VII Фестиваль ЗМІ православних у Львові: Кожен матеріал має бути шедевром, бо це – творіння для Бога

«З Галичини почався розкол, то ж звiдси повинно початися i зцiлення вiд розколу».

Близько 100 православних журналістів з України, Росії та Польщі зібралися на VII Фестиваль ЗМІ православних, що відбувався з 27 по 31 травня у Львові.

ФестЗМІ православних відкривали Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільській Антоній, єпископ Львівський і Галицький Філарет, голова Синодального відділу з питань охорони здоров’я і пастирської опіки медичних закладів, та єпископ Обухівський Іона, голова Синодального відділу УПЦ у справах молоді.

Митрополит Антоній зачитав вітальне слово від Предстоятеля УПЦ.

«Цьогорічний форум проходить у Львові, місті, де у ХVІ столітті працював і спочив наш першодрукар диякон Іван Федоров, який видав «Апостол», «Псалтир», «Буквар» і Острозьку Біблію – першу повну друковану Біблію церковнослов’янською мовою.
Сьогодні нікого не здивуєш друкованою книгою, але за нашого життя виникло радіомовлення, телебачення, інтернет, мобільні телефони і комп’ютери. Усі ці засоби розповсюджування інформації та спілкування між людьми є полем та знаряддям для проповіді Євангелія Воскресіння», – йшлося у вітанні Предстоятеля.

Митрополит Антоній зупинився на меті Фестивалю ЗМІ православних – «потрібно у кваліфікаційному обговоренні проблемних інформаційних питань знайти підходи до їх розв’язання» – і підкреслив значущість православних ЗМІ у проповідуванні Слова Божого та відродженні духовності людини.
«Треба завжди пам’ятати, що кожен матеріал у православному виданні має бути шедевром, бо це – творіння для Бога», - зауважив владика.

Єпископ Філарет привітав медійників на Галичині та торкнувся питання «Навіщо Церкві церковні ЗМІ?».

«Місія Церкви – ствердження спасительних слів Христа Спасителя. ЗМІ або можуть врятувати, або занедбати світ. Так само життя Церкви та спасіння світу багато в чому залежить від православного журналіста. Тому що православний журналіст є зразком духу і віри, яка і надихає людину на служіння».

Привітав із відкриттям Фестивалю ЗМІ православних організаторів та учасників єпископ Іона, який зазначив, що мета медійного форуму – не тільки професійний розвиток, а і спілкування.

Перший день фестивалю продовжився доповіддюКеруючого справами УПЦ митрополита Бориспільського Антонія.
Владика Антоній поділився «рецептом» для ЗМІ православних: не втомлюватися свідчити про красу Православ’я, не сперечатися, боротись не проти зла, а змагатися за добро. Християнству як такому нічого не загрожує, а от ЗМІ – потрібно бути цікавими, щоб втримати людину.

МИТРОПОЛИТ АНТОНІЙ (ПАКАНИЧ): НАЙБІЛЬШУ УВАГУ ПРИВЕРТАЄ ЮВІЛЕЙ 1025-РІЧЧЯ ХРЕЩЕННЯ РУСІ

«Цього року Свята Православна Церква святкує 1025-річчя Хрещення Київської Русі, 1150-річчя початку місії святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, 1700-річчя Міланського едикту святого рівноапостольного Костянтина. Також цього року – 900-річчя «Повісті минулих літ» преп. Нестора Літописця.

Українська Православна Церква звертає увагу своїх вірних, перш за все, на події 988 року, коли святий рівноапостостольний князь Володимир своїм рішенням здійснив духовне преображення Київської Русі. Тоді наш народ пережив смерть язичницької культури і духовне народження культури християнської, яка для нього стала рідною. Ввійшовши в сім’ю християнських народів, наш народ із знаменем Животворящого Хреста Господнього пережив усі страшні навали, лихоліття, нещастя та історичні катаклізми. Тепер уже і неможливо мати іншу народну культуру, крім тієї, яка запліднена християнством.

Якщо сьогодні хтось відмовляється від християнства, то він відмовляється і від своєї народної ідентичності. З повною відповідальністю можна сказати, що головне питання святкування ювілею Хрещення Русі – це питання про наше майбутнє. Це не питання про те, яким буде наше майбутнє. Але це питання про те, чи буде у майбутньому місце для нас.

