Преп. Алексій Голосіївський: Не можу я лишити жадаючих, що приходять до мене за допомогою

24 березня в Голосіївському монастирі престольне свято.

Преподобний Алексій Голосіївський народився 14 квітня 1840 року, в перший день Великодня, у багатодітній дворянській сім`ї. За дев`ять років до його народження архієпископ Воронезький Антоній пророчив його благочестивій матері Марії Казимирівні, при відкритті мощей святителя Митрофана Воронезького: "У тебе народиться син-каліка, але не сумуй про це, він буде Божим служником".

Дійсно, дитина народилася абсолютно німою. Мати серцем відчувала в німоті сина особливу дію промислу Божого. Вона подовгу молилася і прагнула виховати в сині християнські почуття і особливо - навчити милосердю. Разом з ним вона відвідувала тюрми і роздавала милостиню ув`язненим. Блаженний Феофіл Китаївський (пам`ять 28 жовтня) передбачив матері, що її син буде ченцем та священиком.

Німота звільнила хлопчика від навчання у військовій школі та від військової служби. Сім`ї допомагав Київський митрополит Філарет (Амфітеатров).

На Великдень 1853 року він благословив матері прийти з німим сином на вечірню службу в його домову церкву. Після служби всі підходили до Хреста, який тримав владика. Святитель Філарет велів хлопчикові поцілувати ще й свою палицю і голосно сказав:

- Христос воскрес!

Але хлопчик нічого не відповів ні на перше, ні на друге вітання владики. Коли ж митрополит втретє вигукнув: «Христос воскрес!», - Володя несподівано вимовив:

- Воістину воскрес!

Після цього хлопчик був відданий на виховання в Києво-Печерську Лавру. Його мати, Марія Казимирівна, через чотири дні померла, і владика взяв всі турботи про його виховання на себе. Завдяки знайомству з професорами Київської Духовної Академії і Київського університету, святитель запросив для навчання Володі кращих педагогів. Таким чином, хлопчик отримав прекрасну духовну і світську освіту.

Він добре вивчив літературу, церковну і громадянську історію, розумівся в медицині, відмінно знав Святе Письмо, святоотцівські творіння і житія святих.

Святитель навчив свого вихованця і діяльному милосердю, таємно роздаючи разом з ним милостиню бідним сім`ям киян.

Другим вихователем юного Володимира був духівник митрополита Філарета - преподобний Парфеній Київський. Він навчав юнака молитві і привчав до безсрібності.

Незадовго до смерті святителя Володимир був записаний в число дійсних послушників Лаври. Трудився він при друкарні. У 1872 році його постригли в чернецтво з ім`ям Алексій - на честь Алексія, чоловіка Божого. Після постригу він ніс послух записувача в першому лікарняному монастирі при Лаврі. Тут його висвятили в сан ієродиякона, а через два роки - у сан ієромонаха. Разом з висвяченням йому дали і новий послух, який він ніс до кінця своїх днів - духівництво.

Крім цього, преподобний більше шести років ніс послух ризничого Ближніх печер, потім був ризничий і Великої Лаврської церкви. За смиренність і чистоту серця отець Алексій удостоювався від Бога благодатних видінь.
Отець Олексій прожив в Лаврі понад 38 років, але змушений був залишити улюблену обитель через наклеп і переслідування двох невдячних жінок, яким він багато допомагав. Його перевели на чотири роки в Спасо-Преображенську, а потім і в Голосіївську пустелі, приписані до Лаври.

У Голосієво преподобний Алексій прожив 21 рік три місяці і 24 дні, несучи послух духівника і ризничого. Духівництво і спостереження за ризницею батюшка Алексій не залишав до останнього дня, а від чергового богослужіння його звільнили через хворобу за рік до смерті.

Саме в Голосіївській пустині в повній мірі настав розквіт діяльності преподобного як старця. Саме в Голосієво найбільш яскраво розкрилися духовні дарування батюшки, яких удостоїв його Господь: молитви і міркування, співчуття і поради, прозорливість і мудрість, але найбільше - дар розради стражденних.

Перші роки свого перебування тут батюшка Алексій проводив зазвичай, як і решта ієромонахів: здійснював богослужіння, дивився за порядком у церкві і сповідав народ. З часом мудрі поради старця, вчасно зроблені ним попередження стали звертати на себе увагу. До батюшки потягнулися люди з Києва і Київської губернії, а також з різних куточків України та Росії. Отець Алексій був відомий в Петрограді і в Москві, і на Уралі, і на Кавказі, і в Сибіру.

До нього йшли в будь-який час року, і в будь-яку погоду, а в першій третині ХХ століття це був подвиг, особливо в погану погоду, тому що гарної дороги з Києва в Голосієво не було. Але особливо багато людей поспішало в пустель влітку.

