Святий Олександр Невський: Не в силі Бог, а в правді!

6 грудня - день пам`яті святого благовірного Олександра Невського... При похованні князя було диво: коли хотіли розтиснути йому руку, святий, як живий, сам узяв грамоту у митрополита.

Святий князь Олександр Невський народився 30 травня 1219 в Переяславі-Заліському. Батьком його був Ярослав - молодший син Всеволода Велике Гніздо, прадідом - Володимир Мономах. Мати святого князя Олександра Феодосія походила з південно-руських князів і була спадкоємицею їх кращих якостей. Прадідом матері був князь Мстислав Хоробрий, причислений до лику святих, мощі якого знаходяться наразі в Софійському соборі. Дід матері, Мстислав Мстиславич Удалий наприкінці свого життя став схимником.

Основні військові перемоги князь Олександр здобув в молодості. Під час Невської битви (1240 рік) йому було близько 20 років, під час Льодового побоїща - 22 роки.

З самого раннього дитинства св. князь прийняв благословення на ратну службу в Ім`я Бога на захист Руської землі. На третьому або четвертому році життя відбувався постриг у воїни.

Княжих синів зазвичай постригали єпископи. Обряд відбувався в храмі. Хлопчика ставили перед царськими вратами, і над ним виголошувалася молитва, в якій просять благословення Божого. Потім постригали волосся на знак того, що дитя присвячується Богу. Після здійснення обряду отрока саджали на коня - це означало його майбутню самостійність. В руки давали зброю, звичайно - лук зі стрілами, що вказувало на обов`язок воїна захищати батьківщину від зовнішніх ворогів.

Цей обряд був здійснений над Олександром святителем Симоном, єпископом Суздальським, у Спасо-Преображенському соборі міста Переяславля, де проходило дитинство великого князя. З молодих років князів вчили грамоті. При навчанні намагалися ознайомити юнака з книгами Священного Писання, головним чином Євангелія і Псалтира.

Юний Олександр з юних років відрізнявся глибоким релігійним настроєм і живим почуттям обов’язку. Серйозний не по літах характер його не дозволяв йому віддаватися порожнім забавам. Крім читання священних книг, любив він церковний спів.
Здобували юні князі і світські знання. Вони вивчали іноземні мови, переважно латинську і грецьку, і цими мовами читали античну літературу. Поряд із книжковим вихованням зверталася велику увагу і на виховання фізичне: їзда верхи, стрільба з лука, володіння іншою зброєю.

Визначною подією у житті князів було «посадження на стіл». Цей обряд вважався необхідним, без нього князь не був би князем. Тому в літописах до виразу «закнязював» зазвичай додається: «і сів на столі».

«Вокняження» молодого Олександра Ярославича відбувалося в Софійському соборі Новгородському в 1236 році. Благословляючи сина свого на князювання в Новгороді, Ярослав Всеволодович сказав йому: «Хрест буде твоїм хранителем і помічником, а меч - твоєю грозою! Бог дав тобі старійшинство між братами, а Новгород Великий - найстаріше князювання в усій землі Руській!» Архіпастир, поклавши руки на голову князя, молився Царю царів, щоб він «зі Свого житла» благословив вірного раба Свого Олександра, зміцнив його «силою згори», затвердив його на «престолі правди», показав його доблесним захисником святої соборної церкви і сподобив його «небесного царства».

У 1239 році Олександр одружився, взявши в дружини дочку полоцького князя Брячислава Олександру. Батько, Ярослав, благословив їх при вінчанні святою чудотворною Феодорівською іконою Божої Матері. Ця ікона постійно перебувала при святому Олександрі, а потім вона була взята з Городецького монастиря, де він помер, його братом Василем Ярославичем Костромським і перенесена до Костроми.

Починався найважчий час в історії Русі. Зі сходу йшли, знищуючи все на своєму шляху, монгольські орди, із заходу погрожували хрестоносці, які, скориставшись навалою Батия, вторглися в межі Вітчизни. У 1240 році військо шведів на кораблях під командуванням зятя шведського короля Біргера вторглося в Неву. Гордий швед надіслав у Новгород до князя Олександра гінців зі словами: «Якщо можеш, чини опір - я вже тут і полоню твою землю».

