замайорів на легкому вітрі".

07.07.1942 рік. В.А. Лубенов, начальник МППО Корабельної сторони:

"Обікладені розмістилися в приміщенні головного боєзапасу (35 ББ). На батареї було виявлено харчовий склад, де був рис, борошно, хліб і крупи. Але прісної води на батареї майже не було. Трохи її виявилося в котлі, але її давали лише пораненим. Вночі спускалися по штормтрапу на берег (від 1 вежі) і носили відрами морську воду. Давали по кухлю, варили на бездимному поросі рис з цукром і теж давали по колу. Рятувалися у вентиляційних ходах. Вранці 7 липня підійшли два німецьких катери і відкрили вогонь. Снаряди рикошетили і рвалися в натовпі. Німці підставили висувні драбини. Ми закидали їх гранатами. Німці відійшли на катери. Загинули 33 людини".

Крізь цей вихід в 1942-му евакуювався штаб севастопольського оборонного району.

У кают-кампанії батареї, відбулося остання об`єднана нарада Військових рад СОР і Приморської армії, за результатом якої було ухвалено рішення про закінчення оборони Севастополя і евакуацію ЛИШЕ командного складу.

08-12.07.1942 рік. Червонофлотець С.І. Філіпенко, радист штабу ППО:

"Немає води, харчів, медицини, боєприпасів, немає командирів, а залишати останній севастопольський клаптик землі ми все одно не збиралися. За 5-7 метрів крізь чад і пил один одного не було видно. Усі, хто там був, не просто герої - вони богатирі".

Споруди батареї мають два виходи до моря. Їх призначення - евакуація особового складу, забір повітря в систему вентиляції, випуск каналізаційних і стічних вод.

Червонофлотець Я.І. Болдескул, метеоролог 35 ББ:

"12.07.1942 р. вранці з боку Балаклави в кільватері через один йшли три торпедних німецьких катери і чотири човни з кулеметами на носі. Коли вони опинилися навпроти батареї, то розгорнулися у фронт і пішли на нас, поранених і знесилених. Не доходячи до берега метрів 100-150, зупинилися і поставили нам ультиматум: у разі хоча б одного пострілу по них вони пустять торпеди, щоб нас знищити".

Підземна патерна, довжиною 450 метрів, вела на причал.

Знесилені люди залишалися в патерні батареї та чинили опір до самої смерті.

Н.Л. Анішин, штаб 95 СД ПА:

"Коли нас вивели на берег, то перед строєм полонених вийшов німець і виголосив коротку промову, якщо її можна так назвати. Він сказав: «Німецьке командування вас милує, тому що ви хоробро боролися». Так з гідністю охарактеризував він нас, захисників Севастополя, але у рідної Вітчизні ми опинилися в немилості".

Залишки причалу, звідки пішов підводний човен з командним складом. Пізніше причал рухнув під натовпом зневірених людей, які до останнього сподівалися на евакуацію. Зневірившись, вони вибігали до моря, щоб набрати хоча б морської води, відштовхнувши трупи, але водночас потрапляли під обстріл з повітря.

На початку липня 1942 року в районі 35-ї батареї в прибої нараховували до 7 шарів трупів, він і був багряним від крові.
У 1943 році Леонід Утьосов вперше заспівав пісню Бориса Мокроусова "Заповітний камінь": "Холодные волны вздымает лавиной широкое Черное море. Последний матрос Севастополь покинул - уходит он, с волнами споря…".

Після евакуації командування з міста зуміли вибратися близько 4 тис. людей.

Декільком групам бійців і командирів вдалося врятуватися на шлюпках. Споруджувалися плоти з камер і інших підручних засобів порятунку. Одиницям щастило і вони добиралися до берегів Кавказу і в Туреччину.

Полковник або підполковник, чиє ім`я невідоме:

"Дорогі мої товариші, учасники Севастопольської оборони, ми зараз в полоні у ворогів, але ми не здалися, ми стійко і чесно захищали наші священні кордони. І якщо кому з нас доведеться лишитися в живих, то перекажіть співвітчизникам про те, що ми свій обов`язок виконали до кінця, нехай знають про це люди".

Колона військовополонених розтягувалася на десятки кілометрів.

У 1961 році Герой Радянського Союзу адмірал Ф.С.Октябрьский виступав на конференції. На питання, чому Чорноморський флот не врятував захисників Севастополя, він відповів, що "рятуючи армію, ми б втратили і флот. Вирішили зберегти флот".

Межуючий з безглуздям героїзм матросів наводив на фашистів жах. Багато матросів, розуміючи, що загинуть, віддавали своє життя, щоб забрати з собою якомога більше ворожих життів. Вони підходили до німецьких солдатів і розстрілювали їх впритул, підривалися разом з фашистами. Солдати і матроси билися до останнього патрона. За чорні бушлати, тільняшки німці кликали їх «чорно-смугастою смертю».

В.Е. Турін:"Багато хто з нас думали про прорив фронту в напрямку Ялтинського шосе, щоб прорватися по відкритій місцевості і піти в гори для продовження боротьби в тилу у ворога. Ми дуже боялися полону, а тому кожен з нас думав якомога дорожче заплатити ворогові за своє молоде життя, за загиблих товаришів. Ми билися до останнього патрону і при першій можливості думали вирватися з оточення".

Німці були нещадні до радянських військовополонених: давили колону військовополонених танками, розстрілювали і забивали до смерті, тих, хто рятувався втечею. Морили полонених голодом, закопували і спалювали живцем.

Всього за 22 місяці окупації в Севастополі було розстріляно, спалено, потонуло в морі 27 306 чоловік. У фашистську Німеччину відправлено 45 тис. чол.

Знищена баштова гарматна споруда № 2 35-ї берегової батареї Севастополя.

Сьогодні Блакитну бухту біля 35-ї батареї забудовано дачами. Під час війни тут був спішно зведений муляж 35-ї батареї.

З часів легендарної і трагічної оборони Севастополя минуло 70 років. Але біль втрати тисяч людських життів, живе в серцях нинішніх севастопольців.

За переказами, дикими червоними маками, що розсипами квітнуть цими днями в Криму, Господь позначив місця, де пролили кров захисники Вітчизни.

Анна Хрустальова, "УНІАН-Релігії".

Фото автора.
 

УНІАН в Google News