П'ятниця,
22 вересня 2017
Наші спільноти

Серце блудниці

Розпусти в світі завжди було багато. Блуд здається таким неминучим і всюдисущим, що люди розводять руками і кажуть: «А як інакше?"... 

У п`ятий тиждень (неділю) Великого посту - цього року 1 квітня, віруючі православної Церкви відзначають день пам`яті преподобної Марії Єгипетської.

Щороку у Великий Піст Православна Церква згадує подвиг Марії Єгипетської, її дивне житіє (читання житія відбувалося вчора, в середу ввечері, у всіх православних церквах. - "УНІАН-Релігії"). У четвер п`ятої седмиці на утрені читається покаянний канон Андрія Критського. Він містить звернення саме до преподобної Марії. Ця служба називається "Маріїне стояння".

***

   Трохи більше краси, трохи менше совісті, і слизький життєвий шлях жінці забезпечений. А якщо дуже багато краси? А якщо совість не те, щоб була відсутня, але затихла, заглушена шумом пісень та вуличної музики? Тоді - біда. І не допоможе ім`я, дане на честь Богоматері. Ім`я залишиться благословенним - Марія, а життя буде підлим, переповненим скверною насолод, які, дай Бог, з часом виблювати.

***

   У будь-якій історії є передісторія. В даному випадку вона нам не відома. Не відомий ні перший спокусник, ні причина раннього відходу з дому. Та й подальший шлях вниз, в роззявлену пащу пекла, описаний лише в загальних рисах. Докладніше писати не можна, щоб не померкло сонце, і не тремтіла земля під ногами оповідача. Лише кілька штрихів, як на майстерному ескізі: блуд, розпуста шалена і багаторічна, безліч скверн, помістилися в одній лише душі. Воістину, глибока душа людська, глибока в святості, глибока і в падінні.

***

  Але дивовижний і Промисел, що панує над людиною. Хіба мало було святинь в Олександрії, щоб біля них облитися сльозами, покаятися? Невже треба було плисти саме в Єрусалим, і саме до Святого Древа?

Треба.

   Треба було виконати слова отців, що сказали: «Аж ніяк не живи там, де ти впав у блуд» І хоча отців Марія не читала і не слухала, закони порятунку стосувалися її так само, як і всіх інших.

***

   Вітер напинає вітрила. Скрипить човен, кренячись під ударами хвиль. Один з човнів, що перетинає Внутрішнє море, переповнений прочанами, які прямують у Святе місто на поклоніння Хресту Христовому.

   Йдучи в храм, людина повинна молитися ще дорогою, повинна розігрівати серце, щоб служба не пройшла повз увагу. Те ж і з паломниками. Їм потрібно співати псалми і читати Євангеліє, потрібно думати про Хрест, який вони прославлять і окроплять сльозами. Але на цьому кораблі немає благочестя. Його зруйнувала випадкова пасажирка - простенько одягнена молода жінка з палаючими, як вуглинки очима. За нею натовпом ходять юнаки, її проводжають тривалим поглядом люди похилого віку, від неї виходить дражливий запах розпусти, який заважає спати всім чоловікам.

   Хтось міг сказати: «Чому Ти не вершити справедливий Суд над блудницею, Господи? Та де ж це бачено - розпуста серед паломників?» Але людина бачить тільки те, що бачить, а Господь дивиться у майбутнє. Слава Його Премудрості і довготерпінню!

***

   Корабель приплив, і ноги паломників ступили на тверду землю. Вервечки людей потекли туди, де на місці спокутних Страждань височить побудована царицею Оленою церква. Йде і Марія. Йде за компанію, а не по любові. Але Чиясь рука, яка твердіша нагрітого вуличного каменю, вперлася раптом Марії в груди і не пустила її всередину храму.

   Там був подив і боротьба. Потім - внутрішнє прозріння і жах. Потім - молитва Богородиці, Чиє ім`я так довго носилося без пам`яті про Неї. Потім Рука віднялася, і стало можливим увійти в храм, щоб схилитися на тому місці, звідки усім грішникам засяяло прощення.

***

   Христу в день страждань заважала бачити кров, що заливала очі. Марії заважали бачити сльози. У сльозах вона пішла з храму, в сльозах переправилася через Йордан. І скільки тепер потрібно плакати, щоб змити з себе накопичену за довгі роки нечистоту? А переставати плакати не можна. Як тільки джерело сліз пересохне, спогади воскреснуть і помисли упруться в душевний дім, як злі пориви вітру. Помисли гнатимуть людину назад - в світ, малюватимуть жахи самотнього життя, вгризатимуться в душу, як хижаки - в загнану тварину.

   Треба плакати. Сльози і обмиють, і втішать, і захистять. І вона плакала. Довгі роки.

***

   Ми зустрічаємо Марію через багато часу святою, постарілою жінкою, що молиться про весь світ, яка бажає причаститися, відчуває близький час відходу. Вона цитує Писання, не читавши книжок, вона піднімається на лікоть від землі при молитві, вона знає по імені і Зосиму, і ігумена його монастиря. Ах, яка прекрасна святість! Як вабить і вабить до себе її образ. Але чим куплена вона? Що віддано взамін за прощення гріхів і силу чудо творення, що прийшла згодом? Проживи ми один день поряд з Марією і так, як вона, на наступний же ранок ми бігли б в бік найближчого селища і навряд чи знову б повернулися.

   О, лукавий роде і покоління духовних бранців. Вся наша віра в те, що ми заколисуємо себе надією на прощення і грішити не перестаємо. Царювати, не розпинаючись - наше сокровенне бажання.

***

    Розпусти у світі завжди було багато. Блуд здається таким неминучим і всюдисущим, що люди розводять руками і кажуть: «А як інакше?» Але разом з тим, саме в серце блудника живе велика жага покаяння і Божого прощення. Якщо хто-небудь і готовий повзти на колінах до Ісуса і мити Йому ноги сльозами, то це саме блудом встократ забруднена людина. Іншим легше вигадати собі виправдання. Решта навіть пробують чимось пишатися.

   Звичайно, на армію служителів розпусти завжди знайдеться лише одна Марія. Та й то, чи знайдеться? Але покаяння продовжує сповіщатися в світі, і митарі і блудниці, що покаялися, як і колись, раніше, ніж фарисеї, входять в Царство Небесне. Так має бути до дня останнього Суду.

   Тільки Ти, Милосердний Господи, що прийшов не до здорових, але до хворих, не переставай впиратися невидимою рукою в груди чергового розпусника чи розпусниці. Не переставай, хоча б інколи, зупиняти, кого Сам знаєш, на церковному порозі, щоб падала у нас з очей полуда, щоб прокидалася совість, щоб починали литися покаянні сльози.

   І ти, о преподобна мати, Богородиці тезоіменіта, молись за нас усіх, просимо тебе усердно. Тому що рідко можна знайти людину, що не носить гній розпусти в кістках своїх, і ніхто, так як ти не помолиться Богу за того блудника або блудницю, що кається.

Настоятель храму прп. Агапіта Печерського (Київ) УПЦ протоієрей Андрій Ткачов, "Православіє і світ"

 

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку