Як постували давні християни?

Як постували давні християни? «Розповіді з історії християнського аскетичного життя» відомого історика Церкви Олексія Лебедєва.

Розпочався Різдвяний піст, який називають також Филиповим, оскільки заговини на цей піст припадають на день пам’яті апостола Филипа. Звернемося до історії посту, точніше — до питання про те, як постували давні християни. Допоможуть нам у цьому «Розповіді з історії християнського аскетичного життя» відомого історика Церкви Олексія Петровича Лебедєва (1845–1908).

В.Перов. Перші християни.1880 р.

ПРО БЕЗЗУБИХ ПОРУШНИКІВ

Як зауважує професор Лебедєв, давній східний християнин суворо дотримувався усіх постів. А днів посту у році налічувалося чимало — від 180 до 196, з них — до 140—150 днів, в які заборонено було вживати не тільки м’ясо й інші скоромні продукти, а й рибу. Тим, хто не дотримувався встановлених Церквою постів, загрожували серйозні покарання — аж до відлучення від церковного спілкування. На Заході в давні часи Церкви до постів теж ставилися більш ніж серйозно.

Так, наприклад, у VII ст. на Толедському соборі було встановлено, що порушник Великого посту не гідний брати участі у святкуванні Пасхи, крім того, він мав припис вживати м’ясо не більше одного разу впродовж цілого року. Обмеження в їжі було не найсуворішим покаранням. Відомий німецький хроніст Дитмар Мерзебурзький (975–1018) згадує правило, згідно з яким тим, хто дозволяв собі порушувати Чотиридесятницю, вживаючи м’ясо,.. вибивали зуби. Не виключено, що причиною появи цього правила стало надмірно прямолінійне розуміння слів псалмо­співця «…зуби грішників сокрушив» (Пс. 3: 8).

НА ПОКАРУ ЗА СКАРГУ — 40 ДНІВ ПОСТУ

Крім громадських постів, встановлених Церквою, існували індивідуальні пости, які накладалися на окремих осіб з метою покарання або зцілення душі й бували іноді вельми тривалими. Наприклад, 40‑денний піст у Східній Церкві накладався на біснуватих (за прикладом святого Макарія Олександрійського, який наклав такий піст на одного біснуватого юнака). Те ж зустрічалося й на Заході. До 40 днів і навіть більше тривали і пости, метою яких було виправлення грішників.

Так, засновник багатьох монастирів Колумбан (543–615 рр.) карав 40‑денним постом (під час якого дозволялося споживати лише хліб і воду) того ченця, який насмілився б подати скаргу на свого настоятеля. Тому ж покаранню підлягав і той, хто внаслідок непомірності в їжі та питті вивергав прийняту перед цим Євхаристію. На убивць, які заплямували себе кров’ю родичів, накладався піст багаторічний або навіть на все життя, який полягав в утриманні від певного роду їжі в поєднанні з іншими подвигами благочестя.

ПРО СУВОРІСТЬ ТА ПОБЛАЖЛИВІСТЬ

Зрозуміло, що найбільш суворі правила посту передбачали давні чернечі устави. При цьому, як зазначає О. П. Лебедєв, засновники чернецтва, будучи надзвичайно суворими у дотриманні посту стосовно самих себе, в укладених ними уставах передбачили більш-менш поблажливі правила для своїх учнів і послідовників. Так, засновник кіновійного чернецтва преподобний Пахомій Великий, наслідуючи приклад свого наставника Паламона, споживав лише хліб із сіллю, а якщо й дозволяв собі олію у святкові дні, то змішував її з попелом; разом з тим він був досить поблажливий до підлеглих ченців. Заборонивши їм вживання смачних і апетитних страв, а також вина, Пахомій встановив, щоб братія щодня мали їжу, приготовлену на вогні, щоб у них було достатньо хліба, і взагалі дбав, щоб ченці мали достатньо сил для польових і ручних робіт.

Якось преподобний Пахомій дізнався, що ченці однієї з заснованих ним кіновійних громад, заради посилення подвигу, протягом двох місяців не мали за столом гарячої їжі, при цьому монастирський кухар, користуючись дозвіллям, приготував на продаж понад 500 ручних виробів. Пахомій дуже розгнівався за відступ від його приписів, вироби кухаря спалив на очах здивованих ченців і звернувся до них з викривальним словом. Він говорив їм, що набагато легше й зручніше відмовитися від їжі, якої не готують й не ставлять на стіл, ніж дотримуватися помірності, коли вдосталь доброї їжі пропонується для насичення людини. Тільки Великим постом ченці повинні були харчуватися більш убогою їжею, і деякі з них у цей час утримувались від їжі по два-три дні і навіть по п’ять днів поспіль.

