Керуючий справами УПЦ Митрополит Антоній: У політичній боротьбі треба слухати голос совісті

 

 

Наша Церква неодноразово підкреслювала, що серед нашої пастви можуть бути люди з різними політичними поглядами, і всі вони повинні мати можливість вільно висловлювати свою позицію. Тому суспільну дискусію щодо майбутнього нашої країни ми вважаємо природним проявом громадянського суспільства. Головне, щоб ця дискусія велася в рамках закону.

 

Під час полеміки ні в якому разі не можна допускати агресії та насильства. Це аксіома. Насильство не може бути виправдане нічим.

 

Також, ні в якому разі ми не повинні допустити розпаду єдиної Української держави. Це ще одна аксіома, з якою, я думаю, погодяться всі патріоти нашої Батьківщини.

 

Крім цього, для християнина пріоритетом завжди має бути турбота про свою душу. Якщо ми забуваємо про свою душу, а прагнемо лише до земного благополуччя, то це неминуче призводить до конфліктів і сутичок.

 

Нам інколи здається, що для досягнення благополуччя достатньо лише примкнути до того чи іншого міждержавного об’єднання. Але давайте будемо чесними: автоматично нічого в країні змінитися не може. Насамперед, ми самі повинні докласти зусилля, щоб поліпшити своє життя. І кожен повинен почати з себе, зі свого серця, зі своєї душі.

 

Політичні погляди – це особиста справа кожної людини. Цілком природно, що різні люди по-різному дивляться на питання політичного устрою або є прихильниками різних економічних теорій.

 

Церква виступає з прямим засудженням лише тих політичних ідеологій, які базуються на атеїстичному світогляді або припускають насильницькі методи захоплення влади. Але в кожному разі, храм не повинен ставати місцем політичної агітації і боротьби. Свої політичні погляди людина повинна виражати поза стінами храму. Церква – це дім молитви, а не місце політичної боротьби.

 

 

Звичайно, віруюча людина може і повинна заявляти про свою позицію, про своє ставлення до подій в країні. Зрозуміло, що миряни можуть безперешкодно брати участь у політичному процесі, балотуватися до виборних органів влади, вести політичну агітацію, виступати за чи проти тієї чи іншої політичної сили. Ще раз повторю, головне, щоб декларовані людиною політичні погляди не вступали в протиріччя з християнським віровченням і християнською мораллю, щоб сповідувана нею політична позиція не містила закликів до насильства і порушення громадського порядку.

 

Зрозуміло, що може скластися і якась екстраординарна ситуація, коли державна влада прямо примушує людину до дій, спрямованих проти віри і Церкви. ХХ століття сповнене прикладів, коли тоталітарні режими вели жорстокі гоніння проти Церкви і прямо забороняли сповідувати релігійні погляди.

 

Наприклад, в 1960-70-ті роки в Албанії були заборонені всі релігії. Сам факт того, що людина дотримується релігійного світогляду, вважався злочином. У таких випадках християнська совість не дозволяє людині підкорятися вимогам держави. І саме в таких випадках Церква допускає проведення громадянських акцій непокори, які повинні носити виключно мирний характер. Але сьогодні, звичайно ж, в нашій країні передумов для цього немає. В Україні кожен має можливість вільно сповідувати свої релігійні погляди.

 

 

Церква закликає людину бути пильною. До нас постійно приходять помисли, в нашому серці постійно народжуються різні бажання, ми чуємо різні заклики, суспільство підштовхує нас до тих чи інших дій. Але перш, ніж прийняти якусь пораду, перш ніж почати реалізовувати якесь своє бажання або устремління, людина повинна задуматися, наскільки це устремління відповідає Божественним заповідям?

 

І якщо ми відчуваємо, що нас захоплює пристрасть, що нас приваблює гріх, то треба відмовитися від цього бажання і почати з ним боротьбу. Це стосується і будь-яких громадських маніпуляцій. Перш ніж робити якісь дії, потрібно спокійно і тверезо оцінити ситуацію. Якщо ми називаємо себе християнами, то ми ніколи не повинні забувати про Божественні заповіді і завжди повинні керуватися ними у своїх діях.

 

Цю грань людині завжди підказує його совість. Адже не дарма совість називають голосом Божим, який звучить в серці людини. Яких би переконань не дотримувалася людина, совість завжди ясно підкаже їй, що можна робити, а що неприпустимо. Головне, прислухатися до голосу совісті, не заглушати його в собі. Тому і в політичній боротьбі, приймаючи рішення, потрібно не тільки керуватися політичною доцільністю, а й слухати голос совісті.

 

 

Зараз всі християни, і православні, і католики, і протестанти, готуються до свята Різдва Христового. Ще з перших століть християнства ця підготовка пов’язана з дотриманням посту. Сьогодні прийнято думати, що піст – це лише відмова від певних видів їжі. Але це дуже спрощене розуміння посту. Таке розуміння фактично перетворює пост в дієту. Насправді, пост – це куди більш глибоке поняття.

 

Піст – це час, коли людина повинна з особливою увагою поставитися до свого внутрішнього світу. Це час, коли необхідно посилити молитву, більше і частіше читати Святе Письмо, відвідувати храм. Відмова від м’ясної і молочної їжі, як настановляє Православна Церква в ці дні, є лише засобом, який дозволяє людині приборкувати свої бажання і особливу увагу приділити своєму духовному життю.

 

Під час посту християни відмовляються не тільки від певних видів їжі, а й від веселощів, від усього того, що може перешкодити їх духовній зосередженості. Головна мета посту – робота над своєю душею, внутрішнє очищення, руйнування всіх тих перешкод, які заважають нашому спілкуванню з Богом.

 

Дякую за інтерв’ю, владико!

 

 

Фото: сайт Бориспільської єпархії Української Православної Церкви