«Лікарня – як «передова» на фронті, а храм при лікарні - як особливий спецпідрозділ»

21 листопада - Собор Архістратига Михаїла... Про лікарняний храм на честь Архістратига Михаїла та сурогатне материнство. 

21 листопада православні святкують Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил Безтілесних. Цей день - особливий для невеликого лікарняного храму при Київській міській клінічній лікарні № 6 «Медмістечко», оскільки цей храм названий саме на честь Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил Безтілесних. Більше того, на Чудо Архістратига Михаїла в цьому році храму виповнилося 13 років.

Про те, чому були обрані такі небесні покровителі, чому Сестринство милосердя можна назвати «бойовою одиницею» приходу, і чому від сурогатного материнства стискаються душі християн? Про ці «чому» розповів настоятель Архістратиго-Михайлівського храму протоієрей Геннадій Батенко, заступник голови Синодального відділу УПЦ з питань охорони здоров`я та пастирської опіки медичних закладів.

«У НАШОЇ ПАРАФІЇ ЦІКАВА «ТАЄМНИЦЯ», СУТЬ ЯКОЇ Я ЗРОЗУМІВ, ЛИШЕ БУДУЧИ НАСТОЯТЕЛЕМ ХРАМУ»

Отче Геннадіє, 21 листопада для вашого храму - престольне свято. Чому саме на честь Ватажка Небесних сил - Архістратига Михаїла був названий ваш лікарняний храм?

Над назвою ми довго не думали. Але скажу, що не помилилися з назвою храму у «Медмістечку» - на честь Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил Безтілесних (Київська міська клінічна лікарня № 6 "Медмістечко", вул. Академіка Стражеска, 6-а).

У Харкові є ікона Спаса Нерукотворного, яка в 1997 році оновилася. Я бачив тоді цей образ. А потім, через два роки, мені якось передали подарунок з Харкова - список цієї ікони. Я звернув увагу, що в центрі образу - Спаситель, а з боків зображені архангели Михаїл і Рафаїл. Чому Рафаїл, а не як зазвичай - Гавриїл? Пізніше ця «таємниця» для мене виявилася благословенням.

Архангел Рафаїл - покровитель лікарів, тих хто лікується, а храм - лікарняний. Архістратиг Михаїл - на честь нього був названий наш храм. А посередині Господь, який благословляє мене бути священиком в цьому храмі. Але на початку 1999 року, коли мені подарували цю ікону, я ще не був священиком, був лікарем, і відповідь на це питання я отримав, вже будучи священиком. Та й то не одразу. Лише через якийсь час я зрозумів, що ось воно, в чому справа: Господь мене благословив ще тоді бути священиком, а я нічого не розумів.

Ось така цікава, можна сказати, «таємниця» приходу на честь Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил Безтілесних і Божий промисел того, як я опинився тут.

Щоправда, щоб тут був храм, мені хотілося ще в студентські роки, але я себе в цьому храмі не бачив священиком. Тоді я вже увірував і розумів, навіщо потрібна Церква, і що хвора людина особливо потребує її Таїнств. Коли відкривався храм, я вже шість років пропрацював в шостій лікарні в реанімації, а до цього тут же, в «Медмістечку», були студентська практика і ординатура. Так що, «Медмістечко» для мене ще з 1986 року стало рідним.

А коли в 1990 році в Києві було створено Товариство православних лікарів на честь великомученика і цілителя Пантелеімона, а засідання цього братства проходили в Жовтневій (нині Олександрівській) лікарні, на приході протоієрея Романа Барановського, тоді почалося справжнє прилучення до церковного життя.

Я бачив, що отець Роман відкривав лікарняні храми. І в мене зародилася думка: «От було би здорово відкрити храм в «Медмістечку» і служити там!» Хоча, звичайно, на той момент я навіть не думав, що буду священиком.

Але незабаром постало питання: бути лікарем або стати священиком? Питання виникло, тому що я настільки захопився духовною літературою, що мені перестала бути цікавою медична література. Я цього злякався і пішов до духівника, кажу: «Може, мені в семінарію вступити, що робити? Не хочу читати медичну літературу, тільки духовну читаю». На що мені мій духівник відповів, що треба звернутися до досвідченого старця. Був такий старець отець Микола Гур`янов, до нього я і звернувся. На моє запитання: «Медицина або семінарія?» - отець Микола відповів: «Воля Божа бути йому священиком, за все інше нехай не турбується».

Коли я отримав благословення, зателефонував якось отцю Роману. «Я чув, що Ви у «Медмістечку» збираєтеся храм відкривати», - «Так, завтра їду до головлікаря», - сказав отець Роман. - «Ну, і священик там, напевно, є?» - «Ні, поки немає». Я тоді набрав повітря побільше і сказав: «Отче Романе, а що якщо цим священиком буду я?» - А він: «Дуже добре». Отець Роман знав мене по братству православних лікарів, де я часто виступав з лекціями про Церкву і медицину, тому це не було моєю зухвалістю. Таким чином, реалізувалася моя давня мрія - в клініці «Медмістечко» відкрився храм, а в цьому храмі ще й я почав служити.

Отець Роман представив мене, як майбутнього настоятеля храму, а тоді ще лікаря, головлікарю «Медмістечка», нам виділили дві кімнатки, і ми почали робити в них ремонт. А 19 вересня 1999 року, на свято Чуда Архістратига Михаїла, була відслужена перша Божественна літургія.

Довідка УНІАН-Релігії:Чудо Архангела Михаїла відбулося в IV столітті. Неподалік міста Ієраполя є місцевість, звана Херотопа, в цій місцевості є храм, зведений в ім`я Архістратига Михаїла.

Біля нього було цілюще джерело. Храм був споруджений одним з жителів міста в подяку святому Архістратигу за зцілення його німої доньки водою джерела. Упродовж 60 років служіння паламарем в цьому храмі виконував благочестивий чоловік на ім`я Архип. Одного разу язичники задумали знищити храм і одночасно погубити Архипа.

Для цього вони поєднали в одне русло дві гірські річки і направили їх течію на храм. Святий Архип щиро молився Архістратигу Михайлу про запобігання лихові.

За його молитвою біля храму з`явився сам Ватажок небесного воїнства, який ударом свого жезла відкрив в горі широку розколину і повелів спрямуватися в неї водам вируючого потоку. Таким чином, храм залишився неушкодженим, а язичники, побачивши таке диво, зі страху втекли...

До слова, 21 листопада, коли ми вшановуємо Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил Безтілесних, для нашого храму - головне престольне свято, 19 вересня, на Чудо арх. Михайла, - мале свято. А архангел Рафаїл з моменту відкриття храму також є нашим небесним покровителем.

Загалом працями, стараннями протоієрея Романа Барановського при багатьох лікарнях Києва були відкриті храми, і одним з них якраз є наш Михайлівський храм, якому - ось вже 13 років.

А в чому взагалі особливість лікарняних храмів?

Звичайно, в лікарні приїжджали священики до віруючих хворим і в радянські часи, але щоб відбувалася Божественна літургія, щоб було духовне життя, такого раніше не було. Це велике чудо, що при лікарнях тепер відкриті храми, і що людина може собі дозволити лікувати не тільки тілесні недуги, а й душу, тому що, як ми розуміємо, тілесна хвороба - не завжди, але найчастіше - наслідок гріха. Тому, лікуючи тілесні недуги, треба пам`ятати, що лікувати потрібно і гріхи - принести каяття перед Господом, висповідатися.

Безумовно, поєднання оздоровниці тілесної і лікарні душі, що ми зараз спостерігаємо, показує, що часи змінились. До людини стали ставитися правильно - не так, як до мавпи. Мовляв, людина, як мавпа, тому лікуємо тільки тіло, бо душа мавпи нам не цікава. Ні - людина є вище творіння Боже, створене за образом і подобою Його. Тому лікуючи і духовні, і тілесні недуги, ми стали ставитися до людини правильно - по-Божому. Це - християнська антропологія, яка передбачає і лікування душі, і Духу, і лікування тіла.

Лікарня - це як «передова» на фронті, а храм при лікарні - як особливий спецпідрозділ. Тут біль, тут смерть, тут каяття, тут осмислення прожитого життя, тут часто перша зустріч зі священиком, з Церквою. Тому місія лікарняних храмів - особлива, бо саме в момент хвороби, коли людина перебуває на межі розуміння того, що вона не вічна, коли до неї приходить бажання переосмислити своє життя, згадати про Бога. Тому, я б сказав, лікарняним храмам бути.

«СЕСТРИНСТВО МИЛОСЕРДЯ – ЦЕ «БОЙОВІ ОДИНИЦІ» БУДЬ-ЯКОЇ ПАРАФІЇ, АДЖЕ СВЯЩЕНИК НЕ МОЖЕ ВСТИГНУТИ ВСІХ ВІДВІДАТИ»

Наразі відроджується традиція створювати при лікарнях і лікарняних храмах сестринства милосердя. При вашому храмі теж діє Сестринство?

Так, Сестринство при нашому храмі, назване на честь святої мучениці цариці Олександри і святих княгинь Ольги, Тетяни, Марії та Анастасії, діє з 2010 року.

Приклад, який явили святі цариці Олександра і княгині Ольга, Тетяна, Марія і Настасія Романови, актуальний для всіх поколінь. Здавалось би, царська сім`я - в чому вони мають потребу, навіщо їм йти допомагати пораненим і хворим? По суті, вони могли не бути сестрами милосердя, не вивчати, як допомагати пораненим, і їх би ніхто не засудив. Але те, що ініціатива виходила від перших осіб держави, надихало на милосердя весь народ.

Тому великі княгині одночасно і святі, і благодійники – які «благо діячи» показували приклад милосердя, любові і співчуття людям. Адже вони, незважаючи на своє становище, стали допомагати нужденним, стражденним, надавати допомогу пораненим. Тому ми і назвали наше Сестринство саме на їхню честь. А серед сестер, звичайно, є і співробітники «Медмістечка», а це - кваліфіковані медики, і прості прихожани.

Взагалі форма сестринства милосердя універсальна не тільки для лікарняних парафій - вона універсальна для всіх парафій. Тому що Сестринство - це «бойова одиниця» приходу. Адже хворі парафіяни є в будь-якій парафії, тому скрізь є люди, які потребують допомоги. Або ж, наприклад, при лікарні слабенька парафія, а поруч великий храм, де багато парафіян, то це - можливість допомагати іншим парафіям і хворим.

Окрім того, хворих у лікарнях дуже багато, і священик просто не може фізично встигнути всіх обійти, дізнатися, кому потрібна духовна допомога. Ось тому Сестринство - це «бойова одиниця» лікарняних храмів. Часто сестри милосердя, спілкуючись і допомагаючи пацієнтам, передають священикові, що когось потрібно соборувати, когось хрестити, а хтось хоче сповідатися і причаститися Христових Тайн. І бувають такі випадки, коли після спілкування хворих зі священиком і сестрами, хворі інакше починають ставитися до своєї хвороби, у них відбувається перша зустріч з Богом, Церквою. А буває, що деякі навіть вперше причащаються - і відходять у вічність.

Протоієрей Геннадій Батенко та архімандрит Адам (Ахаладзе)

Часто складається враження, що раз храм лікарняний, то й парафіяни там - пацієнти, лікарі та працівники лікарні. Чи так це?

У нас звичайний парафіяльний храм, де багато молодих сімей з дітьми. Звичайно, багато прихожан - співробітники «Медмістечка», але й багато - мешканці навколишніх будинків. Тому ми особливу увагу приділяємо дітям, і при храмі діє недільна школа для дітей.

Я ще викладаю катехізаторські курси в Києво-Печерській Лаврі, читаю лекції про медицину і Церкву. І там багато наших парафіян підвищують свій освітній рівень. Але основний акцент ми, звичайно, робимо на освіту і виховання дітей.

Тобто, наша парафія живе. Та й взагалі – парафія може жити лише тоді, коли в храмі окрім служб і молитви щось робиться ще - ведеться духовне життя.

«ЯКЩО ЦЕРКВА ВИСТУПАЄ ПРОТИ СУРОГАТНИХ ТЕХНОЛОГІЙ, ТО ЯК МИ МОЖЕМО ХРЕСТИТИ ЦИХ ДІТЕЙ? ЦЕ - ТАКІ ВИКЛИКИ ЦЕРКВИ ... »

Говорячи про дітей, потрібно згадати й про проблему сурогатного материнства, яка сьогодні у всіх на слуху. Тим більше, що буквально днями Ви брали участь у Міжнародному конгресі з питань права в охороні здоров’я, який, серед інших, порушував питання сурогатних технологій.

Відомо, що в Росії сурогатне материнство вже прийнято на законодавчому рівні. Це питання порушується і у нас, однак позиція Церкви, як відомо, категорично негативна. Чому тоді це лобіюється державою, і чим загрожують наслідки сурогатного материнства?

