Трансплантація органів після смерті: "так" чи "ні" - відповідь у вашій нотаріально завіреній заяві, або у заповіті / Facebook

Що має зробити віруюча людина, щоб розпорядитися своїм тілом після смерті – поради юриста

Прийнятий Закон "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» порушив питання, над яким замислилися віруючі різних конфесій, які з релігійних, або (і) власних переконань не хочуть, щоб після смерті їхні органи пересаджували іншим людям, або навпаки - хочуть. Детальніше - у інтерв'ю "УНІАН-Релігії".

Трансплантація органів після смерті: "так" чи "ні" - відповідь у вашій нотаріально завіреній заяві, або у заповіті / Facebook

Верховна Рада 17 травня прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров'я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині», який направлено на підпис Президенту України.

В Українській Православній Церкві раніш, вивчаючи законопроект, звертали увагу на багато протиріч і неврегульованих питань. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В УПЦ вказали на прогалини у новому законопроекті про трансплантацію органів

Правознавці, в свою чергу, замислювалися над тим, хто саме буде вести реєстри, про які йдеться в Законі, як буде здійснюватися захист реєстрів та даних, переймаючись також, що передання і ведення реєстрів даних до недержавних установ може бути некоректним.

До прийняття Закону також зауважувалось на протиріччі його положень нормам Міжнародного права та чинного в Україні законодавства, про що також вказано у Висновку Головного науково-експертного  управління, зауваженнях Головного юридичного управління та у Висновку щодо відповідності проекту вимогам антикорупційного законодавства.

Але Закон прийнято, отже, якщо Президент його підпише, саме за ним відбуватиметься державне регулювання в сфері трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини.

Прийнятий Закон порушив питання, над яким замислилися віруючі різних конфесій, які з релігійних, або (і) власних переконань не хочуть, щоб після смерті їхні органи пересаджували іншим людям, або навпаки - хочуть.

Щоб розібратися у юридичній площині цього питання, проект «УНІАН-Релігії» звернувся за роз’ясненнями до приватного нотаріуса Київського міского нотаріального округу Вікторії Крістової.

Вікторія Крістова: Хвилювання та побоювання людей цілком зрозумілі / Facebook

Що робити віруючій людині, яка відчуває що не хоче, щоб після смерті її органи були трансплантовані іншій людині і прийняла рішення затвердити це нотаріально? Як повідомити державу про свою незгоду щодо вилучення органів та інших анатомічних матеріалів після смерті? Що відбуватиметься, у разі підпису Закону Президентом України?

Ніхто таке важливе рішення, як згода або незгода щодо участі у донорстві органів і анатомічних матеріалів не може і не має права приймати за людину, чи без її відома.  

У Розділі  IV вказаного Закону, зокрема у статті 16 «Надання згоди або незгоди на вилучення анатомічних матеріалів у померлих осіб», йдеться про те, що кожна повнолітня особа має право висловити свою згоду або незгоду на посмертне донорство як особисто, так і через свого уповноваженого представника, наприклад іншого члена родини.

При цьому своє рішення, як і представника можна змінювати.

Щодо дітей, визначено, що стосовно особи віком до 18 років згода на вилучення анатомічних матеріалів з тіла для трансплантації та (або) виготовлення біоімплантатів може бути надана батьками або іншими законними представниками дитини.

Якщо скласти резюме за змістом статті 16, то після набрання чинності Закону, Кабінет Міністрів України має прийняти Постанову, за якою визначить форму та зразок письмової заяви щодо згоди або незгоди на посмертне донорство. Також  - письмової заяви про відкликання згоди або незгоди; письмової заяви про призначення, зміну та відкликання повноважного представника та порядок їх подання; порядок внесення відмітки до посвідчення водія та про зміну цього волевиявлення, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Тобто йдеться про взаємодію багатьох державних Міністерств та установ виконавчої влади, зокрема Міністерства Охорони здоров’я України, Поліції, Державної Міграційної Служби України, тощо.

За змістом норм і положень Закону, Міністерство охорони здоров’я України  має створити Єдину державну інформаційну систему трансплантації, яка буде включати до себе декілька реєстрів, в які буде внесено всі данні про осіб, які мають потреби у трансплантації органів та інших біологічних і анатомічних матеріалів та відомості про осіб, які хочуть стати донорами, а також осіб, які відмовляються від добровільного донорства.

Обмін даними відбуватиметься між органами виконавчої влади, в залежності від їхніх повноважень та функцій, визначених Законом у даному випадку.

