«Цей собор вже з першого дня його існування, певно, мало хто вважав за житло для бога — він сприймався як надійний притулок людського духу, (...) і кожен намагався зітерти його з земної поверхні, але собор стояв, несхитно, вічно, так, ніби не будований був, а виріс із щедрот київської землі...» — навряд чи б хто зміг більш влучно описати сутність Софії Київської, ніж Павло Загребельний у своєму романі «Диво». Немало падінь і злетів людських душ, душевного багатства і злиднів випало побачити ликам святих на стародавніх фресках у соборі за це тисячоліття. Сьогодні Софія Київська — музей, але так само — духовний центр, «притулок людського духу», матеріальне втілення мудрості і внутрішньої сили наших предків. Як і інші сакральні пам’ятки нашої культури, вона є лакмусовим папірцем, що показує наявність в українського народу духовності, національної пам’яті, віри та вміння прийняти, зберегти на примножити культурний спадок, а ще — невичерпним джерелом знань.
«Я глибоко переконана, що Софія — це не просто породжуюча матриця та мудрість буття, це — пам’ятка, яка кличе нас до єднання. Зокрема, про це говорить буквально весь стінопис Софії. Знання — це те, чого від нас вимагає сам Господь. Тому, коли ми пізнаємо щось нове, ми наближаємося до нього. І в цьому сенсі Софія надає просто таки невичерпні можливості», — вважає доктор історичних наук, професор Надія Нікітенко, що присвятила дослідженню храму не один десяток років. До речі, саме вона відкрила та обѓрунтувала факт виникнення Софії у 1011—1018 роках, на зламі правління хрестителя Русі Володимира Великого і його сина Ярослава Мудрого.
Про Софію Київську — не лише як храм, а передусім духовний центр розповідав видатний філософ Сергій Борисович Кримський. Саме він вжив щодо храму термін «софійність», який в інтерпретації древніх греків означав мудрість буття. «Як Парфенон був транслятором античної традиції в Західну Європу, Київська Софія була транслятором античної традиції в Східну Європу»,— говорив український мислитель. Надзвичайно цікаву, живу інтелектуальну екскурсію від Сергія Борисовича духовним простором Софії «День» публікував ще 2001 року («Ефект високого неба», № 72, 77). До слова, вона досі не втратила свого значення.
Сьогодні Софію Київську часто сприймають як музейний об’єкт, оминаючи увагою її сакральне значення. Як і будь-яка історична пам’ятка, Софія оточена міфами та легендами, які формувались також і за часів Радянського союзу, коли поняття духовності та сакральності нівелювались. Аби не сприймати Софію Київську як пам’ятник перемозі князя Ярослава Мудрого над печенігами, а ширше дивитися на історичний контекст, «дуже по-радянському виглядає сьогодні твердження, що Софію Київську збудували на честь перемоги руського війська над печенігами. Софія будувалася як пам’ятка тріумфу християнської віри, премудрості Божої, яка запанувала на Русі. Звичайно, Софія це не просто пам’ятка всеєвропейського масштабу, це храм зі світовим ім’ям», — вважає Надія Нікітенко.
Яскравим підтвердженням світового значення Софії Київської, її впливу на формування світогляду людей різних епох і країн свідчить своєрідна легенда, що в 1930-і роки більшовики хотіли знищити Софійський собор, але їм перешкодив французький письменник Ромен Роллан. Під час зустрічі у Москві зі Сталіним Роллан попросив не руйнувати храм, бо його збудував батько французької королеви Анни. Легенда хоч і немає документального підтвердження, проте могла мати місце в реальному житті.
Бездуховність, що сьогодні панує в усіх сферах життя, є чи не найбільшим викликом сакральній функції Софії Київської та іншим духовним центрам українського народу. Вистоявши під натиском історичних перипетій, сьогодні собор тримає оборону від невігластва та духовної бідності деяких нащадків колись могутнього Стародавнього Києва. «Святкування тисячоліття Софії Київської може стати поштовхом до зростання цікавості людей до історичної і культурної спадщини, але воно може стати і, боюсь, що стане, просто поодиноким явищем. Відсвяткують і забудуть. А мала б бути якась постійнодіюча програма, що впливала б на молодь», — переконаний директор Інституту філософії Мирослав Попович.
Ми маємо всі можливості наново відкрити для себе «ту саму» Софію Київську, відійти від сприйняття її лише як музейного об’єкту. Упродовж тижня на території заповідника відбуватимуться найрізноманітніші заходи: від показу документальної стрічки «Софія Київська: перше тисячоліття» до відкриття відреставрованої Брами Заборовського ХVІІІ століття, від презентації пам’ятної монети до висадки дерев у відродженому Митрополичому саду.
