Преподобний Парфеній Київський: Віруй, що все відбувається з нами по волі Божій

О Господи, Творець мій,

Даруй мені цю чистоту духу, цю простоту серця,

які роблять нас достойними любові Твоєї.

Преподобний Парфеній Київський

Преподобного Парфенія Київського (1793 - 1855) відрізняли невпинна молитва і дитяча чиста душа. Чернечий шлях праведник почав в Києво-Печерській Лаврі. Ієромонаху доручили духовну опіку над братією обителі. Він став духівником Київського митрополита Філарета (Амфітеатрова).

Преподобний склав кілька відомих молитов до Господа та Пресвятої Богородиці. Своїм духовним чадам старець рекомендував щодня читати Святе Євангеліє і Псалтир. Мудрі поради святого Парфенія і нині слугують керівництвом на шляху до спасіння.

ДУХОВНІ ПОВЧАННЯ ПРЕПОДОБНОГО ПАРФЕНІЯ КИЇВСЬКОГО (рос.)

- Рассуждение выше всех добродетелей; чрез него душа противится страстям и помыслам, обуревающим ее.

- Рассуждение выше всего; терпение нужнее всего; молчание лучше всего; многоречие хуже всего.

- Потеря благодати страшнее всех потерь; нет бедственнее состояния, как состояние человека, потерявшего благодать. Весьма немногие возвращали ее величайшими подвигами. Надобно иметь непрестанную бдительность, чтобы сохранить ее. Она дается нам туне, по единому милосердию Божию: но к сохранению ее мы должны прилагать все свое тщание.

- Враг неусыпно борется с нами. Прежде борет он нас с шуей стороны, т. е. искушает нас нашими же страстями и похотями; а когда не успеет побороть с шуей, борет нас с десной, т. е. в самых добрых делах наших устрояет нам сети к падению.

- Чем ближе приблизишься ты к Богу, тем сильнее враг ухватится за тебя. Потому-то «аще приступаеши работати Господеви, уготови душу твою во искушение».

- Враг во все наше доброе всевает свои плевелы.

- Никогда не должно скоро последовать своему помыслу, хотя бы он и благ являлся, но испытывать его временем.

- Чтобы стяжать терпение в скорбях и искушениях, веруй, что все делается с нами по воле Божией.

- Крайне опасно последовать своим мыслям и рассуждению в деле спасения. Наш ум — ограниченное око плоти, которое может только видеть и распределять дела внешние и вещественные; а пути высшие должны мы предавать Самому Богу чрез отца нашего и наставника, и во всем следовать его рассуждению.

- Наши желания и намерения беспрестанно изменяются и рассеваются, как прах. Итак, всеконечно должны мы умертвить свою волю и предаться воле водителя нашего.

- Берегись осуждать ближнего, а чтобы не впасть в сие искушение языка, не присматривайся к чужим поступкам.

- Нищелюбие и нестяжание великие сокровища уготовляют душе.

- Неизреченная польза проистекает от уединения, но с ним неразлучна должна быть молитва.

- Уединение и молитва выше всякого блага.

- Стяжавший молитву не имеет времени и подумать о чем-либо земном; ему тяжелы и беседы, и видение людей, и все отвлекающее его от Бога.

- Истинную молитву стяжать неизреченно трудно. Не раз душа за подвиг сей приблизится ко вратам смертным. Но кто уже сподобится стяжать ее, у того она, как болячка, врастет в сердце и ничто не измет ее.

- Любовь к Богу можно возжечь в душе только одною непрестанною молитвою.

- Уединение внешнее должно сопровождаться уединением внутренним. Только совершенное удаление от человек, телом и мыслью, может даровать мир душевный.

- Враг наводит уныние на всякую душу, хотящую спастись. Страх Божий более поста и всех подвигов измождает плоть. Кто стяжал его, для того нет на земле ни скорби, ни радости.

- Человек всеми своими усилиями, без содействия Божия, не может располагать ни внешнею жизнью своею, ни состоянием души своей. Без Бога ни до порога.

- Наша человеческая воля есть — только пожелать добра и изыскивать на то средства, а совершитель и делатель всякого добра есть Бог; а злое от нас.

- И добре жительствовать, и добре творить, и добре мыслить — несть жертва Богу, а долг человеческий пред Ним.

- Чтобы уклониться от смущения и сохранить дух молитвы, уклоняйся от всякого рода бесед и посещений, всему предпочитай уединение и часто размышляй о смерти.

- Смерть вожделенна для любящих Бога, но страшна неуготовавшимся.

- Хранение чистоты телесной должно сопровождаться хранением чистоты мысленной.

- Чистоту телесную и мысленную можно стяжать только непрестанною молитвою и устремлением ума к Богу; пришествие Святого Духа попаляет и истребляет все страсти.

- Гнев, тщеславие или высокоумие и осуждение ближнего отгоняют благодать Святого Духа.

- Честь, от человек бываемая, должна быть ненавистна душе, ищущей спасения и познающей свою немощь.

- Излишество в пище наносит душе больший вред, нежели телу, и излишний сон — от излишней пищи.

- Малейшее пристрастие не только к человеку, но и к вещи, наводит гнев Божий и дает место тли.

- Для достижения совершенной чистоты не имей привязанности, даже духовной, ни к человеку, ниже к вещи; люби всякого любовию совершенною, как самого себя, но без пристрастия, т. е. не желай видения или присутствия любимого человека и не услаждайся мыслью о нем.

- Молчание есть великая добродетель; язычный не исправится на земле.

- Многоречие отгоняет благодать и погубляет теплоту души.

- Нестяжание и молитва необходимы для спасения. Молитва рождает нестяжание, нестяжание — молитву.

- Кто сам не достиг в меру совершенства и начинает учить других, — погубляет и то, что имел.

- Все средства употребляй для снискания мира душевного, и ничем, кроме молитвы и уединения не обретешь его.

ЖИТТЯ ПРЕПОДОБНОГО ПАРФЕНІЯ КИЇВСЬКОГО

30 березня в Свято-Покровському Голосіївському чоловічому монастирі Києва (Голосіївська пустинь) особливо шановане свято - день пам`яті святого преподобного Парфенія Київського. У 1993 році ієросхимонах Парфеній прославлений як місцешанований святий Української Православної Церкви.

Преподобний Парфеній Київський (в миру - Петро Іванович Краснопєвцев) народився 24 серпня 1793 року в бідній сім`ї паламаря села Симонова Тульської губернії. З раннього віку поніс скорботи, пов`язані з бідністю, і дивлячись на життя своїх батьків, навчився терпінню, смиренню, милосердю та працьовитості.

Покликання до чернечого життя визріло в ньому теж рано. Ще в підлітковому віці Петро удостоївся видіння Духа Божого у вигляді білосніжного голуба, і з тих пір ніщо земне його не приваблювало. Його старший брат Василь став ченцем. Батьки сподівалися, що з ними після одруження залишиться молодший син, але Петро, не закінчивши курсу в Тульській духовній семінарії, пішов у Києво-Печерську Лавру.

Його призначили на послух у проскурню. Згодом старець згадував: "Я зовсім не роздумував про подвиги чернечі, про те, щоб встановити собі таке чи інше правило, обрати такий чи інший спосіб життя. Я думав тільки про те, як би молитися, та молитися безперестанно, і трудитися, скільки є сил; слухати у всьому, як Бога, начальника; нікого не образити і не засудити, Та мені й ніколи було дивитися за вчинками інших, я тільки себе знав".

З дитинства лагідний, розважливий і чистий серцем, Петро і в новоначаліі мав такі чесноти, які зазвичай бувають тільки плодом довготривалих подвигів.

Прп. Парфеній Київський зображений на іконі новопрославлених Преподобних Києво-Печерських

Його суворе життя і ревнощі до послуху не приховалися від намісника Лаври архімандрита Антонія (Смирницкого, згодом - архієпископа Воронезького), який поставив послушника Петра начальником просфорні. Цей послух подвижник ніс понад 12 років і удостоївся навіть видіння преподобного Никодима Просфорника. У наслідуванні цьому святому, Петро вивчив напам`ять Псалтир.

У 1824 році його постригли в чернецтво з ім`ям Пафнутій. У цьому ж році він був висвячений у сан ієродиякона, а через шість років - у сан ієромонаха. У 1834 році батька Пафнутія призначили духівником Лаври, доручивши йому наставляти братію. Цей новий послух доводив преподобного до знемоги: його чиста душа не могла змиритися з різноманіттям людських гріхів і пристрастей. Але він ніколи не звинувачував грішника, а всю вину за гріх покладав на ворога роду людського - диявола.

У 1838 році святитель Філарет постриг його в схиму з ім`ям Парфеній - на честь святителя Парфенія Лампсакійського. Після прийняття Великого Ангельського образа старець зачинився у тісній келії, єдине вікно якої закрив іконою Пресвятої Богородиці. До Божої Матері він відчував особливу любов і не раз удостоювався Її бачення, а також і інших благодатних явищ. По слову Богоматері, що «схимництво є присвячення себе на молитву за весь світ», преподобний Парфеній невпинно молився про всіх. Він склав безліч молитов, в тому числі, і молитви до Пресвятої Богородиці і молитовне поклоніння Преподобним отцям Києво-Печерським.

У денні молитвослови Руської, Болгарської та деяких інших православних церков увійшла Молитва ієросхимонаха Парфенія Київського. ВІДЕО

Старець щоденно здійснював Божественну Літургію: восени і взимку - в Києво-Печерській Лаврі, а навесні і влітку - в Голосіївській пустелі, де протягом 17 років проводив з владикою Філаретом весняні та літні місяці.

У Голосієво, в найвідлюднішому куточку пустелі, знаходилася його келія - невеликий будиночок, з усіх боків оточений рясним садом. Якщо владика був зайнятий, то після здійснення Божественної Літургії в домовій церкві при митрополичих покоях, старець сам ішов у ліс і там здійснював своє молитовне правило, прочитуючи під час прогулянок весь Псалтир, який знав напам`ять і читав навіть уві сні.

«Тут носиться дух Преподобних отців наших Печерських. І якщо є на землі утіха і радість, то це в пустельному мовчанні. Люди відлучають нас від Бога, а пустеля наближає до Нього», - так преподобний Парфеній говорив про Голосієво.

Тільки в останні роки, коли його сили послабшали, він уже не міг здійснювати свої прогулянки по безлюдному лісу. Прогулянки поступово скорочувалися, а потім і зовсім припинилися.

Але, незважаючи на свою велику любов і до Лаври і до Голосіївської пустелі, старець завжди і у всьому боявся порушити волю Божу. Тому він запитав святителя Антонія, архієпископа Воронезького про те, де йому корисніше перебувати: у Лаврі або в Голосієво.

Святитель відповів преподобному: «Вам Бог послал великого архипастыря, отличающегося, сверх прочих Духа Святаго даров, Боголюбезным смиренномудрием. Его святым примером и наставлением руководствуйтесь. Какое место к прожитию и послушанию назначит Вам: там и пребывайте. Сему светильнику имею сильное стремление и я грубую выю свою подклонить в послушание, но по недостоинству лишен сего дара. Усерднейше прошу Вас пред святыми угодниками помолиться о моем недостоинстве. Сильный в крепости Господь да поможет Вам во спасении. Ваш усердный слуга и богомолец Антоний, арх. Воронежский».

Важко було уявити іншу людину, у якої була б така по дитячому чиста душа. Він жив зовсім в іншому вимірі, не думаючи ні про що земне. Під охороною Божественної благодаті, старець з юності не знав нечистих помислів і борінь з плотськими почуттями, і весь шлях чернечого подвигу проходив, за його ж словами, напрочуд спокійно і мирно, зустрічаючи по відношенню до себе тільки любов і повагу. Його рано призначили духівником Лаври. І схиму він прийняв рано: у 46 років, коли в Києво-Печерській обителі не залишилося жодного схимника...

Преподобний Парфеній ніколи не був предметом заздрості для братії ані в Лаврі, ані в Голосієво: всі його любили, всі раділи йому, як Ангелу. Цю любов він придбав своєю дитячою незлобивістю і неповторною простотою, яка живо нагадувала перших великих отців золотих часів чернецтва.

Не було дня, коли старець не здійснив би свого келійного правила, за яке протягом 20 років відчував страшні бісівські напади.

Ось що розповідав сам преподобний про своє правило: «Евангелие книжно чту в вечер, заутра и полудне, по единому Евангелисту. От полудне начинаю и Псалтирь воспевати с Богом изустно, и в сутки весь оканчиваю. Ко сну отходя чту акафист Богоматери, с поклонением Страстем Господним (Святителя Димитрия Ростовского) и вечерними молитвами. От сна восстав, чту акафист Спасителю с утренними молитвами и яже ко Причащению – вся сия изустно.

Обрадование с молитвою Богородице (Богородице Дево, радуйся) чту трижды сторицею; триста молитв: за Имя Божие во единице Триипостасное три краты, за евангелистов, на них же почил Христос, яко на колеснице умной – трижды четверицею; за язвы Христовы пяточисленныя – трижды пятерицею; за скорбь Богоматери, юже претерпе седсистрельно – трижды седмерицею; за странствие Христово на земли, иже пожил с человеки тридесять три лета – трижды десятирицею; за Пятидесятницу в ожидании Духа Божественного – трижды пятиюдесятирицею (то есть три раза по 50 молитв)…

Я на Богоматерь тако надеюсь, яко на гору каменную: понеже я Богом о Ней тако уверен, что от Адама и до скончания века не будет тех людей, лишенных вечной славы наслаждения, кои по Бозе на Нее уповали и надеялись…»

Батюшка Парфеній ніжно любив Матір Божу, намагався і прихожан долучити до цієї любові. До читання Псалтиря він додавав між усіма кафізми і славами Архангельське привітання Богородиці і складав до Неї свої молитви, сповнені ніжної любові і надії.

Цю особливу, ніжну любов до Богоматері старець передавав і своїм духовним чадам, а їх було чимало: святитель Антоній (Амфітеатров), Архієпископ Казанський; святитель Феофан (Говоров), затворник Вишенський; архімандрит Лаврентій (Макаров), намісник Іверського монастиря на Валдаї і багато інших...

До владики Філарета, який одягнув в його великий Ангельський образ, преподобний живив безмежну довіру і любов, а святитель, будучи істинним аскетом і монахолюбцем, дуже шанував цього подвижника і навіть обрав його духовним батьком. Владика відпочивав від архіпастирських праць і турбот в пустельному Голосіївському усамітненні і в бесідах зі старцем Парфенієм. Та й сам митрополит в Голосієво був більше схожий на старця, а не на архієрея: звичайна шапочка, проста ряса, Євангеліє, апостол і костиль в руках...

Старець Парфеній Київський, який мав незвичайну, по-дитячі ніжну любов до Богоматері, помер у свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, яке він особливо вшановував і про яке говорив: «Буди благословен и пре благословен и тре благословен день Благовещения Пресвятой Владычицы нашей Богородицы».

Досягши вищих ступенів духовності, відомий подвижник, старець Парфеній Київський, з нетерпінням і радістю чекав на день смерті, сидячи біля гробу, що він приготував для себе, говорив із захопленням про те, як душа, покинувши тіло, просяє як сонце і буде з подивом дивитися на свою смердючу в`язницю; а смерть ця людина називала «возвращением от земного, бедственного, многоплачевного, скучного, прискорбного и болезненного странничества в небесное, любимое, блаженное, покойное, всевеселящее, немерцающее, бессмертное, нескончаемое, вечное и неизреченное отечество».

У 1855 році в день Благовіщення, який співпав тоді зі Страсною п`ятницею, отець Парфеній був знайдений бездиханним, сидячим начебто в глибокій думі біля дверей своєї келійної церкви.

Передсмертна молитва ієросхимонаха Парфенія Київського

1. Когда я, удрученный болезнью, восчувствую, приближение кончины земного бытия моего: Господи, помилуй меня.

2. Когда бедное сердце мое при последних ударах своих будет изнывать и томиться смертными муками: Господи, помилуй меня.

3. Когда очи мои в последний раз орошатся слезами при мысли, что в течение моей жизни оскорблял я Тебя, Боже, грехами моими: Господи, помилуй меня.

4. Когда частое биение сердца станет ускорять исход души моей: Господи, помилуй меня.

5. Когда смертная бледность лица моего и холодеющее тело мое поразит страхом близких моих: Господи, помилуй меня.

6. Когда зрение мое помрачится и пресечется голос, окаменеет язык мой: Господи, помилуй меня.

7. Когда страшные призраки и видения станут доводить меня до отчаяния в Твоем милосердии: Господи, помилуй меня.
8. Когда душа моя, пораженная воспоминаниями моих преступлений и страхом суда Твоего изнеможет в борьбе с врагами моего спасения, силящимися увлечь меня в область мрака мучений: Господи, помилуй меня.

9. Когда смертный пот оросит меня, и душа с болезненными страданиями будет отдаляться от тела: Господи, помилуй меня.

10. Когда смертный мрак закроет от мутного взора моего все предметы мира сего: Господи, помилуй меня.

11. Когда в теле моем прекратится все ощущение, оцепенеют жилы и окаменеют мышцы мои: Господи, помилуй меня.

12. Когда до слуха моего не будут уже доходить людские речи и звуки земные: Господи, помилуй меня.

13. Когда душа предстанет лицу Твоему, Боже, в ожидании Твоего назначения: Господи, помилуй меня.

14. Когда стану внимать праведному приговору суда Твоего, определяющего вечную участь мою: Господи, помилуй меня.

15. Когда тело, оставленное душею, сделается добычей червей и тления и, наконец, весь состав мой превратится в горсть праха: Господи, помилуй меня.

16. Когда трубный глас возбудит всех при втором Твоем пришествии и раскроется книга деяний моих: Господи Иисусе Христе, Сыне Божий, помилуй мя грешного раба Твоего (имя). В руце Твои, Господи, предаю дух мой. Аминь.

Поховали подвижника в Голосіївській пустелі, у церкві на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело». У 1930-і роки храм був підірваний і гробниця святого зруйнувалася. Нині його святі мощі знаходяться під спудом.

Підготувала Марія Проскура - для «УНІАН-Релігії».

При підготовці матеріалу використані глави книги «Богородичний Голосіївський монастир: Російський Афон» та інформація з відкритих джерел.
 

УНІАН в Google News