Після сповіді у отця Алексія або бесіди з ним люди перероджувалися, ставали радісними, заспокоювалися, знаходили сенс життя. Пригріті батюшкою, вони славили його по всіх містах і селах. Серед духовних чад преподобного були Київські митрополити і намісники монастирів, ченці і миряни, дворяни і інтелігенти, студенти і селяни, - для всіх батюшка Алексій став рідним батьком і розрадником.

Для сповіді і передсмертної бесіди батюшку Алексія викликав у Чернігів і архієпископ Чернігівський Антоній (Соколов) і на руках смиренного Голосіївського духівника віддав дух свій в руки Божі.

9 (22) вересня 1896 відбулося відкриття мощей і прославляння святителя Феодосія Чернігівського. Голосіївський духівник був запрошений для участі в урочистостях як людина, досвідчена у поводженні з мощами. Під час переоблачення мощей святителя Феодосія батюшка Алексій удостоївся бачення угодника Божого, який заповів йому поминати батьків. Коли ж старець заперечив: «Святитель! Ти ж сам прославлений!», Святий Феодосій відповів: «Поминай на проскомидії, вона вище моєї молитви!»

І батюшка Алексій поминав: проскомідію він здійснював декілька годин, щоб мати можливість вийняти часточки за всіх своїх духовних чад, благодійників і за тих людей, які старанно просили його святих молитов. Старець найбільше віддавав перевагу саме молитві, а не порадам або спілкуванню, хоча і його поради були благодатні, і спілкування з батюшкою доброчинно діяло на кожну людину.

Господь удостоїв Свого угодника дару прозорливості. З милості Божої батюшці Алексію було відкрито минуле, сьогодення і майбутнє тих, хто приходив до нього. І поради кожному старець давав, знаючи волю Божу про цю людину. Якщо ж поради батюшки не сприймалися, він не суперечив відвідувачеві і навіть благословляв його на справу, але сам потай молився Богові про навернення неслухняного. І відбувалося так, що або обставини складалися несприятливо, або за молитвами старця змінювався намір людини.

Подвиги преподобного були приховані від стороннього погляду: всі бачили тільки зовнішню сторону його життя. Келія його була скромна і бідна. Кілька ікон, аналой, столик, на якому лежало Євангеліє великих розмірів, етажерки для книг, скромний диванчик для прийому гостей, ліжко з постійно піднятим матрацом, кілька простих тумбочок і умивальник.

Келейника не було, старець сам носив дрова, і топив піч, і ставив самовар, і підмітав кімнати. Лише за кілька років до смерті, коли отець Алексій почав слабшати, йому став прислужувати монах, майбутній старець-духівник і новомученик Азарія.

Їжа преподобного була мізерною: харчувався він в основному трапезним борщем з хлібом і теплим чаєм.

Преподобний Алексій приймав людей навіть будучи хворим. Він говорив:
- Я б міг піти від цієї метушні в богадільню і там абсолютно заспокоїтися, але не можу я кинути стражденних, що приходять до мене за допомогою.
Кожного він зустрічав з радістю і любов`ю, кожному говорив «Мій скарб». Отець Олексій охоче допомагав і милостинею, і порадою, але більшого значення надавав молитві.

Вихованець Київського митрополита Філарета (Амфітеатрова), батюшка Алексій став духовником Київських владик. Але не тільки: з часом і деякі з духовних чад і шанувальників старця досягли єпископського сану.

Високопреосвященний Іоанникій, митрополит Київський і Галицький, помер в Голосіївській пустині на руках свого духовного отця, а владика Флавіан (займав Київську митрополичу кафедру з 1903 по 1915 роки) викликав батюшку Алексія в Лавру за два дні до своєї смерті. Він неодноразово хотів вшанувати скромного старця-ієромонаха, але батюшка Алексій виявляв непослух своєму сановному духовному синові і відмовлявся від всіх підвищень по сану і від нагород.

Тільки двох земних нагород не зміг уникнути смиренний Голосіївський старець: у 1905 році йому було вручено орден святої Анни III ступеня, а через кілька років - палицю. Батюшка Алексій був єдиним ієромонахом в Київській єпархії, а можливо, і за її межами, який мав таку нагороду. Зазвичай палицею нагороджувалися тільки ігумени.

Батюшка сповідав свого митрополита Флавіана і прочитав над ним відхідну. Прощаючись з батюшкою, владика сказав: «Ненадовго розлучимося, скоро знову побачимося». Старець сприйняв ці слова як звістку від Бога і про свою швидку кончину, і став до неї посилено готуватися.

Під впливом батюшки прийняли чернецтво випускник Київської Духовної академії Олександр Готовцев (в чернецтві - Алексій), який з часом удостоївся і єпископського сану і помер мученицьки під час гонінь на Церкву 1930-х років, і Алексій Голубєв (в чернецтві - Єрмоген), син професора Степана Голубєва, що склав неперевершену працю «Київський митрополит Петро Могила та його сподвижники».

