900-річчя Хрещення Русі. Якими були ювілейні урочистості в Києві 125 років тому?

Книга «900 лѢтъ. Из Кієва по всєй Россіи. Празднованіє дєвѧтисотлѢтіѧ Крєщєніѧ русскаго народа въ КіевѢ» зберігається в особистій бібліотеці Митрополита Володимира. ЧАСТИНА I.

Книга «900 лѢтъ.Из Кієва по всєйРоссіи. Празднованіє дєвѧтисотлѢтіѧ Крєщєніѧ русскаго народа въ КіевѢ»1888 року про те, як проходило святкування 900-річчя Хрещення Русі, зберігається в особистій бібліотеці Предстоятеля Української Православної Церкви.

Раритетне видання для публікації проекту "УНІАН-Релігії" надала глава Синодального відділу УПЦ «Церква і культура» ігуменя Серафима (Шевчик).

Матеріал публікується вперше, із збереженням стилістики 1888 року.

Святкування 900-річчя Хрещення Русі звершено було в Києві з урочистістю, достойною цієї великої події в житті руського народу. У всіх, хто брав участь в ньому і хто був його свідками, воно залишило сильне і незабутнє враження.
До Києва, який 900 років тому був просвічений вірою, і де прийняли святе хрещення наші предки, в останні дні звернені були увага та вітання всього православного світу, а це торжество вабило до себе вельми багатьох з ближніх і далеких країн.
До дня його багато міст і установ у Росії надіслали до Києва свої депутації (делегації - ред.). Крім руських прибули розділити радість із Києвом і Росією в цілому багато з Галичини, Чехії, Сербії, Болгарії та Румунії. Була делегація і з Абіссінії, від курдських християн, були навіть православні японці. У числі гостей, які з`явилися на ювілейне торжество, в Києві бачили багатьох високопоставлених осіб – як духовних, так і світських.

З духовних осіб до дня святкувань прибули: митрополит СербськийМихаїл; митрополит Чорногорський Митрофан; архієпископ Кишинівський і Хотинський Сергій; архієпископ Рязанський і Зарайський Феоктист; єпископ Нижегородський і Арзамаський Модест; єпископ Новгород-Сіверський Афанасій, вікарій Чернігівської єпархії; єпископ Ладозький Митрофан, вікарій Петербурзької єпархії; єпископ ДмитрівськийМихаїл, вікарій Московської єпархії; єпископ Горійський Олександр, вікарій Грузинський; архімандрит Неофіт, настоятель грецької церкви в Петербурзі; архімандрит Арсеній, настоятель церкви Єрусалимського подвір`я в Москві; архімандрит Прокопій, настоятель Задонського монастиря; архімандрит Миколай, ректор Могилевської семінарії; протоієрей Конський, ректор Мінської семінарії; протоієрей Донорович, кафедральний протоієрей Кам`янець-Подільський; протоієрей Войтовський, професор церковної історії в Новоросійському університеті та багато інших.

Зі світських осіб: обер-прокурор Священого Синоду дійсний таємний радник Побєдоносцев, голова Слов`янського благодійного товариства граф Ігнатьєв, петербурзький губернський очільник дворянства граф Бобринський, керуючий Синодальною канцелярією Вл.К. Саблер, попечитель Харківського навчального округу Воронцов-Вельямінов, попечитель Московської жіночої вчительської семінарії князь Голіцин, князь Мелецький, граф Морков, князь Гагарін, вітебський губернатор князь Долгорукий, професор Санкт-Петербурзького університету Ламанський, професор Московського університету Павлов, професор Варшавського університету Самоквасов і Кулаковський та ін.

Зі слов`янських гостей на урочистостях були серби: генерал Сава Груіч, Милослав Протіч, колишній сербський посланник до Петербурга, Пашич і Летіч – представники бухарестського Слов`янського товариства, Сретковіч, професор головної школи в Белграді, Стоян Протич, брати Ілліч, Михайлович, Сіма Сімич, Шечович,Марковчи..; болгари: ДраганЦанков і його брат Костянтин Цанков, Бобчев і Манджаро, колишні директорами у Східній Румелії, перший правосуддя, другий фінансів, Вазов – болгарський поет, Людсканов – колишній секретар міністерства закордонних справ, Міляр – редактор газети «19 лютого», Бричков – колишній депутат народного зібрання і капітан Бахчеванов; чехи: доктор медицини Борвіч, редактор-видавець чеських«Новінъ»Кортського; словаки: Мудров, Пієтор, редактор «Народних Новинъ»Гурбан Ваянський; руські з Галичини: Марков – видавець газети«Червона Русь», Молчановський – редактор гумористичного листка«Страхопудъ»та журналу«Бесіда»; Луцик Левицький і 18 селян; румуни: Костафору– редактор газети«Епоха», князь Вогородіс (племінник Алекопаші), архімандрит Конон (Арамеско-Донич), Вентура, Самаров, Луготерас.

З депутацій, які приїхали до Києва, виділялася депутація нижегородська. Крім єпископа Модеста, її складали міський голова Соболєв, дійсний статський радник Демидов, протоієрей Крилов і гласні: Сапожніков, Звенигородський, Лебедєв, Покровський, Наумов і Мочула. Вони принесли в дар Києву від Нижнього Новгорода чудовий стяг, срібний – визолочений, із зображеннями на одній стороні св. Володимира і св. Ольги, а на іншій –нижегородських святих.

Дві хоругви були принесені представниками московського Товариства хоругвеносців. Депутація від м. Мурома Володимирської губернії (Голубєв, Засухін, Стрижов і Уткін) привезла ікону муромських чудотворців Костянтина, Михайла і Феодора, Петра і Февронії. Ікона вкрита срібною, визолоченою ризою і має напис: «15 іюля 1888 года, въ память 900-летія КрещеніяРоссіи, отъмуромскагогородскаго общества». Ці та інші приношення призначені для споруджуваного собору св. Володимира і до його закінчення будуть зберігатися в Софійському соборі.

Народу на святкування була величезна кількість. В одній Лаврі налічували богомольців понад 11 тисяч, і в лаврському готелі переповнені були всі номери, призначувані для приїжджих. Переповнені були і міські приватні готелі, власники яких запрошені були міським управлінням не піднімати ціни на номери своїх готелів. Багато знайшли собі приміщення у вільних будівлях духовно навчальних закладів, а також в будинках і квартирах киян, які запропонували цю послугу гостям. Усіх гостей і прочан, які прибули до дня ювілею в Київ, вважають, більш 20,000.

Це збіг народу надавало незвичайне пожвавлення місту. На вулицях помітне було пожвавлення, відмінне від звичайного буденного міського руху: депутати і гості, які прибули до Києва, роз`їжджали по місту, то поспішаючи представитися особам єпархіального або міського управління, то дізнаючись про подробиці святкування, то запасаючись квитками для входу в місця, призначеними для здійснення тієї чи іншої частини урочистості, то просто знайомлячись з Києвом і відвідуючи відомих їм осіб, які живуть у Києві або приїхали до нього здалеку. А привітання, які висловлювали Києву представники різних місць і установ, збільшувало той святковий настрій, який мали мешканці Києва і разом з ними всі присутні на урочистостях віри і Церкви, які жили в ці дні одним життям з Києвом.

Ювілейні урочистості тривали цілий тиждень – від 11 по 18 липня включно (за старим стилем –ред.).
Згідно з церемоніалом, затвердженим Священим Синодом, святкування ювілею розпочалося 11 липня, в день пам`яті або кончини святої рівноапостольної княгині Ольги. На цей день призначено було урочисте служіння в Десятинній церкві, біля гробниці св. Ольги – Літургія і після Літургії панахида за всіма київськими князями і княгинями стародавнього періоду російської історії, сприяв поширенню та утвердження християнства в Росії, і похованим у Києві.

Але з цим торжеством співпало інше –відкриття та освячення пам`ятника Богдану Хмельницькому. З цієї нагоди церковне торжество дня було розділене на дві половини: були урочиста Літургія та панахида, по-перше, в Софійському соборі, по-друге, у Десятинній церкві. Щоб дати бажаючим взяти участь в обох урочистостях, благовіст до Літургії в Софійському соборі призначена була на 8 годину ранку, а в Десятинній – о 10 годині.

У Києво-Софійському соборі Літургію служив Преосвященний Ієронім, єпископ Чигиринський, у співслужінні соборного духовенства. Наприкінці Літургії сказано було слово професора університету протоієреєм Н. Фаворовим, в якому окреслювалось значення подій, що згадуються в цей святковий день.

Визначаючи дух і характер всеросійського святкування з нагоди 900-річчя Хрещення Русі, проповідник говорив на закінчення свого слова: «Як торжество духовне, свято наше виключає всі види мирської розважливості і всі помисли, не чужі такий чи інший пристрасті. Далеко від нас нехай буде прагнення надати йому будь-яке інше значення, крім значення духовно-морального, щоб не святкувати нам, за висловом апостола, въквасгь злобы и лукавства, по въбезквасіи чистоты и истины (І Кор. V, 8). Далеко від нас нехай буде всяка зарозумілість і всяка самовпевненість.