Але цей гордовитий виклик не збентежив юного князя, хоча у нього була тільки нечисленна дружина. Віддавши наказ наявним військовим силам бути готовими до походу, Олександр прийшов до Софійського собору. Там він разом зі святителем і новгородським народом палко молився.

Закінчивши молитву і прийнявши благословення від святителя Спиридона, вийшов князь Олександр з Софійського собору до своєї дружини і новгородського народу і звернувся до них зі словами: «Брати! Не в силі Бог, а в правді! »
Його свята наснага передалася дружині й народу. З невеликою дружиною, сподіваючись на Бога, князь одразу ж попрямував назустріч ворогу.

Перед битвою сталося дивне знамення. Воїн Пелгуй, у святому хрещенні Філіп, був у нічному дозорі. Він всю ніч провів без сну, стежив за шведським військом, яке прибувало на кораблях по Неві до устя ріки Іжори, де висаджувалось на сушу. Цей воїн бачив на світанку 15 липня човен, що пливе по Неві, і в ньому святих князів мучеників Бориса і Гліба. І сказав Борис: «Брате Глібе, вели гребти, да допоможемо родичеві нашому Олександру».

Коли Пелгуй повідомив про видіння прибулому князю, святий Олександр по благочестю своєму повелів нікому не говорити про диво, а сам, підбадьорений, мужньо повів з молитвою військо на шведів, які були захоплені зненацька. Перш ніж вороги встигли отямитися, руські дружним натиском вдарили на них. Як Божа гроза, попереду всіх пронісся в середину ворогів юний князь і з нестримною відвагою кинувся на Біргера і завдав йому тяжкий удар по обличчю - «поклав йому печатку на обличчя». Була страшна битва. Ангел Божий незримо допомагав православному воїнству. Коли настав ранок, на іншому березі річки Іжори, куди не могли пройти руські воїни, було виявлено безліч перебитих ворогів.

За цю перемогу на річці Неві, здобуту 15 липня 1240, народ назвав святого Олександра Невським.
Небезпечним ворогом залишалися німецькі лицарі-хрестоносці.
У 1240 році німцям вдалося захопити Копор`є, Псков і Ізборськ.
Святий Олександр, виступивши в зимовий похід, звільнив Псков, цей стародавній Дім Святої Трійці, а навесні 1242 року дав Тевтонському ордену рішучий бій. На льоду Чудського озера 5 квітня 1242 року зійшлися обидва війська. Звівши руки до неба, святий Олександр молився: «Суди мене, Боже, і розсуди распрю мою з народом велемовним і допоможи мені, Боже, як давніше Мойсею на Амалика і прадіду моєму Ярославу Мудрому на окаянного Святополка». За його молитвою допомогою Божою і ратним подвигом хрестоносці були повністю розбиті.

Західні межі Руської землі були огороджені, але зі східного боку проти незліченних полчищ монголів була потрібна мудра дипломатія, «лагідність голуба і мудрість змії». Оскільки неможливо було протистояти військовою силою проти монголів, потрібно було шукати компроміс.

Князь Олександр п`ять разів їздив до хана татарського, кланявся, принижувався, вимолював милість і пощаду. Одного разу довелося святому Олександру їхати в саме гніздо татарського царства, в Монголію, до меж Далекого Сходу, до витоків Амура, серед невимовних труднощів і небезпек тодішньої подорожі. Треба було кланятися ханові, треба було принижуватися і миритися, треба було переносити втрату незалежності руського народу. Багато золота і срібла сплатив князь хану, викуповуючи полонених русичів, пом`якшуючи його гнів даниною і подарунками.

Одного він не хотів віддати, одним не міг пожертвувати: святою православною вірою.
Руські літописи передають нам картину прийому ханом князя Олександра. У хана Батия був такий звичай: тих, хто приїжджав до нього на поклін відразу не допускали до хана, а відправляли до волхвів, які змушували їх пройти крізь вогонь, потім треба було поклонитися кущу, вогню і ідолам. Олександру Ярославовичу також належало виконати ці обряди.

Благочестивий князь навідріз відмовився підкоритися вимогам, супротивним християнській совісті. «Смерть, смерть йому», - закричали волхви. Але наближені до хана пішли до Батия, щоб дізнатися рішення свого пана. Минуло кілька хвилин напруженого очікування. Нарешті, з`явилися ханські слуги і, до загального подиву, принесли наказ хана не примушувати Олександра до виконання обрядів. Олександр постав перед лицем Батия.

Величний вигляд князя вразив хана. Батий одразу зрозумів, що перед ним - князь, який далеко перевершував інших князів своїм розумом і достоїнствами. Самовдоволена посмішка прослизнула по обличчю хана, коли князь Олександр схилив перед ним свою голову і сказав: «Цар, я поклоняюся тобі, бо Бог вшанував тебе царством, але тварі не стану кланятися Я служу єдиному Богу, Його шаную і Йому поклоняюся!» Батий деякий час милувався героєм, нарешті, сказав, звертаючись до присутніх: «Правду казали мені, немає князя, рівного цьому».

Вірність Православ`ю святий князь Олександр показав, коли послані в 1248 році Римським папою Інокентієм IV два кардинали намагалися схилити князя до католицтва, обіцяючи допомогу в боротьбі з монголами. На це князь відповів, що ми вірні Христової Церкви та Православної віри, яка грунтується на Семи Вселенських Соборах, а «від вас вчення не приймаємо».
Святий Олександр, натхнений вірою Христовою, відчував велику відповідальність перед Богом та історією за долю Святої Церкви і своєї Батьківщини. У 1261 році стараннями князя Олександра і митрополита Кирила була заснована в Сараї, столиці Золотої Орди, єпархія Православної Церкви.

У 1262 році суздальський і ростовський народ, не терплячи татарських збирачів данини, підняв повстання проти них. Пущені були чутки, що сам великий князь Олександр розіслав по містах грамоти, що «татар бити». Повсталий народ, незважаючи на справедливу ненависть до гнобителів, обмежився лише вбивством найбільш лютих хижаків, тому і вбитих було небагато. Чекали татарської помсти. Але Бог направив події в зовсім інше русло: посилаючись на повстання русичів, хан Берке припинив посилати данину в Монголію і проголосив Золоту Орду самостійною державою. У цьому великому з`єднанні руських і татарських земель була покладена основа майбутньоі багатонаціональноі держави.

Святий князь Олександр у своїй останній поїздці в Сарай виконав свій обов`язок перед Богом, рятуючи Русь від відплати татар за повстання проти них. Але й сили його були віддані всі, життя його було покладено на служіння своїй Батьківщині і вірі. На зворотному шляху з Орди святий Олександр смертельно захворів. Не доїхавши до Володимира, в Городці, в монастирі князь-подвижник віддав свій дух Господу 14 листопада 1263, завершивши многотрудний життєвий шлях прийняттям святої чернечої схими з ім`ям Олексій. Святе тіло його було перенесено у Володимир, в Різдвяний монастир, де митрополит Кирило з духовенством звершив поховання. У надгробному слові митрополит Кирило сказав: «Знайте, чада моя, що вже зайшло сонце землі суздальської. Не буде більше такого князя в Руській землі ».

Олександр Невський канонізований як благовірний князь.

При похованні було явлено Богом диво. Коли покладено було тіло святого Олександра в раку, економ Севастіян і митрополит Кирило хотіли розтиснути йому руку, щоб вкласти напутню духовну грамоту. Святий князь, як живий, сам простягнув руку і взяв грамоту з рук митрополита. «І зійшов їх жах, і ледь відступили від гробниці його. Хто не здивується тому, якщо був він мертвий, і тіло його було привезено здалеку в зимовий час ».

Так прославив Бог свого угодника - святого воїна-князя Олександра Невського.

Протоієрей Анатолій Малінін, "Православ`я і світ"
 

УНІАН в Google News