Іноді мені здається, що ми святкуємо 1025-річчя Хрещення Русі, а світ навколо нас святкує 1030-річчя язичницького принесення в жертву київських християн Феодора і його сина Іоанна. Я нагадаю, що почалося князювання Володимира як раз із відновлення найстрашнішого язичницького звичаю: щорічних людських жертв, які вибиралися за жеребом. Це щось неймовірно жорстоке, як у фільмі «Апокаліпсис», де на початку фільму зображені людські жертви в інків, які там мали місце напередодні відкриття Америки Колумбом. Але в імперії інків жертви, які мали умилостивити язичницьких богів, вибиралися серед військовополонених – справжніх чи умовних. А от у часи язичницької реакції перших років князювання Володимира жереб міг пасти на кожну звичайну людину, на кожну сім’ю. Мені здається, що ми знову переживаємо такі часи. Тільки сьогодні язичництво не ставить дерев’яних ідолів, перед якими має бути принесена ця жертва.

Сьогодні пропонується зробити божка із самої людини. І цьому новітньому ідолові принести у жертву свій час, свій розум, свої сили. Головне – забути при цьому істинного Бога, та не бачити потреб свого ближнього. Але і тут нас чекає наступний обман. Спочатку пропонується власне «Я» піднести до статусу бога, якому все має служити, а потім раптом виявляється, що і права на власне «Я» у людей немає. Основними ознаками власного «Я» є його релігійність, національність, чоловічість чи жіночість.

Пам’ятаєте, у ап. Павла говориться про те, що у Христі немає ні елліна, ні іудея, ні чоловіка, ні жінки. Всі ці ознаки важливі для людини. І апостол Павло перелічує їх тут, щоб підкреслити, що особисте визначення «Я – християнин» нескінченно вище і важливіше, ніж визначення – «я – грек» чи «я – чоловік». Але ці визначення теж важливі, вони у Церкві зберігаються. Святий Максим Сповідник говорить, що в Церкві як організмі єдності зникають всі протиприродні розділення, але зберігаються всі природні розрізнення. І Ви знаєте, що до Євхаристійної чаші підходять чоловіки і жінки, отроки та отроковиці…

Сьогодні ж раптом виявляється, що твоє визначення себе як православного чи католика, як українця чи росіянина, як чоловіка чи жінки - воно може когось ображати, зачіпати чиїйсь переживання, і тому ти вже маєш публічно відмовлятися від себе. Але по-перше, чи можу я відмовитися? Я таким народився – чи внаслідок природного народження, чи соціалізації, чи духовного народження. По-друге, а де ж обіцяна свобода мого «Я»? Християни-то знають, що у світі вони будуть гнані, принижувані, і, якщо прямо сказати – будуть знищувані. І християни знають, що загальна стратегія диявола одна і та сама із часів гріхопадіння: спочатку сказати – порушуйте таку і таку заповідь, і будете «як боги» (Бут. 3:5). А що потім? А потім розкриття обману і намагання диявола знищити людину. Але потім і Бог, знову і знову, шукає способу привести до спасіння кожного обманутого, у тому числі – шукає через нас, через Церкву, через релігійні ЗМІ.

Що сьогодні важливо почути, в часи, коли античне язичництво в його найпотворніших формах раптово підняло голову? Важливо зберігати себе і преображати власне «Я». В цьому – наша свобода. Не відмовлятися, не вибирати собі якийсь переступ Божих заповідей, які б блага він не обіцяв би, під яку б свободу і духовний розвиток він би не маскувався. Бо сьогодні пропонують – зречіться власного християнства, власної національності і навіть – власної статі, і будете «як боги», які мають всю свободу. Але завтра ж потягнуть в ім’я цього язичництва на страту…

…Хотів би особливо підкреслити, що в рік 1025-річчя Хрещення Русі Свята Православна Церква закликає осмислити і весь історичний шлях, який пройдено за останні 25 років. У 1988 році розпочалося наше духовне відродження. Це не було чудо, яке виникло на пустому місці. Цілі покоління християн винесли на собі удар атеїстичного режиму, стали новомучениками та сповідниками віри. Без цих поколінь не було б духовної весни православ`я у 1988 році. Потрібно зберегти свідчення про життя церкви до 1988 року, про героїзм та мужність простих християн та священиків.

Необхідно згадати і осмислити те торжество Православ`я, символом якого стала перша літургія у Києво-Печерській Лаврі в 1988 році. Потрібно зрозуміти, куди нам йти тепер, коли наша Церква вже в основному відродилася як зовнішньо, так і внутрішньо. І я би хотів провести важливу аналогію із 1988 роком. Тоді справжніх віруючих було мало, але номінальних православних – багато.

Чудо 1988 року було в тому, що ці номінальні християни потягнулися до церкви. Багато хто в ній залишився, знайшов свій Отчий дім, знайшов себе. Тепер теж існує така ж приблизно картина. Є активні православні вірні, які бувають на кожній Літургії. І є християни, які в церкві бувають рідко, а то і не бувають взагалі. Якщо в 1988 році номінальні віруючі прийшли до тих нечисленних православних, які витримали тиск атеїстичного часу, то сьогодні, навпаки, є слушний момент для нас, свідомих християн, прийти до номінальних православних. Прийти, але не з пустими руками. Потрібно прийти із дарами – і тут важливо все: від доброго слова і посмішки до книжки і журналу, від лекції у студентській аудиторії до здачі крові для хворих.

…Хотілося б дати просту пораду учасникам фестивалю. Коли приїдете додому, в єпархії, зайдіть в найбільш популярні газети свого міста, області, району. Переговоріть із головними редакторами. Пообіцяйте їм якісне наповнення для сторінок, які вони зможуть виділити у своїх газетах. Все-таки скоро літо. Новин і сенсацій влітку бракує, всі журналісти це знають. А тут у нас влітку як раз ювілей. Це подія не просто для Церкви, а для всього суспільства. Хрещення Русі – це наша історія, наша культура, це наша ідентичність. Не скажу, що скрізь Ви знайдете розуміння та підтримку, але спробувати варто. І не підведіть із якістю наповнення тих сторінок, які, дай Боже, Вам виділять. Зробіть все якісно і красиво.
Ще однією болючою темою сучасності є нападки на Церкву та її служителів, які час від часу здійснюються різними світськими ЗМІ. Як же реагувати на це православним журналістам?

«Поки людина жива, то про неї будуть різні думки. Майже всіх святих засуджували, про кожного були пересуди, – зазначив Керуючий справами УПЦ. – Усіх звичайних християн, звичайних священиків та єпископів тим більше засуджуватимуть. Мірятимуть гріхи на вагах, пред’являтимуть хартії, списані переліками помилок, а то і просто брехатимуть.
Для живої людини це дуже неприємно, але сенсом нашої діяльності не може бути боротьба з брехнею. Потрібно завжди не боротися проти зла, а змагатися за добро.

Згадайте апостола Павла, який про себе каже: я вдень і вночі благовіствую, вдень і вночі молюся, вдень і вночі протистою дияволові. Але ніколи він не сказав – вдень і вночі я борюся із світом, вдень і вночі я в піар-спарінгу за свій авторитет і репутацію, вдень і вночі я критикую і засуджую.

Примножуйте територію добра в Церкві та у світі. Деякі розуміють заклик не боротися із злом так, що треба взагалі нічого не робити. Ні, треба як апостол Павло – не знати спокою в утвердженні Добра та Істини, Краси і Любові. І тоді в нас буде попереду не лише вічність Царства Небесного, а і майбутнє нашої земної Батьківщини».

Повна доповідь ТУТ

КРУГЛИЙ СТІЛ «МІЖКОНФЕСІЙНІ ВІДНОСИНИ В СФЕРІ ЗМІ. ДОСВІД ЛЬВІВСЬКОГО РЕГІОНУ».

Директор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський зауважив, що сучасне львівське середовище прагне порозуміння, шукає певних форм співпраці, наприклад, створений Центр Міжконфесійного та міжрелігійного діалогу Лібертас у Львові та ін. Проте середовище не завжди створює інформаційні приводи для ЗМІ, хоча журналісти хочуть бачити обговорення існуючих проблем, є мало осіб, котрі можуть компетентно коментувати церковні події. Однією з великих проблем є також мала співпраця світських ЗМІ з церковними, мало спільних тем для обговорення.

Велике зацікавлення викликав виступ Андрія Юраша, релігієзнавця, викладача факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. У своєму виступі він говорив про церковні міфи, одним з них, зокрема, є міф про глибоку релігійність галичан; про «злі» коментарі, зауваживши як дипломатично, на найвищому рівні відповідав на гострі питання Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній. Питання релігійної присутності у суспільстві – це питання відкритості. «Протягом останніх років, - підкреслив Андрій Юраш, - за настановами керівництва громада УПЦ у Львові свідомо замикалася в собі, що викликало зворотню негативну реакцію. Тому велику повагу викликає виняткова сміливість Преосвященного Філарета, котрий шукає шляхи подолання цього бар’єру. Владика Філарет своєю діяльністю засвідчує повагу до місцевих традицій, їх наповнення та щире бажання налагодження міжконфесійних стосунків».

ЄПИСКОП ФІЛАРЕТ: З ГАЛИЧИНИ ПОЧАВСЯ РОЗКОЛ, ТО Ж ЗВIДСИ ПОВИННО ПОЧАТИСЯ I ЗЦIЛЕННЯ ВIД РОЗКОЛУ

«Львівщина особлива, тут дуже приємно нести свій послух, працювати, спілкуватися з різними людьми, тому що ти відчуваєш певний культурний досвід і певну інтелігентність людей, з якою тебе зустрічають на вулицях, у кафе, трамваях. Дуже приємно, коли ідеш по вулиці, а назустріч іде людина і вітається «Христос воскрес!» чи «Слава Іісусу Христу!», чи «Слава Богу!». І звичайно, світські люди або священики з інших держав дивуються, тому що в жодному місті не можна почути отак на вулиці таких привітань, які надихають на духовне життя, нагадують, що головним завданням в житті людини є Господь, Який є завжди поруч із нами – навіть у простих вітаннях «Слава Іісусу Христу!» - «Слава навіки!».

Галичина – непростий регіон у релігійному відношенні. Нерідко її називають уніатською провінцією. Але при цьому, за словами владики, «Галичина – край, який був і залишається православним». Сьогодні тут діє 70 православних парафій, 2 монастирі, 85 священиків здійснюють свою богослужбову та місіонерську діяльність.

Що ж до богослужінь, то на Галичині в більшості храмів вони проходять галицькою мовою. Цій традиції вже багато років. У деяких парафіях служби проходять українською мовою, в деяких – церковнослов’янською. А є храми, де використовують у богослужінні відразу дві мови. Внести зміни та затвердити один порядок у парафіях сьогодні неможливо. Як зазначив Владика Філарет, мовне питання є одним із найскладніших для Галичини. Яке рішення не було б прийняте, воно не повинне образити релігійні почуття парафіян.

Священики на Галичині також ведуть просвітницьку діяльність. Правда, здійснюється вона за можливістю. Є, безумовно, недільні школи, а от вести факультативні курси і проводити зустрічі в загальноосвітніх школах поки не представляється можливим. Там роботу проводять греко-католицькі священики.

Місіонерська робота в єпархії проходить за різними напрямками. У тому числі в місцях позбавлення волі. Практично в кожній виправній колонії регіону працюють православні священики.
Що ж стосується ставлення людей, то для них часом не так важливо, до якого храму вони йдуть. Людиною рухає віра, бажання отримати Божу благодать, отримати допомогу.

Проблем для затвердження і розповсюдження православної віри на Галичині чимало. Це й відносини з владою, із греко-католиками, і, що найскладніше, з представниками автокефальної церкви і священиками УПЦ КП.
Чи можливе взаєморозуміння і мирне співіснування між усіма конфесіями? Владика Філарет впевнений, що можливе. Але тільки якщо буде любов один до одного, повага і розуміння. Це те, що може і повинно об`єднати представників різних конфесій. Якщо вони зможуть знайти шлях, який вбереже їх від конфліктів, то це буде найбільше досягнення, світ і спокій оселиться у такому чудовому краї, як Галичина.

«З Галичини почався розкол, то ж звiдси повинно початися i зцiлення вiд розколу», – сказав владика Фiларет.

ЄПИСКОП ІОНА (ЧЕРЕПАНОВ) - ПРО «МОЛОДІЖКУ», СКАУТІНГ ТА ЯК БРЕЙК-ДАНСИ ДОПОМАГАЮТЬ ПРИВЕРНУТИ МОЛОДЬ ДО ЦЕРКВИ

Голова Синодального відділу Української Православної Церкви у справах молоді єпископ Обухівський Іона розповів про молодіжний рух сьогодні.

Вже традиційно «молодіжний» архієрей жваво, з прикладами як із життя парафіян Київського Троїцького Іонинського монастиря, настоятелем якого є владика, так і з життя вірян з інших регіонів, ділився про стан справ у православної молоді.
На зустріч з єпископом Іоною прийшли місцеві скаути з Львівського підрозділу Федерації скаутів «Галицька Русь». Тому й свою доповідь владика почав зі скаутінгу.