Зокрема, спочатку в Законі вказано, що у реєстрі волевиявлення на посмертне донорство і призначенні повноважного представника, мають бути внесені дані про кожного, хто надасть заяву про згоду або незгоду на посмертне донорство.

Цілком зрозумілі хвилювання та побоювання людей. Неможливо нікого силоміць заставити стати донором. Так, дуже добре, коли людина бажає після смерті врятувати життя інших людей, але це має бути акт самопожертви і вільного волевиявлення з повним усвідомленням наслідків і процедури.

Людина, яка бажає вчинити цей акт самопожертви, має бути впевнена у тому, що її добрі наміри не будуть використані у незаконних або злочинних цілях.

Кожен з нас має приймати таке рішення лише з відчуттям і розумінням того, чи є захищеним у повному обсязі від можливих зловживань.

На даному етапі, для того, щоб відмовитись від донорства, або погодитись на донорство, бажано дочекатись відповідних нормативних та розпорядчих актів від Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади з цього питання, та за встановленим зразком зробити заяву, підпис на якій має бути засвідчений нотаріально. Вказану заяву треба подати в тому порядку і у той спосіб, як буде визначено додатково. Робити  це зараз - поки що передчасно.

У разі набуття Законом чинності, який має бути алгоритм дій тих, хто хоче погодитись, або відмовитись від посмертного донорства?

Треба обміркувати всі «за» та «проти» та прийняти рішення про згоду чи незгоду із донорством. Після цього треба взяти паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний код) та прийти до нотаріуса і заявити про бажання скласти заяву про погоду на донорство, або відмову від нього.

Нотаріус встановлює особу, пересвідчується у тому, що людина дійсно розуміє в повному обсязі про що йдеться у заяві; консультує щодо того, яку форму встановлено для такої заяви та складає зі слів відповідно до встановленої законодавством форми; ознайомлює із змістом, роз’яснює всі спеціальні терміни та засвідчує справжність підпису під заявою.  

Засвідчення підпису означає, що цей документ підписали саме ви у присутності нотаріуса, на спеціальному нотаріальному бланку, а не невідома особа за вас, невідомо де і коли.

У будь-який час, ви маєте право змінити свою думку, та скласти іншу заяву.

Наприклад, якщо ви раніше відмовились від донорства, то потім ви маєте право надати згоду, або призначити уповноваженого представника з кола осіб, яким ви довіряєте, який у випадку вашої смерті прийме відповідне рішення щодо розпорядження органами і анатомічними матеріалами та буде уповноважений на надання дозволу на вчинення дій, які будуть виконуватись із тілом після смерті.

Всі дії такий уповноважений представник буде вчиняти в залежності від обставин, в тому числі запобігаючи зловживанням. Це має бути людина у якій ви впевнені. Все має відбуватись лише в рамках закону і без примусу чи під впливом.

Якщо ви прийняли рішення про згоду стати донором, але потім передумали, то також складається відповідна заява, нотаріус засвідчує підпис і може за вашим дорученням передати заяву відповідним державним органам відповідальним за внесення даних до реєстру та до ваших особистих документів.

Наприклад, ви можете доручити нотаріусу передати вашу заяву до Міністерства Охорони здоров’я України, або іншій установі, якій буди державою доручено адміністрування реєстру. Навіть передати через нотаріуса вашу заяву до Поліції та Державної Міграційної Служби України, яка видає паспорти громадянам України, з вимогою внести  відомості до паспорта громадянина України та посвідчення водія. Попросити установи повідомити про те, коли і за якою адресою ви можете прибути, щоб данні про відмову були внесені до ваших документів і у відповідні реєстри.

Після прийняття Закону його автори вже говорили у ЗМІ про те, що заяви про згоду чи незгоду на трансплантацію органів після смерті, підписуватимуться перед отриманням посвідчення водія. В тому числі, як і виховний захід для запобігання порушень правил дорожнього руху і виховання свідомості і відповідальності у людей.

Але не зрозуміло як будуть вноситись відмітки до посвідчень водія та відповідних баз даних за тими документами, які вже видані до моменту набрання чинності законом, який обговорюється.

Йдеться саме про волевиявлення та активні дії щодо цього волевиявлення, якщо ви, наприклад, бажаєте повідомити про незгоду і пересвідчитись, що все виконано належним чином.

