Предстоятелю УПЦ Митрополиту Володимиру - 77 років!

У Його Блаженства - людини, що володіє величезним духовним і життєвим досвідом, завжди є чому повчитися ...  

Блаженнішому Митрополиту Володимиру виповнюється 77 років. З численних інтерв`ю та публікацій про Блаженнішого Владику ми маємо змогу дізнатися про нього як про людину і Предстоятеля Церкви, про його церковну і громадську діяльність. Життя Блаженнішого Митрополита Володимира сповнене безліччю цікавих і повчальних подій і зустрічей. У Його Блаженства - людини, що володіє величезним духовним і життєвим досвідом, завжди є чому повчитися і що перейняти.

«Церковна православна газета» спільно з порталом «Православіє в Україні» опитала тих, хто багато років знає Предстоятеля Української Православної Церкви і трудиться під його началом: «Що для себе особисто Ви почерпнули зі спілкування з Блаженнішим Митрополитом Володимиром?»

Секретар Предстоятеля УПЦ, архієпископ Олександр (Драбинко): «Блаженніший Митрополит Володимир є всім для всіх, щоб, як каже апостол, врятувалися ті, хто успадковує його приклад»

Нести послух у Його Блаженства Господь сподобив мене з 1998 р. Тоді я саме закінчив Московську духовну семінарію і, з благословення Митрополита Володимира, прибув до Києва. Спочатку це було іподіаконський послух, а потім, коли я вже був у священному сані, послух особистого секретаря. Багаторічне спілкування з Блаженнішим наклало благодатний відбиток на все моє життя, оскільки спілкування з такою неординарною особистістю, як Предстоятель нашої Церкви, не могло не позначитися на моєму становленні.

Людина багатогранна, наш Предстоятель, вийшовши з радянської епохи і органічно увійшовши в епоху пострадянську, в уже, власне, іншу державу - незалежну Україну, сприйняв природно все те, що для інших - архіпастирів, пастирів, мирян - було переломним, незрозумілим, складним і , на думку деяких, тимчасовим. Для мене, народженого вже в новий час, таке органічне сприйняття обставин, що змінюються, зіграло важливу позиціонуючу роль в житті.

Митрополит - Вихователь, який, маючи величезний багаж життєвого досвіду, показує, як необхідно поводитися. Він для мене приклад Людини з великої літери. Владика гармонійно поєднує багато якостей, що поєднують віру і свободу, християнські цінності та різнобічне бачення процесів, що відбуваються. Саме це вважаю найголовнішим з того, що вдалося почерпнути. Блаженніший Митрополит Володимир є всім для всіх, щоб, як каже апостол, врятувалися тих, хто успадковує його приклад.

Особистий фотограф Предстоятеля УПЦ, редактор сайту «ФОТОЛітопис», диякон Максим Брусніка: «Спілкуючись із ним, завжди відчуваєш його любов і турботу, глибоке розуміння і величезний життєвий досвід»

Для мене Митрополит Володимир є зразком світлого і щирого, святого життя людини. З Блаженнішим Владикою я знайомий з 2004 р. Спілкуючись з ним, завжди відчуваєш його любов і турботу, глибоке розуміння і величезний життєвий досвід.

Предстоятель нашої Церкви - це взірець непохитної віри, смирення, самовідданості і відповідальності за свої справи, вчинки. До нашого Владики завжди можна звернутися за мудрою духовною порадою.

Я хотів би сказати особливі слова подяки Його Блаженству за ті молитви, які він підносить біля Престолу Божого за кожного з нас.

Монахиня Флорівського Вознесенського монастиря, редактор Видавничого відділу Київської Митрополії, монахиня Євтропія (Бобровнікова): «Мені здається, що одна з головних якостей Митрополита Володимира, що роблять його особистість такою чарівною, це його делікатність»

Мені пощастило працювати з Блаженнішим Митрополитом Володимиром як редактору його текстів. Головний урок, який я винесла зі спілкування з Владикою, - урок апостольський: підкоряючись один одному, одягніться в покору, тому що Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать (1 Пет. 5: 5). Митрополит Володимир - один із найбільш неамбітних авторів, з якими мені довелося працювати. Робота з ним ще раз підтвердила відому істину: що більше у людини достоїнств, то менше у неї амбіцій.

У видавничій роботі мені не раз доводилося стикатися з тим, що називається «авторським гонором». І це природно, оскільки автор ставиться до свого тексту, як до власного дітища, адже рідко який батько покірливо сприймає критику на адресу власної дитини.