Будучи в сані архімандрита, отець Єермоген став намісником Києво-Печерської Лаври в той час, коли вона і її пустелі опинилися під загрозою закриття безбожниками. У суворі 20-30-ті роки ХХ століття архімандрит Єермоген зумів згуртувати навколо себе братію для служіння Богові і людям в неймовірно тяжких умовах. Сповідництво стало головним подвигом його життя. Помер у сані архієпископа і похований на кладовищі Китаївської пустині.

Для бесід зі старцем в Голосіївську пустинь приїжджав і Архієпископ Димитрій (у схимі - Антоній, Абашидзе, † 1942), а також священномученик Пімен (Бєлоліков, † 1918), єпископ Верненський. Владика Пімен був духовним чадом митрополита Флавіана. Ще будучи мирянином, він приїжджав в Голосієво, де владика Флавіан проводив чи не більшу частину року.
Шанувальником батюшки Алексія був і єпископ В`ячеслав (Шкурко, † 1937), який прийняв мученицьку кончину за Христа від рук безбожників.

На думку дослідників І. Александрова та Л. Рилкової, саме владика В`ячеслав був автором першого житія старця. За другою версією перший життєопис Голосіївського старця був написані ним спільно з єпископом Алексієм (Готовцевим). Обидва владики починали чернече життя в стінах Києво-Печерської Лаври, обидва добре знали Голосіївського старця. Житіє батюшки Алексія вони складали, будучи в сані ієромонаха.

З проханням про молитви звертався до Голосіївського старця і майбутній священномученик - Митрополит Київський і Галицький Володимир (Богоявленський). Мученицьку смерть за Христа він прийняв через 10 місяців після праведної кончини старця. Тіло страждальця-митрополита знайшов духовний син преподобного Алексія - Архімандрит Анфим (Єленецкий), який в той час ніс послух скарбника Лаври. Під час гонінь на Церкву отець Анфим став сповідником Христовим і зазнав ув`язнення за віру.

На початку 1916 року батюшка Алексій став серйозно хворіти: погано працювало серце, розпухли ноги. Його звільнили від чергового Богослужіння, яке він ніс до того часу протягом 43 років. Духовні чада старалися, як могли, щоб полегшити страждання дорогого батюшки. Але батюшка мало покладався на медичні засоби та людську допомогу, а більш сподівався на допомогу Божу.

Старець попереджав своїх духовних чад, що страшний на них чекає час, що багато проллється християнської крові, що багато зрадників оточують Царя, закликав всіх: «Моліться, моліться!». Батюшка часто говорив і про свою близьку смерть, але його духовні чада в це вірили мало, оскільки отець Алексій нерідко говорив про смерть і про гідну підготовку до неї.

За вісім днів до кончини батюшка сповідався у свого духівника ієромонаха Китаївської пустині Іринея. За день до смерті та в день смерті старець роздав духовним дітям - чернецтву і мирянам - своє убоге майно. Увечері 11/24 березня 1917 батюшка підготувався до священнослужіння й збирався служити, але вкрай знесилився. З церкви його винесли на руках і віднесли в келію, де тихо і мирно він віддав дух свій в руки Божі. Це був дев`ятий день після зречення від престолу Царя Миколи II.

Батюшку відразу одягнули і після здійснення першої панахиди, перенесли його тіло з келії в Покровську церкву. Скитоначальник ігумен Геннадій (управляв пустинню з 1913 по 1917 роки) відправив у Лавру повідомлення про смерть старця, просячи розпорядження про поховання.

Відспівування і поховання улюбленого Голосіївського старця відбулося 13/26 березня. Церква була повна молитовників. Плакали всі: священнослужителі, ченці, миряни, дорослі, діти. Відспівування здійснював духовний син преподобного - архімандрит Анфим, скитоначальник Спасо-Преображенської пустелі, згодом - скарбник Лаври. Його перші слова: «Втратили ми, браття і сестри, дорогого свого наставника і незамінного ватажка в житті - отця Алексія» викликали в храмі ридання. Так, зі сльозами і здійснилося відспівування Голосіївського старця.

Поховали батюшку біля східної стіни Голосіївського храму на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело». З перших днів його могилка стала шануватися віруючими людьми. Тут завжди жевріла лампадка,служилися панахиди, молилися люди. До батюшки Алексія завжди йшли люди за допомогою і розрадою. У безбожний час Голосіївську пустинь було скасовано і вона прийшла в запустіння. Могилка старця вціліла і в суворі роки гонінь на Церкву нагадувала людям про вічну, невичерпну любов у Христі.

Алексій Голосіївський був прославлений у лику святих в 1993 році. У тому ж році були відкриті його мощі, які нині доступні для поклоніння у Свято-Покровському Голосіївському чоловічому монастирі Києва.

За матеріалами книги "Богородичний Голосіївський монастир: Російський Афон. Глава XX. Преподобного Алексія ГОЛОСІЇВСЬКИЙ"
 

УНІАН в Google News