15 листопада в одній з підземних споруд Гнилецьких Свято-Феодосієвих печер урочища «Церковщина» відкрилася експозиція ілюстративно-текстових стендів, присвячених багатій і самобутній історії цієї святині Православ`я України.
З 1991 р. унікальні 900-річні печери, закинуті в радянський час, досліджуються археологічною експедицією Музею історії Києва, і з 1992 р. перебувають у підпорядкуванні цього Музею. Згідно з угодою, укладеною в 1999 р. між Музеєм та чоловічим монастирем «Свято-Покровська Голосіївська пустинь», в печерному храмі на честь преподобного Феодосія Печерського почали відбуватися богослужіння.
А в 2000-2001 рр. Голосіївській пустині було передано розташовану біля печер будівлю недобудованого храму на честь святого Миколая Мирлікійського, і тоді ж в келіях при ньому відкрився чернечий скит, який в 2010 р. набув статусу самостійного монастиря на честь Різдва Пресвятої Богородиці.
Коментуючи нинішню подію, завідувач відділу «Київ підземний» Музею історії Києва Владислав Дятлов повідомив: «У 1991-1999 рр. музеєм була пророблена колосальна робота з відновлення історичного минулого «Церковщини». В археологічному «культурному шарі» урочища і в архітектурі печер, а також на сторінках багатьох і різноманітних письмових джерел простежувалася справжня і дивовижна за насиченістю доля святині - набагато цікавіша за існуючі раніше чутки і міфи.
А наша подальша співпраця з Голосіївською пустинню сприяла відродженню в «Церковщині» монастиря: зокрема, саме наші співробітники розшукали документи, що свідчили про те, що під радянською облицювальною плиткою на стінах однієї з наземних будівель в урочищі приховані фасади недобудованого Свято-Миколаївського храму. До речі, за часів закладки цього храму братія обителі чула пророцтво, що він буде добудований. Пророцтво справдилося - храм добудований силами відродженої обителі. Що примітно: він, в цілому, будувався частинами протягом цілих 100 років - з 1905 по 2005 рр..!
Підсумки наших історичних досліджень були описані в об`ємній книзі, виданій в 2001 р. з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира. Але ще до її виходу в світ нам хотілося поділитися з паломниками, які відвідували печери, повнотою здобутих відомостей: адже виявилось, що з «Церковщиною» пов`язані імена багатьох святих і багато подій загальнокиївського і загальноукраїнського масштабу. Наприклад, ігумен Мануїл переховував тут від більшовиків майбутнього священномученика Іоасафа Могильовського - в миру князя Володимира Жевахова, відродив у Києві Звіринецькі печери ...
Ось чому ще в 1998 р. в одній з бічних кімнат при Свято-Миколаївському храмі - тоді це був клуб санаторію МВС - ми влаштували невеличку експозицію про історію «Церковщини» та її печер. Зазначу, що з боку адміністрації санаторію це був один з актів діяльної участі в долі печер: протягом 1990-х рр. санаторій допомагав забезпечувати побут нашої археологічної експедиції, а в 1998 р. допоміг упорядкувати вхід у печери і впорядкував джерело на одному з водних об’єктів урочища.
Коли прийшов час храму стати храмом - експозиція була демонтована. Але відвідувачі печер продовжували запитувати про те, як виникла традиція чернечого життя в печерах, як складався побут ченців. Досвід показує, що повноцінну відповідь на ці запитання дає знайомство з ілюстраціями та текстами, які доповнюють побачене в печерах. Тому в Музеї був розроблений план нової експозиції, більш «відточений» в деталях і більш «воцерковлений» з урахуванням розміщення за діючої обителі.
Оскільки у районі печер немає відповідного наземного приміщення, для установки стендів обрана підземна склепінчаста кімната, про яку ми точно знаємо, що вона влаштована на початку ХХ ст. і не була ні храмом, ні келією, ні усипальницею. При великій кількості документів про «Церковщину» того часу, ніде ні слова не говориться про призначення цього приміщення. Можна лише припускати, що тут були виставлені знахідки з розкопок печер, виявлені при отці Мануїлі - фото вітрини з цими знахідками опубліковано в путівниках початку ХХ ст.
Планування і розташування описуваної кімнати в печерах такі, що експозиція не перетворює інтер`єр підземелля у виставковий зал - вона сприймається лише в самій кімнаті, до того ж на стендах присутні іконописні зображення, види київських святинь. Залишається додати, що установка стендів - це частина програми підготовки печер до повторного відкриття - після введеного в 2005 р. тимчасового мораторію на відвідування, пов`язаного з наглядом за станом склепінь підземних споруд».
Свої відгуки про створювану експозицію дали й деякі учасники відродження «Церковщини». Вікарій Київської митрополії єпископ Обухівський Іона (Черепанов), намісник київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря, що провів в 1998 р. в «Церковщині» перший молебень після десятиліть запустіння печер, зазначив: «Прикметно, що при відвідуванні печер паломники матимуть повноту відомостей про історію древньої святині. Створення експозиції, на мою думку, прекрасний приклад співпраці монастиря і світської установи, в даному випадку - Музею історії Києва, з яким Свято-Троїцький Іонинський монастир багато років співпрацював у справі відродження Звіринецьких печер».
Диякон Микола Лисенко, нащадок великого українського композитора, клірик Іонинського монастиря і радіоведучий зазначив: «З вдячністю згадую перший молебень в Церковщині, в якому моєму батькові Віталію Романовичу і мені довелося брати участь як співочих в 1998 р. під керівництвом о. Іони - нині владики. Був зворушений, дізнавшись, що на одному зі стендів у «Церковщині» поміщена фотографія того пам`ятного молебню - на ній зображено мого батька, який став учасником історичної події, і це одне з останніх його фото. Радію, що події тих днів мали для «Церковщини» благодатне продовження - відродження монастиря, завершення будівництва чудового Свято-Миколаївського храму, припинення вторгнень в печери вандалів і грабіжників, з якими героїчно боролися співробітники експедиції Музею, але зупинити яких змогла лише присутність монастиря».

***
У 1062-1074 рр.. у відокремленій печері на території «Церковщини» часто усамітнювався преподобний Феодосій Печерський, на межі XI-XII ст. тут виник печерний Гнилецький Пречистенський монастир. З часом, як і в Києво-Печерській Лаврі, ченці цієї обителі переселилися на поверхню, а печери стали місцем поховання покійної чернечої братії. Гнилецьким постриженником був прп. Герасим Вологодський († 1178), що заснував в 1147 р. Свято-Троїцький Кайсарів монастир у м. Вологді і став одним з перших подвижників Російської Півночі.
На рубежі XII-XIII ст. Гнилецькі ченці звели кам`яний храм, схожий на знамениту П`ятницьку церкву в Чернігові. Після монгольської навали обитель знову перемістилася в печери, а до початку XVI ст. – спорожніли. У 1835 р. її печери з прекрасно збереженою давньою обстановкою, а також вражаючою протяжністю і багатоярусністю відкрив для відвідування прочанами святий Інокентій Херсонський († 1857) - у той час ректор Київської духовної академії. У 1900-1902 рр.. в «Церковщині» був заснований «Скит Пречистої», начальником якого став ігумен Мануїл, у схимі Серафим (Ківш, † 1920) - учень преподобного Іони Київського († 1902).
«Православіє в Україні»