Фарисеїв вистачає і в політиці, і в церкві

15:06, 30 жовтня 2009
9 0

День

Нині, дійсно, усе частіше бачимо з телевізійних екранів, як наші політики зачастили до храмів Божих і перед численними відеокамерами і фотооб’єктивами моляться і ставлять тут свічки. Даруйте, але все це виглядає якось театрально і нещиро. Молитва і звертання до Бога — це справа глибоко інтимна. По-справжньому віруюча людина ніколи не буде виставляти напоказ свої релігійні почуття.

Фарисеїв вистачає і в політиці, і в церкві

Знаючи, що нині церква користується високим рівнем довіри суспільства, сюди звертаються за підтримкою політики різного рівня. Згаданого автором 2004 року самому довелося побачити в новинах центрального телеканалу, як архієрей однієї із південних областей відкрито агітував за присутнього у храмі лідера виборчих перегонів, закликаючи свою паству голосувати саме за нього. Так і хотілося вигукнути: «Що ви робите, владико?». Чи забули про Божі настанови: «Богу — Боже, а кесарю — кесареве».

Що дивуватися! Суспільство має великий вплив і на церкву. А в ринкових умовах (про це я писав якось у «Дні») священикам також доводиться ставати підприємливими і шукати грошовитих благодійників. Як відомо, гроші в усі часи мали звабливу силу і без них ніяк не обійтися. Не є винятком і наше сьогодення. Тож по-різному їх здобувають: хто чесною і важкою працею, а інший різними хитромудростями, йдучи на компроміс із совістю. Знаю одного такого «батюшку», який встигає виконувати треби і займатися бізнесом (орендує десятки гектарів землі, приторговує пальним). Проте ніколи не доводилося чути його проникливої проповіді, або прочитати у місцевих виданнях бодай якусь моральну настанову парафіянам. Люди йдуть до нього, бо так велить традиція. А чи буде благодатною його молитва, ніхто не замислюється. І такі випадки непоодинокі.

Правди ніде діти: і у церкву проникла корупція. З цим погоджуються й деякі ієрархи українських церков. Та інакше і бути не могло. Нинішні священнослужителі вийшли також із середовища «хворого» українського суспільства, яке десятки років жило у безбожному просторі, коли не звіряли свої дії ні з моральними, ні з духовними чеснотами, а відтак неприкрите фарисейство і продажність та торгівля принципами стали зустрічатися на кожному кроці. Зауважу, що ми живемо в умовах дикого ринку, коли близько 50 % вітчизняної економіки загнано у «тінь». Від цього дуже страждає суспільство, бо вкрай наболіла проблема боротьби з бідністю хто-зна коли вирішиться в Україні при такому рівні свідомості олігархічних кланів, які засіли на всіх щаблях влади і ніякі душерятівні бесіди та проповіді отямитися і зменшити свої «апетити» до наживи на них не впливають. Та коли вони осипають щедрими дарунками наше духовенство, то тут, можна, як мовиться, простити їм всілякі гріхи... До речі, один із мислителів писав, що, коли в країні більше священиків, ніж учених, то прогресивного розвитку в ній не буде.

Пригадаймо і обпікаючі своєю правдою слова Григорія Сковороди, котрий про тих, хто потрапив у полон виключно меркантильних інтересів, писав: «У цьому болоті навіть щире прагнення служити Богові перетворюється на звичайне лицемірство, бо ні тривалі у храмах моління, ні будівництво нових церков, ні щоденні клятви у вірності Богові не рятують людські серця від облесництва, срiблолюбства, честолюбства та інших схильностей, які перетворюють людину на «домашніх звірів». Як це актуально і для нашого часу!

Якщо в давні часи, коли мораль була значно вищою, а душпастирями ставали з діда-прадіда (дотримувалися родинна традиція), то серед сучасних панотців є такі, котрі не змігши зробити успішну кар’єру на цивільному поприщі, подалися у «батюшки». Замовлень нині на різні треби багато — тепер святять не тільки паски, мед, оселі, квартири, автомобілі, а й банки, різні офіси, торгові комплекси, бари, ресторани, літаки, яхти. Тож роботи їм вистачає.

Фінансові справи церков, по суті, закриті від суспільства, ніякий ревізор і контролер сюди й носа не потикає. Їм даються преференції у вигляді різних пільг при оподаткуванні тощо. Тож як чиниться з грішми — нерідко залежить від того, настільки є чесною і порядною та чи інша духовна особа. Користуватися благами цивілізації нікому не заборонено. Але не може не дивувати й таке. Коли понад 70 % громадян України у даний час потерпають від матеріальної скрути і не знають як звести кінці з кінцями, є немало парафіяльних священиків, які живуть сито і демонстративно роз’їжджають на автомобілях зарубіжного виробництва, вартість яких обчислюється величезними сумами. На власні очі бачив, як в один із храмів Сум заїхало авто престижної марки, за кермом якого хвацько сидів молодий священик. Ось, тут вам і скромність, і моральність та богобоязненість, до яких часто закликають із своїх кафедр душпастирі різних санів. Нам можуть заперечити, що мовляв, не вам судити про це. На це є Божий суд. Так найлегше виправдатися перед будь-якою критикою на адресу церкви, на яку має право суспільство.

Про все це добре знають наші політики, а тому завжди знаходять спільну мову з церквами та їх служителями і «піаряться» в храмах і монастирях, як мовиться, по повній програмі. І в період нинішніх виборів президента України їх часто можна буде бачити тут у супроводі ЗМІ. Тож, як казав один із мудрих політиків, — «Маємо те, що маємо...».

Не будьмо легковірними і не даймо укотре себе ошукати. Дійсно, не можна, як пише Михайло Якубович, давати віру в оренду політикам. Та ще й тоді, коли політика за сьогоднішніх українських умовах вельми забруднилася, що вже не знаєш кому вірити і на що сподіватися. Мабуть, треба спочатку, як вчать великі, збудувати храм у своїй душі, й очистивши її від усякої скверни, звертатися за допомогою до Бога, не роблячи з цього політичної реклами.

Георгій ШИБАНОВ

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter