Вихідні в Голосіївській пустині: записки паломниці

Як здійснити самостійне паломництво в Свято-Покровську Голосіївську пустинь? Репортаж.

Кілька років тому, перебуваючи в Московському Покровському монастирі, в черзі до блаженної Матрони я познайомилася з однією жінкою, яка, дізнавшись, що я з України, стала запитувати про Київську старицю - матушку Аліпію. Звичайно, чути про неї - я чула, але бувати на її могилці, до свого сорому, - не бувала, чому моя нова знайома сильно здивувалася. Оскільки у неї, жительки Підмосков`я, навіть книга про матушку Аліпію Голосіївську була.

Розмова та якось забулася, та й побутова суєта поглинула. І ось нещодавно знову почула про молитвенницю і старицю матушку Аліпію - від нашої парафіянки, яка їздила в Голосієво в річницю смерті стариці. Прийшовши додому, я знайшла в інтернеті сайт Свято-Покровської Голосіївської пустині, дізналася, як добратися, де зупинитися, і вирішила: «Ну, Господи, благослови ... Поїду в ці вихідні до матушки!»

...Погоду дав Господь тиху - з вікна поїзда віяло прохолодою. Ось я і в Києві. Далі доїхала на метро, як радили на сайті, до станції метро «Голосіївська», а там, біля храму Трьох Святителів, сіла в монастирський автобус. І тут відчула себе - на святий дорозі. У цьому автобусі ми всі ніби були інші, «богомольці», як у Івана Шмельова. І все здавалося особливим: небо - як на святих картинках, курна дорога - не проста дорога, а Голосіївська - і люди всі згадують Господа: «Бережи, Господи!» - Ніби ми всі рідні.

Тут ще, дивимось, хлопчисько біжить за нашим автобусом і щось махає руками. Зупинилися, виявилося, хлопчик цей за автобусом гнався ще з зупинки - дівчинка одна, пасажирка наша, забула на зупинці телефон. Йому: «Спаси Господи!», а він скромно: «Нема за що, не втрачайте».

Проїжджаємо довгий лісопарк (природа, ніби ми і не в Києві). Паломниця з Вінниці, з якою разом їхали в автобусі, розповідає, що є дві версії походження назви Голосієво. Згідно з першою, тут, на голій землі, було розташовано парк. Згідно з другою, назва походить від слова «голосити». За часів татаро-монгольської навали, на цьому місці голосили жінки, що втратили свої родини. Яка версія з них правильна, невідомо, зате відомо, що територія, на якій сьогодні розташована Голосіївська пустинь, в XVII в. була придбана святителем Петром Могилою.

А з часом тут виник скит Києво-Печерської Лаври - своєрідна літня резиденція Митрополитів Київських. Спочатку скит назвався так, як і перший храм, на честь Іоанна Нового, а потім він був перейменований в Голосіївську пустинь. Тут були намісниками і приймали постриг багато святителів - і митрополит Київський Євгеній (Болховітінов), і святитель Філарет (Амфітеатров), і ієросхимонахи Парфеній та Феофіл, і преподобний Олексій Голосіївський.

І саме біля цієї обителі, тоді повністю зруйнованої, в старому будиночку оселилася матушка Аліпія (Авдєєва), яка вела подвижницький спосіб життя. Вона і передбачила, що Голосіївську пустинь буде відроджено, і в 1993 р. на території Голосієво став відроджуватися монастир.

І ось - ми біля Святих воріт Голосіївського монастиря...

Думаю собі: «Піду відразу селитися в готелі, щоб встигнути до всеношної служби (до 16:45), а перед тим ще й сходити помолитися в капличку і усипальницю матушки Аліпії. Саму територію монастиря буду вивчати пізніше».

Готель розташований праворуч від храму на честь ікони Пресвятої Богородиці «Живоносне Джерело», зовсім поруч. Оскільки в готелі 4 поверхи, кімнат біль як достатньо - і маленькі кімнати - на 2-3 людини, з окремим душем і навіть кондиціонером, і великі, де може оселитися ціла паломницька група - до 20 чоловік (головне, при собі мати паспорт), і, до речі, про поселення можна домовитися заздалегідь за телефоном, що я і зробила: (067) 910-61-48).

«У нас тут, як удома, - поселяють мене в номері з такими словами. - Якщо вночі буде холодно, додайте на батареї тепла, якщо душно - відкривається віконце». Скажу чесно, у мене в квартирі на багато холодніше, ніж в монастирському готелі (де, між іншим, на стереотипну думку багатьох, має бути студено), та й квітів кімнатних тут - немов в оранжереї.

До усипальниці матушки Аліпії вишикувалася черга, кожен підходить, кланяється і звертається до матушки зі своїм проханням чи дякує за молитовну допомогу.

Багато хто несе квіти, трави, залишає записки матушці, подовгу молиться біля могилки. Думаю, от би й мені таку віру, а сама все на людей дивлюся, свої думки до купи скласти не можу. Підійшла і моя черга, припала на коліна, і все, про що просити хотіла у матушки Аліпії, кудись випарувалося. Одне тільки - про прощення стала у неї просити, за своє маловір`я.

...Потихеньку люди збиралися в головному храмі обителі. Ударили дзвони до всеношної. Всі чекають початку служби. Молюся собі, дивлячись на палаючі свічки, і думаю: «От би щастя, якби послух дали якийсь в храмі, хоча хто ж паломнику «вихідного дня» дасть послух?..» Підходить до мене свічниця і говорить тихенько: «Ви постежте за свічками тут, як будуть догорати... ». Починаю світитися від радості всередині, як та свічка.

У храмі тим часом дедалі більше людей ставало. А на сповідь - знову черга. «Встигнути б тільки, так хочеться тут сповідатися і причаститися, а то завтра після служби відразу виїжджаємо - в паломництво», - говорить одна жінка мені. Запитую: «А куди в паломництво?» - «Та ми з Полтави через Київ до Почаєва їдемо». Мовчки киваю (а в думках: дай Бог встигнути) і, поглядаючи на свічки, переминається з ноги на ногу - служба ж уже четверту годину триває, а тут ще й з ранку на ногах.

«Благословення Господнє на вас, Його благодаттю і людинолюбством...». На годиннику майже 21.00. Ну, здається, зараз прогулятись би монастирем, почитати правило - і швидше спати, щоб з п`ятої ранку прокинутися. Поки прогулювалася, з колонок, що на храмі висять, знову стала доноситися молитва - братія поспішно збиралася на чернече правило. До слова, чудово, що на храмі колонки - якщо на свято парафіян багато, то молитися можна і на площі монастиря. Помолившись, усі розбрелися по келіях і номерам.

... Вночі в монастирі надзвичайно тихо, а у вікні готелю - куполи золочені та ліс. Таке відчуття, ніби і не в Києві обитель зовсім, одні тільки вогні «багатоповерхівок» видають столицю. Вже засинаючи, подумалося: «Цікаво, чому в монастирях такі служби довгі? І як їх вистояти смиренно?» Відповідь на це питання отримала відразу на наступний день. Але про це пізніше...

Сонечко стало ходити по стінах. Грюкнули двері в коридорі, заклацали ключі - всі на Божественну літургію йдуть. Чернече правило в Голосієво - в 5.15, Часи та рання Літургія - о 6.00, а пізня Літургія - о 8.30. На першій Літургії більше братії та паломників, а на другій - прихожан з дітками. До речі, тут кожна дитина знає про матушку Аліпію і поспішає до неї в усипальницю.

Народу ще трохи на вранішній. У храмі напівтемно, тільки у вузенькі віконця просвічуються промені сонця. Здається мені, що там небо, а тут - земля. По стінах ранньохристиянські мученики і мученики ХХ ст. з суворими ликами. На криласі вичитують часи, молодий голос зливається з співом...

Цікаво, що на ранньому богослужінні ще й багато юнаків. Хто вони? Дивно бачити такий «загін» хлопчаків серед прихожан. Як розповіли потім насельники монастиря, хлопчаки ці - учні «Православного центру прикладних мистецтв імені преподобного Іоанна Дамаскіна», який вже третій рік діє в Голосіївській пустині. І в цьому році буде перший випуск: ні багато, ні мало - 80 чоловік.

Приймають в православне училище по закінченню 9 класів за такими спеціальностями: столяр, верстальник деревообробних верстатів, художник-іконописець, кухар-кондитер і закрійник. Навчання – лише безплатне, причому хлопці тут і живуть, і харчуються, і професію опановують. За межі монастиря хлопців випускають тільки з благословення директора і з дозволу батьків.

Починається день у хлопців з зарядки, позаяк, за словами намісника Голосіївського монастиря архімандрита Ісаакія (Андроніка), хлопець у такому віці повинен приділяти увагу і здоров`ю духу, і здоров`ю тіла. Після зарядки всі йдуть на молитву, а потім, у першій половині, проходять заняття зі спеціальності, а в другій половині дня - читаються предмети шкільної програми і одна духовна дисципліна.

Вчаться тут одні хлопчики, оскільки монастир - чоловічий, а викладають - кваліфіковані фахівці, педагоги, серед яких навіть вчитель музики і фізкультури.

До речі, для хлопців будується ще й величезний «навчально-розважальний» комплекс - на першому поверсі там буде великий спортзал, на другому - бібліотека та кінозал, а на третьому - актовий зал, де будуть проходити конференції, батьківські збори, концерти і різні конкурси.

Є ще при Свято-Покровському монастирі і традиційна Недільна школа - крім курсу Закону Божого, з дітьми проводяться творчі заняття та розвиваючі ігри. Заняття проходять щонеділі після служби, в 11.00. а поки діти займаються в Недільній школі, батьки в цей час можуть піти на Недільні бесіди з духовенством монастиря, які теж проходять в такий же час.

А ще щонеділі о 11.00 звершується панахида в каплиці на місці подвигів матушки Аліпії (саме на тому місці і був будиночок черниці Аліпії, де вона трудилася останні роки свого життя).

...Після панахиди познайомилась я з паломницями з далекого вінницького села, які, щоб потрапити до матушки Аліпії, добиралися всю ніч, причому половину ночі провели на залізничному вокзалі, чекаючи першого транспорту в Голосієво. Виявилося, такий шлях вони долають кожний місяць (!).

Поки ми спілкувалися після молитви, підійшов до нас божий дідок і став розповідати, які виразки у нього на ногах були, прямо черв`яки до кісток проточили. «А я влітку прийшов до матушки Аліпії раз та другий, та третій раз прийшов, помазав маслом від матушки ноги свої з молитвою - і все затягнуло. Одні рубці тільки залишилися. І ви з молитвою звертайтеся, з вірою! Така вона, матушка Аліпія - диво-дивне творить», - говорить він нам. Всі ми радісно хрестимося...

Ну, чайку б тепер гарячого, після недільної служби. «Вийдіть за Святі ворота, та одразу наліво поверніть, там, на дверях побачите «Чайна». Проходьте перший поверх - магазин, а підніміться на другий - там і потрапезуєте. А якщо потрапезувати безплатно, то пройдіть до каплички матушки Аліпії, там побачите трапезну», - показує дорогу послушниця.

Йдемо в «Чайну», а в голові примовка з Івана Шмельова: Господа помоо-лим, чайком грешки промоо-ем!». І добре якось і весело на душі. А в «Чайній», виявилося, не одним чаєм та кавою пригощають, тут тобі і борщ, і рагу овочеве, і картопелька з грибами в горщику, і карась смажений, і перець фарширований, і пряники з родзинками. А порції такі - явно не паломницькі, а «чернечі». Тому як паломник що? Всі дні в молитвах тільки проводить. А монах - не тільки в молитві, а й у працях - на будівництві, по господарству, на кухні, у школах.

Ми п`ємо чай довго. А Надія Іванівна (наша нова знайома) давно напилася і читає нам житіє матушки Аліпії на розспів, як у храмі. І розповідає, що це зараз територія Голосіївського монастиря така упорядкована, а всього кілька років тому, щоб потрапити в обитель, потрібно було йти через ліс, стежками-доріжками. Були тут суцільні руїни, і один тільки храм відбудований, як гриб на галявині, а тепер, через 19 років, життя в монастирі прямо кипить.

До слова, всі страви в монастирській трапезній, яка відкрита з 8.00 до 20.00, приготовлені з монастирських продуктів. Є у Покровській Голосіївській пустині і власне підсобне господарство - в селі Гоголів, що на Київщині. Там і пасіка, і виноградники, і поля, де вирощуються овочі, і «скотний двір», де птиця - кури, гуси, качки і навіть страуси - і велика рогата худоба - корови та ... буйволи. Справжні буйволи, які, між іншим, в Україні занесені до «Червоної книги». А в монастирі цю «зникаючу популяцію» розводять (для молока і сиру) і жартують, що в Голосієво - 60% всіх буйволів України. Так що підсобне господарство в Голосіївському монастирі - дивовижне.

І як розповіли парафіяни, в монастирському магазині, якщо не піст, можна купити і Голосіївське молоко, і сир, і яйця, і овочі. Всі продукти, як кажуть, без ГМО - з монастирського підсобного господарства, вирощені з молитвою.

... Почастувавшись, заходимо в монастирську крамницю, купити що зі «святостей». Всі купують хрестики, образочки святих, духовні книги, олійки запашні і маленькі портрети і сухарики матушки Аліпії. Купую і я портретик матушки і книгу про її житіє і подвиг. Пахне священно ладаном і фарбами, і новенькими книгами, і просфорами.

... Так і наблизився недільний вечір. Шкода, але пора збиратися додому. У готелі можна знайти розклад монастирських автобусів:

Зайшовши наостанок в усипальницю матушки Аліпії, поспішила до брами обителі. А біля будинку намісника стоять мої знайомі паломниці і співають:

Благослови, душе моя, Господа,
Господи Боже мій, звеличився єси зело ...

Співають і чекають намісника, виходить архімандрит Ісаакій, дякуємо йому за богослужіння монастирські і поспішаємо під благословення.

«Чому в монастирі служби довгі, і як смиренно у молитві їх здійснювати? - Відповідає питанням на наше запитання отець-намісник. - А коли ми сідаємо за стіл, не встаємо з-за столу, поки не наїмося досита? Тоді чому тілесну їжу вживаємо стільки, скільки потрібно організму, а духовну - скудновато? Тому і треба вчитися, не наситившись досхочу, не йти зі служби.

А чому ми так з вами почитаємо матушку Аліпію? Тому, що матушка для нас взірець сучасної людини, яка жила не двісті, сто років тому, а серед нас. Ми бачимо, що вона жила в цих же умовах, що і ми, не серед іншого народу, не на іншій території, а тут, поряд з нами, показуючи нам, що можна і в тяжкі роки послужити Богу, бути вірним Христу. Від того, що вона близька нам і зрозуміла за менталітетом, за духом, ми її і любимо так. І тому головне - працювати над собою»...

Вийшли з монастиря ми мовчки, всі хрестимося і розмірковуємо - кожен про своє. Кожен повертається до себе додому, на роботу. І так не хочеться їхати - розумієш, що тут, в Голосіївському монастирі, так все добре влаштовано - молитва, праця - і душа ніби відкривається Богові. Вийшов за ворота - і вмить стало страшно знову зіткнутися з суєтою і піддатися їй, ніби в схованки... Разом з тим радісно, що нарешті я таки побувала у матушки Аліпії.

Ольга Пепа - для "УНІАН-Релігії"

УНІАН в Google News