“День”

Сам факт приїзду столітнього отця доктора Дмитра Блажейовського із Рима до Львова вже викликає захоплення і повагу. Це захоплення зростає ще більше, коли потрапляєш у музей його вишитих ікон, який з 1999 року діє у Львові на проспекті Чорновола, 2а. Саме в цьому музеї й відбулася зустріч з відомим церковним діячем, науковцем та майстром вишивки, на якій мені пощастило побувати.

Відео дня

У досить просторій кімнаті, стіни якої суцільно вкриті вишитими іконами, посередині за невеликим столом сидів отець Блажейовський. На перший погляд зовсім не скажеш, що цій людині минає сотий рік. Мова емоційна, розум світлий, рухи енергійні, бадьорі, жодних слідів життєвої втоми. Очевидно, що, на відміну від багатьох молодших людей, отець Блажейовський за свої неповні сто років не втомився від життя, він далі продовжує працювати — писати книжки, вишивати ікони. Буквально кілька місяців тому вийшла книга його спогадів «Мій життєпис. Про виховання і українські проблеми», яку він розпочинає словами: «Пишу мої спомини, бо 21 серпня 2009 року зачав сотий рік мого життя і зачинаю відчувати, що вже зближається старість». З нагоди виходу цієї книжки і відбулася зустріч.

Отець старанно відповідав на всі запитання, проте дуже часто його відповіді зводилися до виховання — національного і релігійного, якого, за його словами, дуже бракує українцям. Очевидно, що, будучи священиком і дивлячись із перспективи прожитої сотні років, отець Дмитро має повне право нас повчати, а ми в свою чергу мусимо слухатися цих настанов. В цілому видно було, що проблема виховання українців болить його і як священика, і як українця.

Безумовно, кожного у залі зацікавили вишиті ікони отця. Їх у нього 350, але майстер надалі продовжує працювати. Дивовижно, але отець почав вишивати у 60 років! Спочатку він використовував бавовняну й шовкову заполоч, а з другої половини 1980-х років — синтетичні волокна, пофарбовані акриловими фарбами, які не блякнуть. Техніки вишивання різні, звичайна густота шиття дуже щільна — 40 і більше стібків на один квадратний сантиметр, а при відтворенні святих ликів густота досягає 144-х стібків. Вражає і географія поширення ікон. Окрім музею, роботи отця Блажейовського можна побачити у Львові в соборі св. Юра та в Музеї історії релігії, у кафедральному соборі в Мюнхені, у Люрді (Франція), у Стемфорді (США), в бібліотеці Ватикана, в Українській центральній семінарії в Римі, у сестер св. Анни в Куритибі (Бразилія), у музеї в Коломиї, на фелонах отців василіан у Римі, в музеї у Каневі, на мантіях блаженнішого Любомира Гузара. Майстер довго говорив про важливість релігії у житті кожної людини, про місце в ньому ікон, про ті функції, які вони виконують. Адже, зрештою, ікони — це символ духовності українців. «У кожній хаті мають бути такі ікони», — підсумував отець Блажейовський.

Отець Блажейовський народився у 1910 р. у селі Вислок на Лемківщині. Початок ХХ ст. ознаменувався швидким науково-технічним прогресом у Європі: водні простори борознили все більші і більші кораблі, з’явилися перші субмарини, у небо піднімалися перші літальні апарати, вулицями великих міст вже курсували автомобілі, знайшов практичне застосування телефонний зв’язок. Лемківщина залишалася осторонь усіх цих процесів. На початку ХХ ст. у Вислоку не було навіть хати-читальні, де люди могли б задовольняти свої найменші культурні потреби. Та й тодішнє духовенство, за словами отця Блажейовського, не було свідомим цих потреб. Так, місцевий священик був категорично проти хати-читальні, тому її вдалося заснувати значно пізніше, з ініціативи самого Дмитра Блажейовського. Дитячі роки отця Блажейовського припали на Першу світову війну. У своїй книжці майстер згадує, як в їхньому селі стояли російські солдати. Далі у його житті було навчання у гімназії в Перемишлі, політехнічні студії у Гданську та Празі. Переломним моментом у житті стала проща до Рима 1933 року. Там він познайомився із діячами української духовної семінарії і вирішив залишитися і розпочати теологічні студії.

1939 р. Блажейовський прийняв свячення, а у 1942 та 1946 роках захистив два докторати з теології та історії церкви в Папських університетах Урбаніянум і Григоріянум, обидва з відзнакою. З 1947 по 1973 рік працював душпастирем у США. Там побудував церкви для українців у Сент-Джозефі (Міссурі), Омазі, Небрасці та Денвері (Колорадо), Х’юстоні (Техас). 1973 року повернувся до Рима, щоб продовжити наукову працю, бо в США не мав для цього можливості. Отець Блажейовський видав друком 25 історичних праць, серед них «Шематизми» (церковні довідники) Львівської архієпархії, Перемишльської і Станіславської єпархій і діаспори. Це списки всіх церковних організацій і священиків, які правили за останні сто років.

Впродовж свого життя отець Блажейовський був свідком багатьох трагічних подій в історії України. Вже саме життя змусило його задумуватися над тим, чому колесо історії повернулося саме так. Причину всіх українських проблем отець Блажейовський вбачає у відсутності єдності, що є наслідком недостатньої уваги церкви до виховання українців, а з другого боку — небажання самих українців ходити до церкви і отримувати там науку. Українці перестали довіряти церкві, але у цьому є вина і самої церкви, яка не дає належного виховання. Отець Дмитро запитує: навіщо будувати все нові і нові храми, якщо туди не ходитимуть вірні? Неодноразово майстер приводив приклад інших народів, як-от поляків, євреїв, тих же росіян. Росіяни — за його словами — мають одного патріарха, і одному йому підкоряються, натомість в нас цих патріархів декілька. Неодноразово згадував отець Блажейовський і про те, що в Україні діє 140 політичних партій і 120 церков. Ось найкращий приклад тої розрізненості, яка панує між українцями.

З перспективи прожитих літ і з власних спостережень отець не боїться розмірковувати над подіями, свідком яких він був. Він докоряє діячам Центральної Ради, які, не маючи єдності, втратили щойно здобуту незалежність. Коли на Київ наступала Червона армія, на захист української держави спромоглися стати лише 300 чоловік, які полягли під Крутами. Як досвідчений історик, корені українських проблем отець Блажейовський шукає саме в історії. За його словами, князь Ярослав Мудрий зробив багато для зміцнення Київської Русі, для розвитку культури, але він поділив державу між своїми синами, після чого почалися міжусобиці, які цю державу погубили. Великий захисник української культури Костянтин Острозький не виховав своїх дітей в українському дусі, тому після смерті його справа занепала. «Мусимо завжди мати на увазі, — говорить отець Дмитро, — що хозари, половці, монголи зникли. Так можемо зникнути і ми. Українці мають підтримувати українців». Останню думку всі підтримали оплесками.

З-поміж багатьох питань, пов’язаних із життєвим шляхом, із творчістю отця Блажейовського, пролунало й запитання, яке при спілкуванні з ним напрошувалося саме собою: «У чому ж все-таки секрет такого довголіття і такої невичерпної енергії?». На нього, втім, отець не зміг дати однозначної відповіді. У своїй книжці «Мій життєпис. Про виховання і українські проблеми» він дещо згадує на цю тему. Виявляється, у родині отця Блажейовського було багато довгожителів: дід по батьковій лінії помер у віці понад 90 років, батько дожив до 87-ми, довгожительками були і його сестри, але нікому з родини не вдалося ще дожити до сотого року. Можливо, досягти цього допомогло життєве кредо, яке залишилося від батька: «Батько говорив нам, коли ми, діти, змучені працею в полі, просили його, щоб дозволив нам відпочити, що роботи є багато і щоб старалися якнайкраще все виконати, бо на відпочинок є гріб і що колись у гробі будемо всі відпочивати».

Не забуває отець і про своє лемківське походження. У свої неповні 100 років він ще провів службу Божу і виголосив проповідь у лемківській церкві у Львові. А насамкінець зустрічі ще довго підписував книги і терпляче фотографувався зі всіма охочими.

Богдан СИВАНИЧ, працівник Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою НУ «Львівська політехніка»