Але це має бути вчинено в порядку, передбаченому законодавством, щоб не було можливості заявити про недійсність відмови.

Не варто поспішати зараз і робити заяву. Треба дочекатись відповідних нормативних і регулюючих актів і зробити все відповідно до законодавства.

Що може завадити оперативній ідентифікації волевиявлення людини, або призвести до спірних питань?

Копія такої заяви не зберігається у справах нотаріуса і не входить до справ архівного зберігання. В реєстрі нотаріальних дій залишається запис про те, під якою заявою засвідчено справжність вашого підпису із вказанням короткого змісту такої заяви, наприклад: «Засвідчено справжність його підпису на заяві про згоду на вилучення анатомічних матеріалів…» або “Засвідчено справжність його підпису на заяві про незгоду на вилучення анатомічних матеріалів…”

Що ж робити у такому випадку?

Я би ризикнула вивчити питання внесення згоди чи незгоди щодо участі у донорстві до заповіту.

Вносити ці розпорядження до заповіту треба окремими пунктами, крім тих, що стосуються розпорядження належним майном після смерті.

А потім, можливо скласти про це відповідні додаткові заяви, які стосуються лише цього положення заповіту - щодо згоди або незгоди на донорство. 

Це складніше і має більше документальне навантаження, але копія заповіту, та документів на підставі яких встановлювалась особа заповідача, зберігається у справах (архіві) нотаріуса, який посвідчив заповіт, і у будь-який момент за вимогою людини може бути видано дублікат заповіту, у разі втрати. Або, копію заповіту може бути надано за вимогою відповідних державних органів і суду, в порядку встановленому законом і за умови дотримання вимог до збереження нотаріальної таємниці.  

Якщо питання буде розглядатись у суді, за рішенням якого буде надано засвідчену нотаріусом копію заповіту, можна навіть і після смерті людини пересвідчитись, чи дійсно вона надавала згоду щодо участі у донорстві, чи висловлювала свою незгоду.

Але складаючи заповіт треба усвідомлювати декілька речей, які мають важливе значення. Розпорядження  щодо згоди або незгоди використання органів та анатомічних матеріалів у програмах донорства – є розпорядженнями немайнового характеру, і слід мати на увазі, що заповіти, які складаються виключно з розпоряджень немайнового характеру, визнаються недійсними.

Отже у заповіті мають бути розпорядження на випадок смерті як майнового, так і немайнового характеру.

Заповіт - це дуже важливий документ, який у багатьох випадках допомагає вирішити питання щодо спадкування і виконання волі заповідача між спадкоємцями мирним шляхом, без ускладнень та зіпсування відносин.

Заповіт - це юридично оформлена воля, для виконання її після смерті.  За статтею 1233 Цивільного кодексу України - заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.  Принцип свободи заповіту, як один із головних, полягає у праві заповідача заповісти своє майно або права на власний розсуд, у праві змінити або скасувати свій заповіт в будь-який час. 

Заповідач самостійно визначає обсяг того, що передається в спадок, він може охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті, які можуть йому належати у майбутньому, заповідати все майно або його частину.

Крім того, відповідно до статті 1240 Цивільного кодексу України, заповідач має право покласти на спадкоємців, або інших осіб-розпорядників заповіту -  обов'язки щодо виконання вказівок немайнового характеру, наприклад виразити волю щодо місця та обряду поховання або зповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Якщо виходити із норм закону, можна прямо у заповіт, крім пунктів, які стосуються порядку розпорядження належним майном після смерті, внести положення щодо того, висловлюєте ви згоду на участь у донорстві, і чи можуть анатомічні матеріали бути використані у трансплантації,  чи ви висловили свою згоду щодо донорства.          

Більш того, заповіт може бути посвідчений при свідках. Що ще більше вбереже від зловживань чи небезпеки, якщо існують побоювання.

Після засвідчення заповіту складається заява у встановленій формі та спрямовується до відповідних органів виконавчої влади.

За цією заявою ви повідомляєте, що вами було складено заповіт, зазначається ким і коли він посвідчений, а також те, що крім майнових питань до нього внесено питання про згоду, або незгоду на вилучення анатомічних матеріалів з тіла після смерті.

Треба тепер дочекатись, чи буде Закон підписаний Президентом та відповідних нормативних актів Кабінету Міністрів і інших органів виконавчої влади та держави, за якими буде затверджено форми заяв на згоду чи відмову.

Спілкувалась Анна Хрустальова, «УНІАН-Релігії».

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter