Православна церква сьогодні святкує день пам`яті святої блаженної Ксенії Петербурзької.
Блаженна Ксенія Петербурзька ще за життя і впродовж XIX-XX століть вважалася скорою помічницею і чудотворицею. Заради порятунку і любові до ближніх вона взяла на себе подвиг юродства. За свої труди, молитви, постування, мандрівництво та знесення зі смиренням насмішок блаженна отримала від Бога дар прозорливості і чудотворення.
На Помісному Соборі РПЦ в червні 1988 року блаженну Ксенію Петербурзьку причислили до лику святих.
Блаженна Ксенія народилася між 1719 і 1730 роками і свій рятівний подвиг несла в Петербурзі. Чоловіком Ксенії був співочий придворного хору Андрій Федорович Петров. Про дитинство і юність блаженної нічого не відомо, збережено лише те, що пов`язано з початком подвигу юродства Ксенії - раптова смерть чоловіка, який помер без християнського покаяння.
Вражена цією страшною подією, 26-річна вдова вирішила здаватися безумною, щоб, принісши в жертву Богу найцінніше, що є у людини - розум, упросити Творця про помилування раптово померлого чоловіка. Вона залишила своє ім`я і прийняла ім`я чоловіка.
Коли в день похорону чоловіка Ксенія одягла на себе його одяг: камзол, кафтан, штани і картуз і в такому костюмі пішла проводжати його труну, родичі чоловіка і знайомі Ксенії вирішили, що смерть Андрія Федоровича потьмарила її свідомість. Ксенія ж утішала їх кажучи: «Андрій Федорович не помер, але втілився в мене, Ксенію, яка давно померла».
Будинок, що залишився їй після смерті чоловіка, вона вирішила подарувати Параскеві Антоновій, що знімала у неї кімнату, майно своє роздала бідним, гроші ж знесла до церкви за упокій душі «раби Божої Ксенії».
Блаженна Ксенія роздала все, що мала, і в одному тільки чоловіковому костюмі вийшла на вулицю у свою подвижницьку мандрівку.
З часом найбільш чуйні християни стали помічати, що Ксенія не просто дурна жебрачка, а є в ній щось особливе. Милостиню, яку їй пропонували, брала вона не у кожного, але в людей добрих і сердечних. Завжди беручи тільки копійку, вона тут же віддавала її таким же бідним, як і вона сама.
Після того як чоловіковий одяг від часу зітлів, вона стала одягатися взимку і влітку в жалюгідні лахміття, а на босих, розпухлих від морозу ногах, носила рвані черевики. Багато хто пропонував їй теплий одяг і взуття, але блаженна не погоджувалася нічого брати і одягалася або в червону кофту і зелену спідницю, або в зелену кофту і червону спідницю.
Вдень Ксенія, як божевільна, бродила по місту, а на ніч, ховаючись від очей людських, виходила за місто, в поле, і там перебувала в молитві, поперемінно кладучи поклони на всі чотири сторони світу. В полі, за її словами, присутність Божа було «більш виразна».
Незабаром навколишні стали звертати увагу, що в її словах і вчинках часто криється глибокий зміст. Помічали, якщо Ксенія просила щось, це було знаком прийдешніх негараздів або біди для того, у кого запитано і, навпаки, якщо кому подавала, то одержувача незабаром чекала несподівана радість.
Пізніше, коли блаженна стала шануватися за прозорливицю, варто було їй з`явитися на вулицях і ринках міста, як всякий, хто знав її, пропонував свої послуги. .
Матері, побачивши Ксенію, поспішали до неї зі своїми дітьми з проханням благословити або тільки погладити дитину по голові, переконані, що один дотик блаженної зцілить дитину.
Своїм великим смиренням, подвигом духовної та тілесної убогості, любові до ближніх і молитвою здобула Ксенія благодатний дар прозоливості.
Блаженна Ксенія трудилася в подвигу юродства близько 45 років, можна стверджувати, що вона відійшла до Господа в самому початку дев`ятнадцятого століття.
Похована була свята угодниця Божа на Смоленському кладовищі Петербурга, де свого часу допомагала будувати церкву в ім`я ікони Смоленської Божої Матері.
З дня смерті блаженної пройшло близько двох століть, проте творені за молитвами угодниці чудеса не вичерпуються і народна пам`ять про неї не зникає.