Чи був Іісус історичною постаттю? Для віруючих це очевидно. Але варто знати нехристиянські джерела, які розповідають про Вчителя з Назарета.
Якщо запитати послідовника Христа про відомі йому письмові джерела, які підтверджують, що Іісус був історичною постаттю, швидше за все, він посилатиметься тільки на Писання – Послання св. Павла, написані через 25 років після смерті Іісуса, і Євангелія, які були створені за кілька десятків років після описаних у них подій та ґрунтуються на свідченнях очевидців життя і вчення Іісуса.
Історики визнають багато християнських письмових джерел, які свідчать про життя Іісуса. Крім них, існують також і тексти авторів нехристиянських, які доводять, що Іісус із Назарета – це історична постать, людина, яка жила близько двох тисяч років тому. Письмові джерела, які підтверджують існування Іісуса, – це, серед іншого, тексти римських та єврейських істориків, рабинська література а також перекази антихристиянських коментаторів від початків нової релігії:
1.Єврейський історик Йосиф Флавій (37-100 рр.)
Перший нехристиянський автор, який написав про Іісуса, – це єврейський історик Йосиф Флавій (Йосиф бен Матітьяху), творець написаної близько 93 р. нашої ери історії юдаїзму, відомої як «Стародавня історія Ізраїлю» («Юдейські старожитності»). У тексті трактату згадано чимало постатей із Нового Завіту, зокрема Іісус, Йоан Хреститель і «брат» Іісуса, Яків.
Ось фрагмент історії Флавія: «У ті часи жив Іісус, людина мудра, якщо взагалі його можна назвати людиною. Бо він чинив надзвичайні речі і був вчителем людей, які з радістю приймали правду. Багато євреїв пішли за ним, а також і погани. Він був Христос. А коли внаслідок доносу найвидатніших у нас чоловіків Пилат засудив його на хресну смерть, його колишні прихильники не перестали любити його. Бо на третій день він знову з’явився їм як живий, як про нього та про багато інших дивних речей пророкували Божі пророки. І відтоді до наших днів існує спільнота християн, які отримали це ім’я від нього» (Книга 18, ІІІ, 3).
Цей абзац, однак, викликає суперечки: вчені визнають, що автор згадує про Іісуса, однак підозрюють, що писар-християнин, який переписував текст, дещо змінив його зміст, аби показати постать Іісуса в позитивному світлі. Наступний абзац, у якому Йосиф згадує Іісуса і його «брата» Якова, становить сильний доказ життя Іісуса: «Фест вже був мертвий, а Альбінус поїхав; отже [Ананій] скликав Синедріон і поставив перед судом Якова, брата Іісуса, відомого як Христос, та ще кілька інших. Він звинуватив їх у порушенні закону і засудив їх на укаменування» (Книга 20, IX, 1).
2.Тацит (56-120 рр.)
Докази розп’яття Іісуса християни бачать також у тексті римського історика Тацита. У своїх «Анналах» він описує смерть Іісуса за наказом Понтія Пилата: «Щоби звести нанівець галасливі новини, Нерон підставив винних і віддав на найвишуканіші кари тих, кого люди зненавиділи за їхні злочини і називали християнами. Творець цієї назви, Христос, під час правління Тіберія був засуджений прокуратором Понтієм Пілатом [до смерті]. Придушений тоді згубний забобон знов вибухав, і не тільки в Юдеї, джерелі цього зла, але і в місті [Римі], куди все огидне і ганебне приходить і практикується. І так було заарештовано насамперед усіх, хто визнав свою провину, а потім тих, на кого вони казали, і так звинувачено цілі юрби – не так за злочин підпалу міста, як за ненависть до людства».
3.Пліній Молодший (62-114 рр.)
Тексти римського намісника Малої Азії, Плінія Молодшого, показують, що перші християни поклонялися Іісусові як Богу. Це те, що автор включив до своїх текстів після допитів християн: «Християни звикли збиратися в зазначений день до світанку і проголошувати гімн Христу як Богу, тоді взаємно клятвою зобов’язувалися не так замишляти якийсь злочин, як не скоїти крадіжки, грабежу, перелюбства, дотримуватися слова і повертати внески на вимогу» (Списки 10, 96).
4.Єврейська рабинська література
Багато текстів класичного рабинського письменництва (зокрема, «Вавилонський талмуд») згадують постать Іісуса. Підсумовуючи ці посилання в єврейській літературі, історик Джозеф Клауснер, автор книги «Іісус із Назарета», пише: «Існують вірогідні теорії про те, що називався Ієшуа (Іісус) із Назарета, що практикував чаклунство (тобто творив чудеса, що було в той час на порядку денному), і зводив і відвертав Ізраїль від Бога; він глумився над словами мудрих і пояснював Писання таким же чином, як і фарисеї; у нього було п’ятеро учнів; казав, що він не прийшов змінити закон або доповнити його; був повішений на дерев’яній балці (розіп’ятий) як фальшивий авторитет і бунтівник напередодні Пасхи (яка припадала на суботу); його учні зцілювали хвороби в його ім’я» (Джозеф Клауснер, «Іісус із Назарета», с. 44).
5.Сатирик Лукіян (близько 125-180 рр.)
Язичницький автор Лукіян із Самосати, хоча і знущався з християн, та визнав сам факт існування Іісуса: «Донині шанують ту велику Людину, розіп’яту в Палестині за те, що впровадив ці нові обряди серед людей. […] Ці нещасні переконані, що протягом усіх часів вони будуть безсмертними і що їхнє життя триватиме вічно. Тому вони нехтують смертю, і багато хто з них добровільно на неї йде. Крім того, перший законодавець збудив у них переконання, що всі люди – брати одне одному з моменту, як тільки навернуться, відречуться еллінських богів, вшанують того розіп’ятого мудреця і житимуть згідно з його законом. Вони до всього ставляться однаково безтурботно і вважають все спільним благом» (Лукіян, «Смерть Перегрина»).
6.Філософ Цельс (ІІ ст.)
Грецький філософ Цельс, який жив у ІІ ст., хоча критично висловлювався про християнство, також визнавав Іісуса як історичну постать. Проте він стверджував, що всі чудеса Христа були нічим іншим, як чаклунством: «О світло і правдо! Ось відкрито говорить про це, власним голосом, як самі були цього свідками, що стануть посеред вас інші, які роблять подібні чудеса, і які є людьми розпусними і ворожать; такі ж чудеса робить сатана. Так сам Іісус не заперечує, що ці чудеса не всі походять від Бога, але вони – справи нечестивих людей, і примушений силою істини, не тільки викрив злі задуми інших, але сам себе оскаржив за їх використання. Хіба не огидне міркування, що одні з цих справ походять від Бога, а інші – результат чаклунства? Чому ж інші, а не він сам, мають через ці справи вважатися неправедними – адже він сам свідчить проти себе! Він сам визнав, що це не Божі діла, а лиш обман злих людей».
