Понеділок,
25 вересня 2017
Наші спільноти

У 200-річній церкві моляться у валянках

Газета.ua

Газета.ua

— Маємо пічне опалення, але топити не дозволяю. Боюся, що займеться, — каже 59-річний Володимир Ромащенко, настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці в селі Тулинці Миронівського району на Київщині.

Церкву побудували з дуба, без жодного цвяха 1779-го.

— Комуністи закрили храм 1931-го. Хотіли спалити, але сільський голова заступився, запропонував зробити тут колгоспну комору. Під час німецької окупації службу в церкві відновили. Та за кілька років знову закрили як стару й аварійну. Молимося тут із 1998-го.

Храм стоїть на кам`яному фундаменті. Зверху обшальований дубовими дошками. Вони вицвілі, потріскані.

— На реставрацію нашої 200-річної церкви потрібно мільйон гривень, — каже отець Володимир. Він у чорній рясі й валянках. — Цієї суми силами вірян і спонсорів не зберемо. Церква занесена до реєстру пам`яток дерев`яної архітектури. Позаторік написали лист президенту, щоб допоміг. Відповіді досі не дочекалися. Я став настоятелем шість років тому. За кошти мирян і спонсорів поміняв підлогу, зробив вівтар, проклав асфальтовану дорогу.

Отець Володимир хреститься перед входом до церкви. Зо 20 жінок кидаються цілувати йому руки. Усередині храму стіни до половини побілені вапном із синькою. На стінах верхнього восьмерика і на стелі в нефі намальовані святі й ангели.

— Як тільки почали в церкві править, тих янголів геть не було видно, — розповідає 76-річна Ніна Колісник, яка співає в церковному хорі. — Недавно самі по собі почали оновлюватися. Батюшка сміється: "Держава грошей не дає, то нам сам Бог помагає". Спочатку приїздив священик із Києва. Нам його служби не подобалися. Він щоразу привозив із собою нових півчих. Батюшку Владіміра любимо. Він узяв у хор місцевих. Навіть у сильний мороз приходить на службу.

Збираються 50 вірян. Стають ближче до двох обігрівачів "Уфо". Майже всі у валянках і теплих шубах. Температура на вулиці -14°С, у церкві +2°С.

— Тут без валянків ноги відморозити можна, — каже жінка в сірій пуховій хустці.

— Будьте здорові, кумасю, — 72-річна Ганна Пилипівна цілує в губи куму Ірину Ульянівну, 69 років. — Як там ваш дід?

— Із печі вже не злазить, весь труситься, — Ірина Ульянівна дістає з пакета вовняну хустку, накидає її на плечі. — Син возив його в лікарню. Сказали, що в нього болєзнь Паркінсона.

— А в мене око вже шість років болить, а я в лікарню не йду. Боюся, скажуть операцію робити. А за таке удовольствіє тре тисяч 10 оддать. Де я такі гроші візьму?

Служба триває 2 год. Коли отець Володимир читає молитву, із його рота йде пара.

— У церкві постійно трапляються дива, — розповідає після служби. — Років п`ять тому під час хресної ходи в небі з`явилася Божа Матір. Торік на Великдень до церкви прийшов сліпий чоловік. Я не знав, що він не бачить. Дав йому нести хрест. Через кілька місяців він прозрів.

Наприкінці 1980-х церкву хотіли перевезти в Канаду.

— Приїхали представники української діаспори. Хотіли храм розібрати і перевезти до себе. Замість нього обіцяли новий побудувати. Місцеві не дозволили.

Наприкінці служби отець каже, що наступного тижня обійде й освятить усі хати.

— Як тільки заходжу в хату, усі зразу гроші дають. Я ж не за грошима прийшов. Хочу подивитися, як ви живете.
 

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
loading...

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку