Напередодні Різдва: чого чекають діти, від яких відмовилися батьки?

Замість іграшок дітям із дитбудинків краще подарувати любов… Малечі потрібні не солодощі, а кошти на операції, медикаменти, взуття… Привізіть їм себе: як друга, як тата чи маму.

Незабаром до дитячих будинків постукають Різдвяні свята - дні, на які малеча чекає з особливим нетерпінням, передсвятковим тремтінням і щемом. Символи цього родинного свята - смачні страви, солодощі, подарунки, привітання, подорожі, канікули, вихідні… Традиційно - і це вельми добрий звичай - благодійники, спонсори та меценати від щирого серця дарують сиротам, інвалідам і просто тим, хто опинився в скруті, подарунки: цукерки, шоколадки, іграшки, книги, канцелярське начиння, засоби для образотворчого мистецтва, одяг, оргтехніку... Асортимент дарунків залежить від уяви мецената, його гаманця та побажань. Хтось привозить подарунки, обравши їх на власний розсуд, а хтось домовляється про їхній перелік з начальством того чи іншого соціального закладу для дітей.

Піклуватися про знедолених, інвалідів та сиріт – справа дуже шляхетна. Адже діти - заручники ситуації, в якій опинилися. Вони не обирали мам і тат, місце проживання, хворобу, й зрештою, сам факт народження відбувся поза їхньою волею. Вони не можуть дбати про себе самі. Звичайно, суспільство має відповідати за їхнє виховання, навчання, якщо потрібно - за лікування. В Україні все частіше відкриваються дитячі будинки родинного типу, дітей всиновлюють. Однак більшість сиріт та інвалідів мешкають у соціальних закладах закритого типу – у інтернатах. Діти пишуть листи Діду Морозу і сподіваються на диво – на людську увагу, хоча б на Різдвяні свята. Малеча живе у світі фантазій, на що ж ще сподіватися, коли немає найдорожчих у світі людей - мами та тата.

Але диво не трапляється… Реальність частіше інша. Замість нових друзів, на свята приїжджають автівки спонсорів, які привозять гори солодощів. Меценатам подобається відчувати себе добрими християнами, усвідомлювати причетність до великої справи. Нещодавно соцмережею подорожувала цікава стаття під назвою «Не везіть подарунки в дитячі будинки!». Її автор - Дмитро Кошляк, координатор проекту допомоги дитячим будинкам, запевняє, що частіше дітям потрібні не солодощі, від яких з’являється карієс, а кошти на важливі операції, медикаменти, взуття.

«Не везіть цукерки! Привезіть театр чи проведіть корисний тренінг. Придбайте медичне устаткування, спортивне чи реабілітаційне обладнання. Або профінансуйте довгостроковий проект із соціальної адаптації та підготовки дітей до дорослого життя - в Україні фахівці, які б навчили цьому, є, не обов’язково замовляти дорогих іноземних фахівців», - відзначає Дмитро Кошляк.

Крім того, мабуть, постійна роздача «слонів» породжує у дітей споживацьке ставлення до світу. Дарунки не можуть компенсувати належної батьківської любові. А такі цінності, як любов, дружба, довіра, «заробляються» у світі відповідними вчинками та ставленням до інших.

Дітям, від яких відмовилися батьки, вкрай необхідні любов і піклування дорослих, які б взяли на себе роль родини. Зростання в повноцінній сім’ї – головна умова нормального психічного, інтелектуального й фізичного розвитку дитини. Поруч з люблячими батьками дитина відчуває безпеку. Те, що формує в дитини довіру до себе та світу, на підґрунті чого вона відчуває емоційний комфорт та формуються стабільні стосунки з оточуючими. Така дитина є впевненою в собі. В дорослому віці вона може приймати правильні рішення, нести відповідальність за свої вчинки і створити вже свою, цілком нормальну сім’ю.

У статті Галини Тихобаєвої «Діти-сироти: болісний досвід психотерапевта» автор описує та аналізує свою роботу психолога-волонтера в одному з приватних дитячих будинків на Львівщині. Не буду переповідати цей текст, зауважу лише на двох моментах, які мені запам’яталися. Перший – традиція працівників цього закладу брати дітей до себе додому на вихідні. Другий – хрещення дітей й отримання ними хрещених батьків, що виявилося потужним ресурсом для вихованців. Адже кожен з них здобув хрещеного батька чи матір, які пам’ятали, коли у їхнього хрещеника день народження, іменини. У ці свята вони привітають його теплими словами, принесуть гостинця, на свята заберуть додому. Як пише автор, природним чином було подолано багато проблем.

Я знаю дівчину, якій доля ще в дитинстві подарувала таку хрещену маму. Дівчина мала родину, однак дисфункційну, тому росла з великим дефіцитом любові та уваги. Сусідами була сім’я, в якій діти бачили приклад нормального піклування батька та матері. Дівчинка товаришувала з цими дітьми, часто бувала у них вдома, її пригощали смачною їжею, на день народження пекли торт, брали в кіно. Дівчина ділилася з мамою цих дітей своїми проблемами. Зараз цій дівчинці четвертий десяток, вона вже жінка, має свою родину, але й сьогодні називає жінку, з якою звела її доля, хрещеною мамою. При тому, що у неї була «офіційна» хрещена мати, яка мешкала в іншому регіоні і рано пішла з життя. Наявність у її житті по-справжньому небайдужих людей, допомогло їй у майбутньому створити власну нормальну сім’ю.

Хотілося б, щоб щире піклування відчули більшість знедолених дітей. Кожен з нас може стати благодійником й привезти дітям на Різдво не лише цукерки, книжки та іграшки - що теж потрібно, оскільки є дитячі будинки, де й цього немає, але й себе: як друга, тата, маму чи хрещених батьків.

Ольга Жила - для «УНІАН Релігії».
 

УНІАН в Google News