Для більшості ченців Єгипту головною їжею був хліб. На день ченцям видавалося два хлібця, один з яких з’їдали близько третьої години пополудні, а інший — після заходу сонця. У пісні дні ченцям видавалася тільки вечірня порція. Більш суворі подвижники, як правило, задовольнялися одним хлібцем на день, а деякі з них намагалися з’їдати й менше того. Святитель Василій Великий у своїх правилах для ченців дав зразок чернечого життя для всього Православного Сходу. Суворо наказуючи утримуватися від м’яса, а іноді й від риби, олії й вина (наприклад, у Чотиридесятницю та інші пісні дні), святий Василій був, однак, прихильником того правила, що ступінь дотримання посту потрібно співвідносити зі станом здоров’я і з тими трудами, які доручено ченцеві. Він указував уникати як надлишку в їжі, так і занадто великих обмежень у ній. Грецькі монастирі наступних часів, наслідуючи приклад Василія Великого, ніколи не вводили у себе занадто суворих приписів щодо їжі. Що стосується давніх західних монастирів, то й у них приписи щодо споживання їжі були досить поблажливими. Найбільшим впливом на Заході користувався чернечий Італійський устав преподобного Венедикта Нурсійського.

Сам Венедикт був суворим посником. (Відомо, що його друг Роман протягом трирічного перебування Венедикта в усамітненні в печері щодня приносив йому лише невелику кількість хліба.) Але вимоги Венедикта до підлеглих йому ченців були дуже скромними. Наприклад, всім без винятку ченцям, за його правилами, допускалося вживання вина щодня, але, зрозуміло, в невеликій кількості. Багато шанувальників святого Венедикта влаштовували монастирі за його правилами, проте з часом відступи від них (у бік збільшення суворості чернечого уставу стосовно їжі) ставали все значнішими. Так, наприклад, святий Боніфацій (Воніфатій), щоб протидіяти національним нахилам германців до напоїв, зовсім заборонив ченцям вживати вино, а дозволив пити лише негусте напівпиво (можливо, квас).

ДОВІЛЬНІ ПОДВИГИ

Крім постів, встановлених різними чернечими уставами, а, отже, вимушених, слід згадати досить різноманітні довільні пости окремих подвижників. Наприклад, про преподобного Павла Фівейського збереглися звістка, за якою одне пальмове дерево давало йому і їжу (у вигляді плодів), і одяг (у вигляді листя).

Багато повчального історія зберегла і про подвижництво преподоб­ного Макарія Єгипетського, названого Великим. Цей святий не дозволяв собі ні висипатися, ні їсти досхочу хліба, ні пити вдосталь води. Виконуючи вимоги гостинності, іноді він дозволяв собі випивати з відві­дувачами трохи вина, але за це карав себе тим, що потім на стільки ж днів зовсім позбавляв себе води, скільки чаш вина випито було ним разом з гостями.

Відомий також учень святого Антонія Піор, який протягом 30‑ти років жив у скитській пустині при колодязі, солону і гірку воду з якого ніхто не міг пити, крім нього. Інші аскети виявляли своє подвижництво в тому, що взагалі утримувалися від хліба, як, наприклад, якийсь Іоанн, який до 90 років харчувався лише плодами дерев і ніколи не вживав їжі, приготованої на вогні. Деякі подвижники виявляли свою стриманість у тому, що, маючи перед очима їжу, намагалися якомога довше не споживати її, привчаючи себе немовби зовсім не звертати уваги на їжу. Так чинив преподобний Павел Препростий.

Про стриманість у їжі, яку виявляли давні подвижники, коли їм випадала можливість з’їсти щось особливо смачне і приємне, багато що скаже наступний факт. Якось Макарій Олександрійський отримав у подарунок виноградне гроно. Не бажаючи вдовольняти себе споживанням цього смачного плоду, він переслав подарунок одному з сусідніх подвижників, а цей, з тієї ж причини, — другому, той — третьому і т. д. Зрештою, виноградне гроно повернулося до самого Макарія…

Підготував Михайло Мазурін, "Церковна православна газета"

УНІАН в Google News