Нащадок роду Кочубеїв: Ми зберегли головне - вірність Православ'ю і віру в Бога

У Києві відбулася зустріч із мешканцем Швейцарії Олександром Кочубеєм - прямим нащадком захисника Православної віри, який похований у лаврі.

У Києві, в галереї-ризниці «Чудотворні ікони Афона» минулого тижня відбулася зустріч з нащадком знаменитого роду Кочубеїв - Олександром Андрійовичем Кочубеєм - емігрантом у третьому поколінні, жителем Швейцарії.

Олександр Кочубей - прямий нащадок Василя Леонтійовича Кочубея - захисника Православної віри, похованого в Києво-Печерській лаврі. Про його пращура Пушкін писав: «Богат и славен Кочубей, его поля необозримы».

Олександр Кочубей - учасник творчого діалогу «Фамільні зустрічі», організованого православним журналом «Фамілія».

Олександр Андрійович розповів про те, як склалася доля представників шляхетного вітчизняного роду, змушеного лишити Росію і Україну під час революції 1917-го року.

За словами Олександра, не дивлячись на те, що рід Кочубеїв вже багато років мешкає в еміграції, їм вдалося зберегти, на його думку, найголовніше - любов до Батьківщини, вірність Православ`ю і віру в Бога.

Аркадій Васильович Кочубей (1870-ті роки).

Олександр Кочубей розповів про те, що пращури мусили втекти з революційної Росії, вони створювали за кордоном парафії, щоб виховувати своїх дітей у православній вірі.

Сьогодні нащадок відомого роду мешкає в Женеві в оточенні близьких родичів - тіток і двоюрідних братів.

Він народився в Нью-Йорку, отримав освіту в США і зараз є віце-президентом найстарішого швейцарського банку Lombard Odier. Олександр одружений і виховує двох дітей, які добре говорять російською.

Нащадок знатного роду - банкір, глибоко цікавиться російською історіографією і православною культурою.

Під час зустрічі в галереї-ризниці Олександр Андрійович приділив час проекту «УНІАН-Релігії» і відповів на декілька запитань.

У Вікіпедії говориться про те, що ваш рід мав відношення до Диканьки (нині селище міського типу в Полтавській області. - Авт.), яка відома також завдяки книзі Миколи Васильовича Гоголя «Вечори на хуторі поблизу Диканьки».

Диканька була головним місцем для родини Кочубеїв, особливо за часів Петра I. Потім гілка розділилася на кілька частин. Я походжу від тієї гілки, що не жила в Диканьці. У Диканьці був маєток Кочубеїв. Ця лінія зникла в 50-х роках.

Кочубеї ведуть свій рід від татарина Кучук-Бея, який переїхав з Криму в Україну в середині XVII століття і був хрещений з нареченням православного імені Андрій.

Син першого православного Кочубея - Леонтій Андрійович - був військовим товаришем, а онук Василь Леонтійович став генеральним писарем, суддею Війська Запорозького.

Нашу гілку Кочубеїв заснував Аркадій Васильович Кочубей - учасник Вітчизняної війни 1812 року, Київський віце-губернатор, голова Ради піклувальників Лікарні Всіх скорботних в Санкт-Петербурзі. Він був одружений на княжні Марії В’яземській.

Маєток Вороньки в Чернігівській губернії належав княжні Олені Сергіївні Волконській, яка була донькою декабриста. Там виховувався мій дідусь Сергій Михайлович Кочубей, який народився в Києві.

Тріумфальна арка (1820 р., проект Луїджі Руска) - парадний в`їзд до садиби Кочубеїв, історичний символ Диканьки. Єдиний пам`ятник в Україні, на честь перемоги у війні 1812 року.

Цього року Росія, Україна і Білорусь відзначать 1025-річчя Хрещення Русі. Чи знають за кордоном про це свято?

Так, знають. Тему Росії, Білорусі та України, історію народження цих країн у XX столітті, а також долю (слов`янських) народів за кордоном - знають. Але треба зрозуміти, що ми говоримо про людей, які залишили Батьківщину під час революції або до неї. Кожен з них взяв з собою своє уявлення про ці країни. У нашій родині, звичайно, Мала Русь відігравала важливу роль. Ми всі воліли жити в Україні, а не у Петербурзі. Мій дід тут народився. Він був вихований в Чернігові. Це говорить про те, що для нас це місце надзвичайно важливе, сердечне.

Якщо ми йдемо до питань політичних... Я знаю, мій прадід славився як великий патріот, сподівався на незалежну Україну. Це було ще в кінці XIX століття. Писав вірші і твори українською. Для нього це був важливий момент. Я не можу сказати, що ці поняття мають таке важливе значення за кордоном, як тут. Якщо говорити про православну родину, не думаю, що є велика відмінність між православним народом тут і за кордоном.

У сім`ї Олександра Кочубея причащаються кожної неділі.

Нещодавно в Парижі відбувся велелюдний протест проти одностатевих шлюбів. У пресі писали, що європейські ЗМІ проігнорували цю важливу подію. На вулиці вийшли близько 1 млн. 300 тис. протестуючих. Звідки таке масове незадоволення в Європі, підкреслено толерантній до гендерних меншин?

Мені здається, через радянський період ми ще не дійшли моменту, де ця боротьба вискакує на вулиці. Цей час прийде. Цей процес існує. Але є й християнські принципи, яким багато слідують. Я б сказав, існує великий поділ між новими традиціями і старими, до яких повертаються тут, і, які вже знаходять своє місце в Європі чи Америці. Я дуже обережно до цього ставлюся, це одна з важливих тем наших днів.

Чому Ваш пращур (Василь Леонтійович. - Авт.) похований у Києво-Печерській лаврі?

(У цій відповіді використана інформація, надана організаторами зустрічі та сайту «Православне життя»).

Дехто схильний вважати, що це сталося тому що "багатий і славний" суддя Кочубей, і нібито був лаврським благодійником. Але ж прийнято благодійником лаври вважати саме Мазепу - ката Василя Леонтійовича. Якщо звернутися до достовірних джерел, скажімо до "Поденних записок царя Петра", до його щоденникових записів, виданих історіографом князем Михайлом Михайловичем Щербатовим, то ми побачимо, що "Черкаський гетьман Мазепа виконував обов`язки розпорядника робіт з будівництва фортифікаційних споруд і церков в лаврі" у відсутність царя Петра. Будівництво фінансувалося з державної скарбниці.

Історія страти Кочубея та Іскри загальновідома - поети Пушкін і Міцкевич, композитори Лист і Чайковський оспівували особисту трагедію сім`ї Василя Леонтійовича...

"Фамільні зустрічі" - проект Синодального відділу зі справ молоді УПЦ, під керівництвом Єпископа Обухівського Іони (Черепанова).

Чому тіла державних мужів, страчених в Білій Церкві військово-польовим судом за звинуваченням у доносах, визнані наклепом, негайно були поховані в землі святої лаври? Навряд чи з причини конфіскації на користь ката всіх маєтків одного з найзаможніших представників козацької старшини.

Пам`ятник Кочубею та Іскрі був відлитий зі стріляних снарядних гільз і встановлений в Києві поблизу Нікольських воріт в 1914 році.

В опері «Мазепа» Чайковський створив сцену у в`язниці напередодні страти судді Кочубея. Наче б і сама людина заможна, вимагає вказати, де знаходяться скарби генерального судді. З гіркотою старий Кочубей говорить про ці скарби: про свою честь і честь дочки, відібраних у нього Мазепою.
Гетьман зазіхнув на один з християнських скарбів - порушив канонічне правило Православної Церкви, згідно якому Мазепа не міг одружитися на своїй хрещениці Марії Кочубей, доньці Василя Леонтійовича. Це важливий момент православного світогляду, який передбачає певні духовні взаємини.

Адже саме з причини прийняття хрещення у Візантії, в Царгороді, княгиня Ольга, бабуся князя Володимира, що хрестив згодом Русь, уникла шлюбу з візантійським імператором, який став їй хрещеним батьком, і повернулася до Києва.

У своєму журналі государ Петро Перший позначив гріхи Черкаського гетьмана Мазепи: син ігумені Вознесенського монастиря, побудованого навпроти Святих лаврських воріт, дозволив шведському війську таємно пройти по болотистій частині території гетьманської України з метою нападу на государеве військо...

Коли ж під Полтавою перемога дісталася царю Петру - Мазепа втік до Туреччини. І цар зробив журнальну позначку: «Мазепа. Будучи в Бендере, по некотором времени себя отравил. И тако приличную по делам своим Иудскую смерть получил».

Для поховання Василя Леонтійовича в найдавнішій православній святині необхідні чесноти. У генерального судді вони були...

Могильна плита в Лаврі повідомляє: «Понеже нам страсть и смерть повеле молчати, Сей камень возопиет о нас вещати, И за правду и верность к Монарсе нашу Страдания и смерти испиймо чашу».

Михайло Яресько - для «УНІАН-Релігії».

Фото "УНІАН-Релігії", "Фамільні зустрічі" і з відкритих джерел.
 

УНІАН в Google News