Протоієрей Микола Балашов: поклоніння мощам св. Варвари не передбачає участі в обрядах власників святині

17 грудня православний світ вшановує пам`ять святої великомучениці Варвари, мощі якої були привезені до Києва у 1108 році.

17 грудня православний світ відзначає день святої великомучениці Варвари, мощі якої були привезені до Києва в 1108 році. У всі часи паломники, вклонившись всім святим отцям Печерським, поспішали до святої Варвари.
Завтра тисячі православних християн відвідають Володимирський собор, тільки в цей день з`являється можливість прикластися до святих мощів великомучениці у відкритій ракі.

***Майбутня великомучениця Варвара народилася в вельможній сім`ї у 305-311 роках. Виховувалася в язичницькому дусі, але піддала сумніву правдивість еллінських богів і зблизилася з християнами. Батько віддав її на суд правителя Мартіана. Праведниця молилася не за себе, а за ближніх і просила Бога обдарувати її здатністю вгамовувати чужий біль і зцілювати. З тих пір за молитвами до святої Варвари Господь рятує від хвороб і напастей.

Напередодні свята великомучениці Варвари проект «УНІАН-Релігії» звернувся до заступника голови Відділу зовнішніх церковних зв`язків РПЦ протоієрея Миколи Балашова із запитаннями на тему вшанування християнських святинь, які перебувають поза храмами Російської та Української Православної Церкви.

Згідно з ученням Православної Церкви, мощі православних святих - носії благодатних сил, сяють відбитим світлом Божества. Мощі святої великомучениці Варвари перебувають у Володимирському соборі, що належить Київському Патріархату. Як бути православним християнам - прихожанам храмів УПЦ, які хочуть прикластися до мощів великомучениці в день її пам`яті?

Багато тисяч православних християн поклоняються святиням древньої Церкви в католицьких храмах Західної Європи. Найбільш, мабуть, відомий приклад - це паломництво православних віруючих з різних країн у Барі, де в католицькій базиліці спочивають мощі святителя Миколи Чудотворця, архієпископа Мир Лікійських.

Завдяки дружньому ставленню римо-католицького єпископа та настоятеля базиліки до православних, там часто відбуваються і православні богослужіння. Настоятелі інших католицьких храмів в Італії, Франції і деяких інших країн, а також їхні єпископи теж часто йдуть назустріч проханням православних і дають можливість не тільки в індивідуальному порядку поклонятися святиням, шанованим християнами як Заходу, так і Сходу, а й здійснювати в цих місцях православні служби для прочан.

В інших місцях не доводиться сподіватися на настільки ж люб`язне ставлення. Але це не перешкоджає віруючому християнину внутрішньо помолитися, наприклад, на місці, шанованому як гробниця святого царя і псалмоспівця Давида в Єрусалимі, де відбувається публічне іудейське богослужіння, або поклонитися чесній главі святого Іоанна Предтечі, яка, за переказами, зберігається в Дамаску на місці, де колись був християнський храм, а в останні тринадцять століть - мечеть Омейядів.
Зрозуміло, це не передбачає участі в тих релігійних обрядах, які відбуваються нинішніми власниками шанованих нами святинь.
Однак у згаданому вами випадку, коли релігійні дії, що здійснюються на місці перебування святині, зовні настільки схожі на православне богослужіння, я б, аби уникнути всіляких спокус чи невірних тлумачень, зважився піти і поклонитися святій великомучениці хіба лише у поза богослужбовий час.

*** Мощі Варвари було привезено до Києва без лівої руки, яка тривалий час залишалася в Греції. У XVII столітті руку великомучениці доставили в тодішню Польщу і поклали у братській Воздвиженській церкві Луцька. Ця рука також володіла величезною цілющою силою. В одній зі своїх проповідей знаменитий український архієпископ Лазар Баранович розповідав киянам: "І я, одержимий тяжкою хворобою, не шукав іншого лікаря, окрім допомоги від святих мощів великомучениці Варвари, і коли з вірою випив води, яко омочена була рука великомучениці, чаша цієї води була мені на спасіння".
Волею випадку рука святої Варвари опинилася в Києві, але в раку вона не потрапила, тому що торговці реліквіями, викравши святиню з луцької церкви, встигли роздрібнити її на дрібні шматочки. Вона зберігалася в окремому ковчегу в релікварії Софійського собору...

Отче Миколо, у вересні до Київського Патріархату звернувся представник Російського Клубу Православних Меценатів з проханням передати часточку мощів великомучениці Варвари в однойменний храм РПЦ. За його словами, він отримав відмову. Чи можливий, на вашу думку, конструктивний діалог у таких питаннях? Чи існує досвід повного повернення мощів святих у Православну Церкву?

Тут знову варто згадати добрим словом наших західних братів, не раз повертали православним ті святині, які свого часу були вивезені з Візантії лицарями-хрестоносцями, що пограбували її. Так, у 2004 році Папа Римський, за його словами, «як жест доброї волі» передав Константинопольському Патріарху Варфоломію чесні мощі святителів Іоанна Златоуста і Григорія Богослова, які нині зберігаються в Георгіївському Патріаршому соборі в Стамбулі.

*** У 1710 році тільки Михайлівської церкви, де спочивали чудотворні мощі святої великомучениці Варвари, не торкнулася згубна хвороба: жоден з ченців не помер, незважаючи на те, що свята обитель була відкрита для всіх, хто прибував на поклоніння. Те ж саме повторювалося в 1770, 1830, 1848, 1853 і 1855 роках, коли лютувала холера.

У наші дні шанування християнських святинь набуло дивовижних масштабів. Найчастіше, головне, чого хочуть люди - отримати вигоду, наприклад, здоров`я або благополуччя. Поясу Пресвятої Богородиці вклонилися сотні тисяч людей. Багато хто з них не буває в храмах і не причащається Святих Христових Тайн. Між тим, вони цілодобово стояли, щоб прикластися до святині. Як правильно ставитися до святинь?

З вірою і благоговінням. І я впевнений, що саме ці почуття змушували мільйони віруючих людей стояти в багатогодинних, багатокілометрових чергах при далеко не найсприятливіших погодних умовах. Ви хочете сказати, що в декого з них віра була недосконалою? Може бути. Бог один знає серце кожного. Але я не взявся б про те судити, сидячи в теплі і вказуючи на прогалини в релігійній освіті. Якщо хтось із них раніше і не мав звичаю ходити в храм - у багатьох після такого стояння в житті щось зміниться. У московських храмах у дні перебування Поясу Пресвятої Богородиці з`явилися на службі і на сповіді нові, абсолютно незнайомі досі особи.

*** "...двоє чоловіків, Андрій і Федір (воїни), побачивши на чесних її мощах дорогоцінну прикрасу, змовилися її викрасти. Але, як тільки наблизилися вони до раки, раптово вдарив страшний грім і посипалися від святої раки іскри на їхні обличчя . Від страху впали вони на землю, як мертві, і один з них став глухим, а другий збожеволів. Через тиждень той, що став глухим, прийшов у пересерді в Михайлівську церкву і привів свого божевільного товариша, і зізнався у всьому, що сталося". Записав ігумен Михайлівського монастиря Феодосій Софонович.

У Києві та в деяких куточках України віруючі масово шанують деяких померлих православних християн, за життя відомих своїм юродством або подвижництвом. Люди вірять, що ті «мають відвагу стояти перед престолом Божим», хоча сьогодні і не є святими, прославленими Церквою. До них ходять на могили, складають акафісти, просять зцілення, додають у воду землю з могили і п`ють... Як Церква ставиться до такого роду шануванню?

Деякі з перелічених вами форм шанування явно виходять за рамки того, що благословляє Церква. Але разом з тим, прославленню святих, звичайно, завжди передувало народне шанування. А на могили ходять, зазвичай, не тільки до канонізованих святих, а й просто до улюблених пастирів, духовних друзів і взагалі до близьких людей. Проходить час - і стає зрозуміло, чи справді йдеться про небесних заступників, шанування яких християнами увінчується церковним рішенням про причислення до лику святих. Тому Церква схильна неспішно розглядати питання про канонізацію подвижників благочестя, хоча це інколи і викликає у декого нарікання.

Дякую за розмову, отче Миколо!

*** Цариці Анна Іоанівна та Єлизавета обміняли свої дорогоцінні персні на простенькі срібні колечка від святої Варвари. Ці колечка купували і молодята, вважаючи, що вони скріплюють союз люблячих сердець. З цією метою придбали дешевенькі колечка поет Осип Мандельштам і його наречена Надія. А відома графиня-схимниця Ганна Орлова-Чесменська спорудила нову гробницю з рельєфними зображеннями (на це пішло дев`ять пудів срібла) і срібним балдахіном вагою в 14 пудів. Гробницю оточували 48 литих позолочених янголів роботи петербурзького майстра Андрєєва.

Анна Хрустальова, «УНІАН-Релігії»
 

УНІАН в Google News