Ювенальна юстиція: що за фасадом?

Прибічники законодавчого впровадження елементів ювенальної юстиції переконують, що це чи не єдина можливість допомогти дітям, які порушили закон, у соціальній адаптації. Супротивники, досліджуючи закордонний досвід, наводять приклади, що шокують деякими фактами...

На початку існування судів для неповнолітніх автономна ювенальна юстиція була створена в США, Канаді, Англії, Бельгії, Франції, Греції, Нідерландах, Росії, Польщі, Угорщині, Єгипті, Японії, Австралії, Новій Зеландії, кантонах Французької Швейцарії. Перший суд у справах неповнолітніх був запроваджений 2 липня 1899 р. в Чикаго (штат Ілінойс). Росія була однією з перших країн, де на початку XX ст. були створені "дитячі суди", перший суд для неповнолітніх було відкрито у Санкт-Петербурзі 22 січня 1910 р.

До Жовтневої революції "дитячі суди" вже функціонували в Петербурзі, Москві, Харкові, Києві, Одесі, Лібаві, Томську, Ризі, Саратові. Згідно з декретом Раднаркому Росії від 17 січня 1918 р., автономна ювенальна юстиція була замінена іншою системою, яка, на думку її творців, вважалася гуманнішою, придатнішою щодо застосування до дітей та підлітків.

Сьогодні під ювенальною юстицією зазвичай розуміють спеціальну систему правосуддя для неповнолітніх, орієнтовану насамперед на профілактику правопорушень і реабілітаційну роботу з дітьми та підлітками, які порушили закон, на захист законних інтересів неповнолітніх у цивільному і кримінальному судочинствах.

Однак, попри здавалося б пристойну декларацію, ювенальну юстицію сьогодні в суспільстві сприймають неоднозначно.

Що спільного у прибічників і супротивників введення ювенальної юстиції

І ті й інші заявляють про те, що сьогодні в країнах, які утворилися на пострадянському просторі, дуже гостро стоїть питання щодо виховання неповнолітніх і захист їх від насильства, як морального, так і фізичного. І ті й інші усвідомлюють, що, на жаль, ні правова, ні соціальна системи не можуть впоратися із завданнями виховної та правозахисної роботи з неповнолітніми, що ці системи потребують реформування і вдосконалення і що сім`ї, які повинні піклуватися про здоров`я і моральне виховання дітей, на жаль, сьогодні часто не сприяють створенню належних для цього умов, що дорослий світ зовсім не завжди доброзичливо налаштований щодо підлітків і загрожує їм розтлінням і фізичною смертю - діти стають засобом для незаконного збагачення і задоволення хтивих потреб. Природно, все це є наслідком політичних, економічних і культурних процесів, що відбуваються у суспільстві. Але ж процеси ці не відбуваються незалежно від людей. Це і є діяльність самих людей. І тут уже напевно ніхто не заперечуватиме, що в основі її лежать моральні закони або... беззаконня.

Чим відрізняються прибічники і супротивники

Насамперед різними є підходи до вирішення проблем. І залежать вони від переконань. Наприклад, хтось переконаний у тому, що без допомоги Заходу ми неспроможні впоратися із ситуацією. Хтось навпаки, вважає, що закордон нам не допоможе. Хтось думає, що все залежить від економічної стабільності, а дехто акцентує увагу на культурних і духовних аспектах розвитку суспільства. Одні вважають, що сім`я і шлюб - це вже застарілі інституції, що суспільство має бути вільним від подібних рамок і обмежень. Інші принципово вважають шлюб Божественною установою, яку слід берегти і яка, у свою чергу, охороняє від згубного впливу світу цього.

Кому війна, а кому й мати рідна

Як виявилося, аж ніяк не всі щиро занепокоєні безладом у суспільстві. Адже за таких умов зручно служити мамоні. Тому, на жаль, не завжди те, що пропонується під пристойним приводом, є таким по суті. Наприклад, спроби ввести в наших вітчизняних школах програми сексуальної освіти дітей. Добрі дядечки й тітоньки, турбуючись про те, щоб підлітки не наражалися на небезпеку ранньої вагітності й необхідність робити аборти, рекламують протизаплідні засоби. Насправді ж на меті є розширення ринку збуту такої продукції. Або впровадження у шкільні програми тієї ж валеології. Навіщо, коли є нормальні програми з охорони праці та здоров`я? Просто під нові програми дають гранти, і хтось може на цьому заробити. Загалом усе це призводить до дестабілізації суспільства. І, напевно, що й це комусь вигідно.

Тільки без паніки

Зазначені проблеми існують у світі вже давно і не тільки в нашому суспільстві. Про це свідчать не лише православні, а й представники інших віросповідань і релігій, а також і невіруючі (як правило, останні - це люди, які вже самі, на власному гіркому досвіді, пізнали небезпеку подібних негативних явищ, або просто морально здорові люди). І якщо говорити про ювенальну юстицію, то є факти, які змушують замислитися, чи варто її впроваджувати в нашу правову систему. Зауважимо, що вивчення цього питання має бути позбавлене будь-якої упередженості. І звичайно ж, не повинно бути ніякої істерії, що породжує страх, сіє ненависть і ворожнечу. З іншого боку, небезпечна й безтурботність. Наведу образний приклад. Уявіть, що десь неподалік стався сильний землетрус. До нас він не докотився, але, як прогнозують сейсмологи, це цілком можливо. Що ми робитимемо? Будемо тільки зі страхом говорити про лихо, що насувається? Будемо спокійними й байдужими, бо з нами цього не станеться? У паніці метушитимемося, на що витратимо чимало сил та емоцій, які нам ще знадобляться. Або візьмемо себе в руки і намагатимемося вжити всіх необхідних заходів, щоб максимально допомогти собі й іншим?

Ігумен ЛОНГИН (Чернуха), УПЦ.

УНІАН в Google News