Багато великого і славного створив в нас Бог, але Йому і слава, Йому хвала і подяка; намь же аще хвалитисяподобаетъ, похвалимся, съапостоломъ, о немощгьхьнашихь (2 Кор XI, 30). Далеко від нас нехай буде і таке самоприниження, за яким все чуже цінується вище свого, так принижувати себе значило означало б принижувати обдарування нам Божі... Якщо колись, зосереджуючи свої думки на події, не порівнянною ні з якою іншою подією в нашій історії зі всебічного і сприятливого впливу її на життя і долю нашої батьківщини, будемо єдиними устами і єдиним серцем дякувати Господу за безцінний дар Його милості до нас, і молитися, та не убожіє в нас віра православна, та не згасне у нас дух християнської простоти, терпіння і любові, і нехай не слабшає надія на Бога у всяких обставинах і випробуваннях».

За Літургією слідувала панахида за Зіновію Богдану (Хмельницькому). Для її здійснення прибув до собору Високопреосвященний митрополит Платон. Зробивши панахиду, Високопреосвященний митрополит разом із Преосвященним Ієронімом, соборним духовенством і деякими з приїжджих протоієреїв із хресним ходом виходили на Софійську площу для освячення і окроплення пам`ятника.

Тут зібрані були навколо пам`ятника частини військ, із солдатів виключно православного віросповідання. Під час виголошення многоліття Государю Імператору, Государині Імператриці, Спадкоємцю Цесаревичу, всьому царюючому Дому і христолюбивому всеросійському воїнству і вічної пам`яті Зіновію Богдану Хмельницькому зняли полотно, що закривало пам`ятник, і «героїчна постать знаменитого гетьмана, винуватця возз`єднання Малої Росіі з Великою», відкрилося перед очима народу.

Коли пам`ятник був відкритий, митрополит Платон, звернувшись до присутніх, виголосив невелику промову, в якій, вказуючи на заслуги Хмельницького, висловив побажання, щоб кожен із синів Росії присвятив всі свої сили на благо нашої дорогої Вітчизни. Після закінчення промови митрополита церковна процесія попрямувала назад у собор, а на площі розпочався парад військ – церемоніальним маршем.

Перше урочисте служіння з нагоди ювілею було в Десятинній церкві, збудованій на місці стародавньої Десятинної церкви, спорудженої св. Володимиром, клір якої в стародавній Росії тривалий час вважався найстарішим кліром. Тут Божественну літургію очолив ВисокопреосвященнийМихаїл, митрополит Сербський, у співслужінні з преосвященним Модестом, єпископом Нижегородським, і декількома архімандритами і протоієреями, частиною київськими, частиною приїжджими, при співі Михайлівського хору півчих.

Ті, хто були на Літургії у Софійському соборі і присутні на Софійській площі при відкритті пам`ятника Хмельницькому, по закінченню церемонії, з`явилися в Десятинну церкву, ще до закінчення Літургії. У служінні панахиди за князями і княгинямикиївськими, слідувала за Літургією, крім митрополита Сербського Михаїла і Нижегородського єпископа Модеста, брали участь київські вікарії – Сильвестр, єпископ Канівський, ректор Київської духовної академії, і єпископ Уманський Іриней.

По закінченні панахиди було звершено хресний хід із Десятинної церкви до церкви Трьохсвятительської, або Василівської, як її прийнято тепер називати, яка споруджена на місці, де стояв ідол Перуна, і присвячена була Володимиром імені св. Василія Великого, ім`я якого князь прийняв у хрещенні. У нинішній церкві збереглася ще частина стіни стародавньої церкви.
У цьому хресному ході брало участь духовенство старокиївських церков: Георгіївської, Стрітенської, Андріївської, Трьохсвятительської, Златоустівської, домових церков: колегії Павла Галагана, інституту шляхетних дівчат, 1-й і 2-й гімназій, Сулимівського будинку бідних і церкви арештантського будинку.

Духовенство зазначених церков прибуло до Десятинної церкви одесятій тридцять, з хоругвами та іконами. Після прибуття хресного ходу, на чолі якого йшов митрополит СербськийМихаїл і три архіпастиря, які служили з ним панахиду у Десятинній церкві, до церкви Василівської, тут звершено було подячний молебень за позбавлення російської країни від темряви язичництва та ідольської забобони. Церемонія скінчилася близько першої години пополудні.

ЧАСТИНУ II можна прочитати ТУТ

Над матеріалом працювала Ольга Мамона - для "УНІАН-Релігії".
 

УНІАН в Google News