Релігія, глобалізація і лялька Барбі

Гламурна білявка носила сукні від кутюр`є 50-х, отримувала по 10 тисяч листів щотижня від дівчаток, які нині збираються на пенсію, ставала героїнею бульварних щотижневиків і докторських дисертацій. Цьогоріч лялька Барбі святкує своє п`ятидесятиріччя. Але є місця на Землі, куди цю ляльку не пускають.

Цьогоріч лялька Барбі триумфально святкує своє п`ятидесятиріччя. Гламурна білявка носила сукні від кутюр`є 50-х, учащала на дискотеки 80-х, отримувала по 10 тисяч листів щотижня від дівчаток, які нині збираються на пенсію, ставала героїнею бульварних щотижневиків і докторських дисертацій. Вона змінювала авто, довжину ніг, риси обличчя, щоби залишатися тією ж самою. Парадоксальний, за словами істориків моди, „мікс незайманості й диявольської зваби" підкорив 150 країн; щосекунди десь у світі у Барбі з`являється нова щаслива господиня; щорічний прибуток від продажу ляльки становить мільярд доларів США. Виготовлені за півсторіччя Барбі „всіх часів і народів", стиснувши долоні одна одної, можуть перепоясати планету три з половиною рази. Але є місця на Землі, куди цю ляльку не пускають: в Саудівській Аравії, наприклад, або в Ірані на продавця Барбі очікує щонайменше штраф. „Ісламський відповідник" цієї ляльки - чорноока Фулла, яку років зо п`ять тому почали продавати на обширах від Дамаска до Джакарти, насправді зовсім не є відповідником Барбі. Замість гімну жіночій сексуальності - одяг до п`ят та хіджаб, замість бойфренда Кена - молитовний килимок. Барбі збирається на феєричну вечірку, Фулла - до мечеті. Барбі була і лишається символом глобалізації, Фулла - спротиву їй. Причому, за словами сирійської правозахисниці Маан Абдул Салам, навряд чи удекорована в чорну одіж лялька мала б успіх на Близькому Сході ще кілька десятиліть тому.

Але „велике релігійне повернення" останньої чверті ХХ ст. зробило підкреслено побожну Фуллу бажаною іграшкою мільйонів дітей регіону. Прогнози розкутих до зухвалості футурологів 1960-х не бажають справджуватися. Глобалізація, яка робить зустріч релігій невідворотною, не змішує їх у колосальному планетарному казані; ми так і не стали свідками не лише пророкованої єдиної для всіх світової надрелігії, але й скільки-небудь серйозних прикладів релігійного синтезу, які мали б за прогнозами виникнути на стиках великих релігійних цивілізацій. Замість спільної для землян "глобальної релігії" планета стає свідком мало не повсюдного "повстання" релігій, що виявляють більшу чи меншу нетерпимість до інших релігій. У соціології релігії свого роду банальністю стали міркування про "грандіозний реванш" релігії, про її "повернення з вигнання на світову арену", ознаменоване вихором нетерпимості, який прокотився "від Алжиру до Айдахо." Релігія полишає виокремлені для неї ідеологами минулого століття гетто, а глобалізація не тільки не скасовує встановлених релігіями між собою демаркаційних ліній, а й зміцнює їх. Замість ставати дедалі більш уніфікованою і „сучасною", релігія чинить опір знеособленню і виявляє себе у дедалі більш розмаїтих формах. Скажімо, у 1800 році, коли колесо глобалізації тільки-но набирало обертів, у світі існувало приблизно 500 християнських деномінацій. Упродовж ХІХ ст. їхня кількість зросла у 3,8 рази, а впродовж ХХ ст. - у 9,8 рази. Тільки за перших сім років ХХІ століття число християнських деномінацій зросло з 33 800 до 39 тисяч. Ще більш показовою є доля племінних релігій, які мали зникнути з лиця Землі вже десь до середини ХХ століття; натомість число прихильників цих релігій на початку тисячоліття було 228 млн., а до 2025 року зросте до 270 млн.

Іншими словами, глобалізація руйнує бар`єри в політиці і економіці, але та ж таки глобалізація дає поштовх рухам, спрямованим на підтвердження ідентичностей і самовизначень, і наділяє релігії новими імпульсами.

Інколи це відбувається у вигадливий, майже незбагненний спосіб. Важко переоцінити внесок глобалізації у повалення комунізму. Саме вона поставила "реальний комунізм" у ситуацію конкуренції з „реальним капіталізмом" - конкуренції, якої комунізм не витримав і розвалився, давно вже підточений, за словами православного священика Володимира Зелинського, чутками про те, що десь за "завісою" є „нормальний", вільний світ. Поховавши комунізм, глобалізація не просто змінила геополітичну архітектуру світу, вона змінила всю філософію його побудови. І якщо впродовж холодної війни наддержави були здатні придушувати глибокі відмінності між світовими цивілізаціями, основу яких складають релігії, то після її закінчення ситуація змінилася кардинально. С.Гантингтон проникливо писав тоді, що „у сучасному світі релігія є центральною, можливо, основною центральною силою, яка мотивує і мобілізує людей. Наївно вважати, що, оскільки радянський комунізм повалений, Захід виграв світ навічно. А також, що мусульмани, китайці, індуси та інші готові сприймати західний лібералізм як єдину альтернативу. Поділ людства, породжений холодною війною, позаду. Але більш фундаментальні поділи людства за етнічною, релігійною, цивілізаційною ознакою лишаються і породжують нові конфлікти". Це, між іншим, означає, що попри різноспрямовані суспільно-релігійні процеси, належність України до східнохристиянського цивілізаційного простору даватиметься взнаки постійно і, можливо, зовсім неочікувано. Яким чином паростки "питомої цивілізації" здатні ламати шари пізніших культурних і політичних запозичень, свідчить історія секулярної Туреччини, де через дев`ять десятиліть після сутнісно антиісламських реформ Кемаля Ататюрка релігія переможно демонструє свою життєздатність і укоріненість у політиці. 

Ризикну навіть стверджувати, що релігія - це головний і найбільш серйозний суперник глобалізації. Ніде більше так об`ємно, послідовно й беззастережно не вкорінено дух виключності й винятковості. Маніфестуючи своє мусульманство, людина водночас проголошує, що вона не є ані буддистом, ані сикхом, ані вірним якоїсь іншої релігії. Сповідуючи себе православним, християнин водночас цим самим підкреслює, що він не є католиком або протестантом. Людина може мати подвійне громадянство, бути напів-українцем і напів-монголом, але навряд чи - напів-православним і напів-буддистом. 

...До речі, дотепники обіцяють принаймні ще один „невідповідний відповідник" ляльки-ювілярки - мормонську Барбі. Вона мала б з`явитися десь у штаті Юта, вбрана в довгу сукню, туфлі без підборів і в оточенні восьми своїх дітей. Що ж, у кожному жарті є лише частка жарту - в епіцентрі глобального світу, десь на півдорозі між Лос-Анжелосом і Далласом, ця вперта в своїй унікальності і унікальна у своїй впертості спільнота не хоче приймати довколишній світ таким, яким він є. Вони зовсім несучасно вимагають оголосити шлюбом союз лише між чоловіком і жінкою, моляться перш, ніж з`їсти навіть фаст-фудівський сандвіч, і категорично не п`ють кока-колу. А ще - не бавлять дітей „звичайною" Барбі з її бікіні, стрингами і дошлюбними стосунками.

Віктор ЄЛЕНСЬКИЙ, "Релігія в Україні"

УНІАН в Google News