Працювати ж з Митрополитом як з автором було дуже приємно, але це не означає, що він погоджувався абсолютно з усіма правками. Якщо Владика бачив, що редакторська правка робить текст ясніше і краще, то з вдячністю приймав її; якщо вважав, що правка не потрібна, делікатно, з великою повагою до праці редактора, дуже ясно і чітко пояснював, чому не погоджується з виправленням. В останньому випадку часто вдавалося знайти якийсь інший варіант, що задовольняє і автора, і редактора.

Мені здається, що одна з головних якостей Митрополита Володимира, що роблять його особистість такий чарівною, - це його делікатність, шанобливе ставлення до людей, до праці, незалежно від їх становища. Владика незмінно уважний і ввічливий з кожною людиною - будь то прибиральниця, водій, монастирський послушник або посадова особа. Це дуже рідкісне в наш неспокійний час якість, і цьому, як мені здається, треба вчитися в нашого Предстоятеля.

Головний офтальмолог Міністерства охорони здоров`я України, доктор медичних наук, професор Сергій Риков: «Блаженніший Владика є зразком синівської любові»

З Блаженнішим Митрополитом Володимиром я познайомився 11 років тому, коли при Зимненському Свято-Успенському монастирі був створений кабінет боротьби із сліпотою, оснащений новітнім обладнанням. З тих пір там щорічно приймають до трьох тисяч хворих, у тому числі у вихідні дні.

Ще один такий же кабінет створений в Головчинському жіночому монастирі (Летичівський район Хмельницької області). Цікаво, що обладнаний він у тій кімнаті, де майбутнього Владику хрестили в чотиримісячному віці. Його сім`я жила в селі Марківці, якраз навпроти монастиря.

У нашого Предстоятеля я вчуся, насамперед, терпінню і, сподіваюся, мудрості.

У свій час я звернувся до Блаженнішого з такою дилемою: хотів вчитися в Київській семінарії, щоб отримати духовну освіту, а з іншого боку, треба було написати книгу про дитячу офтальмології, адже в Україні всього 715 дитячих лікарів цієї спеціалізації. Владика сказав: «Лікарю, займайтеся своєю справою». І ось на сьогодні книга написана. Сподіваюся, вона буде підмогою для лікарів.

Одного разу у мене трапилися неприємності на роботі, я пішов до Митрополита Володимира за благословенням змінити роботу. А він порадив все витерпіти, витримати. І, слава Богу, все налагодилося.

Блаженніший Владика є зразком синівської любові. Він поминає вже почившу матір Феодосію Марківну не тільки в день її пам`яті, а й в усі свята, служби. Коли вона жила в Києві, він, приїжджаючи до неї, завжди служив молебень про здоров`я, а зараз, коли ми приїжджаємо до нього на батьківщину, першим ділом йдемо на кладовище, де Владика служить літію за батьками.

Співробітник офіційного сайту УПЦ, головний редактор журналу «Шлях Пілігрима» Олександр Андрущенко: «Такої любові до книги, як у Блаженнійшого, я більше ніколи не бачив»

Одного разу мені випала честь працювати з Блаженнішим Митрополитом Володимиром, коли ми робили книги на основі матеріалів офіційного сайту УПЦ. Ці книги, як правило, видавалися до ювілейних урочистостей, під час яких Блаженніший Владика дарував їх гостям. З теплотою згадую, як передавав йому перші екземпляри. Бувало, покладу на стіл і відійду. Але з кабінету не виходжу, а спостерігаю. Яка приголомшлива любов до книги, яке дбайливе ставлення до фоліанту і побожне перегортання сторінок. Хотілося видавати і видавати, хоча б тільки заради таких моментів. Такої любові до книги я більше ніколи не бачив.

У Митрополита Володимира - приголомшлива пам`ять! Пам`ятаю, не був у Митрополії місяців три або чотири. Раптом йду по Лаврі, а він - назустріч. Підходжу, беру благословення, а він і каже: «Щось Ви давно у нас не були. Заходьте частіше».

Блаженніший - дуже добра людина. Але є у нього і суворість! Сильна сторона цієї суворості - тихий голос! Бувало, коли ми з архієпископом Олександром допізна засиджувалися за редагуванням чергової книги, до кабінету входив Митрополит. Тихо і спокійно говорив: «Пора спати. Завтра новий день, потрібні будуть сили ». І йшов.

Я, по молодості, думав: ну все, зараз продовжимо. Але ні, владика Олександр закривав свій ноутбук, і це означало, що «на сьогодні все».

Я ніколи не чув, щоб Блаженніший говорив фразу: «Я зайнятий». Ніколи не бачив його нервовим і метушливим. Під час спілкування складалося враження, що у нього все під контролем, немає ніяких незакінчених і, тим більше, прострочених справ.

Митрополит Володимир завжди був доступним. Я прийшов у Митрополію, коли обов`язки його секретаря виконував нинішній архієпископ Олександр. Знову-таки, і від нього я ніколи не чув слова: «Блаженніший зайнятий, прийняти не зможе». Завжди знаходив час і приймав. Єдине, що іноді потрібно було почекати.

Іподиякон, редактор офіційного сайту УПЦ Максим Сидоренко: «Нескінченно довго можна було б перераховувати всі ті якості, за які люди люблять нашого Владику ...»

Господь сподобив мене протягом багатьох років допомагати Митрополиту Володимиру на богослужіннях. Я мав можливість постійно слухати і вчитися у нього. Нескінченно довго можна було б перераховувати всі ті якості, за які люди люблять нашого Владику. Згадаю лише про його скромність, твердість духу, тонке почуття гумору, глибоку віру, любов до Бога і людей. Цьому повинен вчитися кожен з нас.

Мені пригадується випадок, як в один з вечорів в Академічному храмі вихованцями Київських духовних шкіл проводилося вечірнє богослужіння. Відкрилися двері, в храм увійшов чоловік. Не привертаючи уваги, парафіянин став у кутку храму і почав молитися. Через якийсь час, придивившись, вихованці помітили, що це - Предстоятель, і стали підходити до нього за благословенням...

Одного разу Блаженніший освячував храм в місті Василькові (Київська обл.), а потім здійснював в ньому Божественну літургію. За традицією, ми виїхали раніше Владики, щоб приготувати облачення і все необхідне для архієрейського богослужіння. Але біля храму виявилося, що облачення залишилося в Києві. Що було робити? Блаженніший уже на під`їзді, а служити нема в чому. Облачення трохи згодом, звичайно, було привезено, але до того часу половина служби вже пройшла.

Можна тільки уявляти, як би відреагував хтось з єпископів, аби сталася з ним така історія. Але коли ми стали облачати Владику, він з властивими йому смиренням і всепрощенням сказав: «Добре, що хоч себе не забули»...

В День народження Блаженнішого Митрополита Володимира хочеться побажати, щоб Господь зміцнив його фізичні сили, і ще багато років Предстоятель наставляв усіх нас своїм життєвим прикладом, як любити Бога, людей і свою землю.

Відповідальний редактор порталу «Православ’я в Україні» Юлія Комінко: «У присутності Його Блаженства будь-які доводи, що розділяють, втрачають свою силу. Як в храмі, перед лицем Бога ... »

Напевно, найголовніше, що я почерпнула, бачачи приклад Блаженнішого Владики, це розуміння, що не треба ділити людей на «своїх» і «чужих». Всі ми, на рівні якогось колективного несвідомого, постійно схильні розглядати людину на предмет - він нам «свій» або «чужий». Наших поглядів, або суперечити нам. Чи буде приймати і погоджуватися з нашою думкою, чи стане заперечувати.

І якщо він не «свій», то поспішаємо «відсікти» його, щоб він для нас більше не існував, а то й записати у вороги, щоб почати боротися.

Ми не тільки поспішаємо розділитися, але і тримаємося за цей поділ, дорожимо ним, придумуємо йому обгрунтування і виправдання. Хоч як це дивно, у церковному середовищі цей розподіл також присутній. Навіть у нечисленному православному медіа-середовищі і то це є ...

І Блаженніший Владика для мене в цьому сенсі - дивовижний і приголомшливий приклад того, як одна людина може об’єднувати. Поруч з Блаженнішим не хочеться воювати ні з ким, а тим більше, зі своїм братом. Скільки разів я бачила, як примирялися навколо нього ворогуючі. Протиборчі сторони знаходили взаєморозуміння. Таке відчуття, що в його присутності будь-які доводи, що розділяють, втрачають свою силу. Як в храмі, перед лицем Бога ...

Про Предстоятеля часто образно кажуть, що йому вдалося зберегти церковний корабель, утримати його на хвилях бурхливого житейського моря. Дивно, наскільки точно ця метафора відображає реальність. У Блаженнішого Владики немає своїх і чужих, у нього всі - свої. Всі - Христові. Це дійсно пастир, для якого важлива кожна вівця. А якщо ми всі такі важливі йому, нашому Предстоятелю, то невже не так само повинні бути важливими і один одному?

Я постійно тримаю перед очима приклад Блаженнішого Владики. Ми всі - Христові. І ніщо не варте того, щоб нам розділятися.

«Церковна православна газета», «Православ`я в Україні»

УНІАН в Google News