Найстрашніше, що нав’язують зараз людям, це те, що нібито сурогатні технології лікують безпліддя. По-перше, сурогатні технології не те, що не лікують жіноче безпліддя, вони взагалі не є лікувальними технологіями. Це - допоміжні технології, я б сказав, технології для психічнохворих.

По-друге, всі сурогатні технології працюють тільки через штучне запліднення, по-іншому ніяк не відбувається цього зачаття.

Більше того, часто захисники сурогатного материнства використовують Старозавітний приклад, коли Сарра заохочувала Авраама взяти в наложниці Агарь, і народилась у них дитина. Однак ці приклади смішні і лукаві, це - маніпуляції свідомістю віруючих людей. Бо ніколи в пробірках ніхто людину не зачинав, а прикладів всяких можна яких завгодно притягнути за вуха - у руських князів, прошу вибачення, теж було таке, що якщо дружина безплідна, її постригали в черниці, бо потрібен був спадкоємець. Та й у Авраама народився син Ізмаїл, а не з`явився з пробірки.

Нібито, підводячи під основу Святе Письмо, лобісти сурогатного материнства хочуть виправдати гріховне і неприродне - сурогат. Це - сучасна форма богоборства. Людина - стає як Бог, з`являється сурогатна сім`я - де немає батька, немає матері, де діти - не діти, а сурогати... Адже повністю руйнується генеалогія, дитина позбавлена права знати, хто його батьки, хто її справжні родичі.

Є ще одна проблема, яку тягнуть за собою сурогатні технології. Всі ці "одностатеві пари" повально будуть звертатися до сурогатних матерів, які будуть їм виношувати і народжувати дітей, а ті їх будуть перекручувати і виховувати такими ж гомосексуалістами. Що це буде? Содом і Гоморра відпочиває.

Виникає наступне питання: а як тоді ставитися до цих дітей? Чи хрестити Церкві, чи не хрестити цих дітей? Архімандрит Адам (Ахаладзе) (Начальник Департаменту з охорони здоров`я Грузинської Патріархії, професор Тбіліського медичного університету, директор пологового будинку імені святих праведних Іоакима і Анни, ректор Інституту медицини імені святої цариці Тамари при Грузинській Патріархії - авт.), який опікується цією проблемою, говорить, що треба хрестити. У той же час, це, як додає отець Адам, - Каїнове плем`я, Каїнові діти за духом. І питання «чи треба хрестити?» - має бути поставлений на Соборі.

Якщо Церква виступає проти сурогатних технологій, то, як ми можемо хрестити цих дітей, приймати їх у лоно Церкви? На якій підставі? Це - чисто ікономія. Тому поки це питання навіть не вирішене на богословському рівні. Чи є ця сурогатна дитина нормальною людиною, прийнятні ці діти Богу? Це такі виклики Церкві, такі виклики суспільству. І страшно те, що на ці виклики божевільних ми змушені відповідати. Моя душа християнина просто стискається від цього жаху, тільки подумати про ці беззаконнях - страшно стає!

Адже в Росії, коли ухвалювали цей закон про сурогатне материнство, теж було потужне крило супротивників - вчені, богослови, біоетики, правники, але, тим не менш, перемогло сурогатне материнство. Чому? Та тому, що це - величезні гроші. Тому справедливості в цьому питанні досягти буде неможливо. Найголовніший двигун прогресу сьогодні - гроші. Тому всі нові репродуктивні технології - це просто великі гроші. І нікого не хвилює, до яких наслідків це все призведе.

P.S. Бесіда з отцем Геннадієм щоразу переривалася телефонними дзвінками - не лише місія лікарняних храмів особлива, а й служіння "лікарняного" священика - особливе. Хтось захворів, хтось відійшов до Господа, а хтось потребує духовної поради та підтримки. І при цьому допомога потрібна у цю хвилину. Тим більше, що протоієрей Геннадій Батенко не тільки настоятель храму в "Медмістечку", а ще й медик за освітою, і батько п`ятьох дітей. Так що сумувати і зациклюватися на собі, як каже батюшка, ніколи. "Слава Тобі, Господи, я не знаю, що таке смуток", - посміхається отець Геннадій і, ледь встигнувши договорити мені свою останню фразу, знову поспішає до хворих, парафіян і дітей.

Ольга Мамона - для "УНІАН-Релігії"

УНІАН в Google News