Це – відносно новий напрямок роботи з молоддю, який проте вже активно розвивається. А в майбутньому, як зазначив голова Синодального молодіжного відділу, цей напрямок досягне великих вершин.
У самій доповіді архієрей поділився методиками, які можна використовувати задля того, щоб допомогти молоді прийти до віри і Церкви.

Зокрема єпископ Іона розповів одну історію про священика, якому випало нести свій пастирський послух у селі, де до храму, окрім декількох парафіянок похилого віку, ніхто і не ходив. Тож священнослужителю нічого не залишалося, як згадати своє «брейк-дансове» минуле. Сільські хлопчаки радо погодились займатися танцем, а пізніше почали брати участь і у іншій частині життя винахідливого священика. Зараз на цій парафії є навіть власний молодіжний хор.

Ще один приклад служіння Церкви у суспільстві. В Інституті раку виникло служіння Церкви після короткої розмови одної парафіянки з самим єпископом Іоною. Якось після «молодіжки» до владики підійшла дівчина і запропонувала: «А давайте допомагати тваринам». На що владика відповів: «А чому б не людям? Людям теж допомога потрібна...». З того все і почалося… Деякий час дівчина подумала – і запропонувала займатися онкохворими дітями. Цей соціальний напрямок існує вже багато років.

Рух «Молодість небайдужа», що при Свято–Троїцькому Іонинському монастирі, займається 18 постійними проектами. Це і волонтерське служіння в дитячих будинках, інтернатах, будинках престарілих, це і робота з онкохворими дітьми, робота у місцях позбавлення волі тощо. У рамках проекту також викладаються іноземні мови для молоді, проводяться психологічні тренінги. Відбувається молодіжне місіонерське служіння Апологетичного центру в ім`я свт. Іоанна Златоуста та ін.
Як повідомив владика Іона, робота в регіонах активно ведеться у 25–ти єпархіях.

Функціонують декілька сайтів, які веде Синодальний відділ у справах молоді.

Останні 2 роки постійно відбуваються виїзні семінари для представників молодіжного руху в різні регіони України.
Також проводяться заходи, завдяки яким з’являється можливість достукатись до сучасної молоді: флешмоби, благодійні акції та соціальні проекти.

У зв’язку з тим, що молодь – це такий сегмент суспільства, який постійно змінюється, то «залізних» планів на майбутнє молодіжний відділ не загадує. Відбуватиметься підтримка тих проектів, які вже існують, та розвиток усіх благих починань та ідей.

Крім того, відповідаючи на запитання, владика розповів про Іонинську «молодіжку», про ініціативу друку богослужбових книжок з перекладами та про «еволюцію» парафіян – від тих, хто службу ділить на «зараз читають, а тепер співають», до тих, хто може впевнено користуватись словами «стихіра», «кафізма», «антифон».

АРХІЄПИСКОП ОЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО): МАЄМО ТРИ ПОТУЖНІ РЕГІОНАЛЬНІ ЦЕНТРИ

Секретар Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (Драбинко) відповів на запитання, а також висловив свою оцінку розвитку медіа-простору Української Православної Церкви.

«Варто особливо відмітити Донецьку, Одеську, Волинську єпархії та Київ як центр. Фактично ми вже маємо три потужні регіональні центри», – підкреслив владика.

Архієпископ Олександр запевнив, що найближчим часом ми побачимо видання «Житій святих» перекладене, доповнене, адаптоване сучасною мовою для сучасного читача і сучасного слухача, а також розповів, що готується перевидання Богослужбового Євангелія українською мовою, благословенне Правлячим Синодом 1906 року.

«Готуємо видання богослужбового Євангелія українською мовою, 1906 року, видане у Варшавській типографії. Випадково знайшов це видання у Предстоятеля в одній із валіз серед речей. Дістав, подивився, передав у Видавничий відділ УПЦ, трошки відшліфували. Власне, матимемо добрий переклад Євангелія, яке благословенне ще до революції Правітєльствующим Синодом. Думаю, що це видання вже задовольнить усіх», - розповів владика Олександр.

Також архієпископ Олександр висвітлив проблеми порозуміння між конфесіями, власне ставлення до негативу в ЗМІ та як потрібно ставитися до нього, про політику в Церкві і церковну політику.

Підготувала Анна Хрустальова, "УНІАН-Релігії". За матеріалами «Православіє в Україні» і festzmi.org
 

УНІАН в Google News