Діти і піст

З якого віку діти мають починати постувати? У чому відмінність дитячого посту від посту дорослих?

Завдання батьків-християн виховати своїх дітей у вірі та вірності Богові та Його Церкві. Безсумнівно, піст в цьому вихованні так само має ключове значення. Але, зрозуміло, «піст дітей» повинен принципово відрізнятися від посту дорослих. З якого ж віку діти повинні починати постувати? У чому якісна відмінність дитячого посту від посту дорослих?

У відповідях на ці запитання присутня така «поліфонія» «пастирських» голосів, що недосвідченій людині розібратися в цьому «хорі думок» вельми нелегко. Існують точки зору від «вкрай правої» до «вкрай лівої». Перша звучить приблизно так: «Поститись повинні всі однаково». Друга ж озвучується зазвичай таким чином: «Оскільки піст є формою покаяння, а діти, особливо в несвідомому віці, не здатні ні усвідомлювати своїх вчинків як гріх, ні каятися в них, то й постувати їм не потрібно».

Першу точку зору ми навіть не беремо до уваги - очевидна її неспроможність, як з історичної, так і з богословської сторін. Друга точка зору потребує коригування з боку історичного і богословського. Її вихідний посил («піст є форма покаяння») вірний, але не враховується пастирський бік питання: той, хто з дитинства не відчував атмосферу посту в родині, буде не в змозі почати постувати «раптом». До того ж при перших проблисках свідомості християнська педагогіка має на увазі виховання в дітях відмінності між: «це добро» і «це зло». Як це здійснюється в парі з постом, побачимо трохи нижче.

Діти повинні починати постувати з того часу, коли починають сповідатися. Але до цього часу вони, що називається, повинні вже «увійти в піст». Тому привчати їх до посту слід поступово. Спочатку - у віці від 3 до 7 років - це може бути «піст з сім`єю» в середу і п`ятницю і на останні 3-4 дні Страсної Седмиці (зрозуміло, в цьому віці накладати на дитину піст на більш тривалий час - справа якщо не в принципі неприпустиме, то навряд чи виправдане).

Зауважимо, що пост в ці дні для дітей засвідчений Священним Переказом: у Велику П`ятницю та у Велику Суботу, за словами свт. Григорія Двоєслова, «постять всі, навіть найменші діти». У цьому віці дитина вже приймає пояснення, і на запитання: «а чому мені не дали сьогодні м`яса», вона може почути відповідь: «Бачиш, ми всі сьогодні постуємо, оскільки це - дні страждань нашого Спасителя, Господа Ісуса Христа».

Трапеза теж може бути місцем катехизації. Так у своєму щоденнику останній Російський імператор-страстотерпец Микола II записав, що постувати в середу і п`ятницю його привчила наставниця, яка ще в ранньому дитинстві розповіла йому про зраду Юди і про страшні спокутні муки, які заради нас перетерпів Христос. При цьому, підкреслю, значення саме спільної трапези сім`ї: дитина бачить в цей час піст всієї родини, а в інші дні бачить, що йому дають сир, тоді як дорослі постують. І це теж повинно супроводжуватися поясненням, що він ще дуже маленький і не може постувати разом з дорослими.

Такі пояснення породжують в душі «спрагу дорослішання», коли дитина, що живе атмосферою молитви, буде чекати того дня, коли і вона зможе з усіма разом розділити труд посту. Потім може бути «тижневий» піст перед першою сповіддю, коли у дитини вже присутнє усвідомлення своєї гріховності.

Хотілося б поділитися спогадами одного поважного московського протоієрея про те, як він почав свідомо постувати (автору цих рядків сказане нижче було повідомлено в особистій бесіді, а тому імені не називаємо):

«Десь у віці близько 8 років я вже пам`ятаю себе, що постував разом з усією родиною у Великий Піст (у суботу і неділю давали мені рибу, а в іншому був як всі) і в середи і п`ятниці протягом року. Батько був у мене суворим, але ніколи не кричав і не бив. Його погляду було достатньо, щоб зробити все, як він скаже. Взагалі в дитинстві я сприймав його строгі погляди як погляди Христа-Судді.

І ось одного разу я приніс додому двійку з математики (напевно, класі у 2-му чи 3-му). А оскільки напередодні ми з батьком розбирали цей урок, мені було соромно зізнатися йому, що я отримав двійку, і я сказав, що отримав 4-ку. Батько мені завжди вірив на слово. Коли я приносив погану оцінку, він сідав зі мною і допомагав вирішити завдання, іноді м`яко посміювався, але ніколи не лаяв.

Однак у той день я хотів кудись піти - в кіно або на риболовлю, і батькові збрехав, думаючи, що виправлю все сам або допоможуть ті, хто впоралися краще за мене. Я вибіг на вулицю, а хлопці, які мене чекали біля під`їзду, загоготали: "Ти так швидко вже виправив свою двійку з математики?"

Двері на балкон були відкриті, і батько почув цей гомін, вийшов на балкон, суворо окликнув мене, а хлопцям сказав, що я з ними сьогодні не піду. Поки я піднімався в квартиру, всі щоки були вже залиті сльозами - мені було соромно.

Я зайшов, похнюпивши голову, і почув від батька наступне: "Я ніколи не карав тебе за погані оцінки. Але сьогодні ти вперше мені збрехав. Віра, довіра - це дуже важливо у стосунках між людьми. Першим брехуном у світі є диявол. Ти сьогодні серйозно згрішив. І найстрашніше, що тебе адже, скажи ти правду, ніякі покарання не очікували - ти збрехав тільки заради того, щоб побігати з дітлахами. Так низько ти цінуєш правду. Я тебе прощаю. Але ти повинен зрозуміти, що згрішив ти перед Богом. Тому протягом цього тижня ти повинен поститися і не бігати ні на які розваги, не дивитися телевізор, щодня молити Бога, щоб Він простив тобі твою брехню ". Так я почав постувати вже осмислено, і піст став вираженням мого покаяння ... ».

Я думаю, що досвід цього московського священика, що вже став багатодітним батьком і навіть дідом, зможуть застосувати в своєму виховному досвіді багато православних батьків. Головне, щоб у дитини залишилося яскраве враження від цього «уроку».

Прихильники «вкрай правої» точки зору можуть заперечити: «У житіях святих ми нерідко зустрічаємо опис посту навіть у ранньому дитинстві. Наприклад, преподобний Сергій Радонезький не брав груди матері у середу і п`ятницю, а в підлітковому віці не приймав ніяку скоромну їжу в усі дні статутних постів». Абсолютно вірно! Тільки тут є відмінність між «не брав» і «не давали». Привчати дітей до обмежень необхідно поступово, щоб «гілочка не зламалася, а зігнулася» в потрібному напрямку.

Архімандрит Феогност Пушков, кандидат богослов`я - для "УНІАН-Релігії"

УНІАН в Google News