Подвиг аскетів-відлюдників, або дорога до власної пустелі

Людині XXI століття важко усвідомити подвиг аскетів-відлюдників. Але, хоча б спробувати уявити собі їхнє життя…

Від подвигів Сави Освяченого і Герасима Йорданського, і ще тисяч-тисяч відомих і невідомих подвижників, нас віддаляють віки і відстані. А ще – комп’ютери, телефони, телевізори, гарячі обіди і затишок кав’ярень. А головне – відсутність потреби раптом кинути все це і бігти не оглядаючись куди подалі, аби, залишившись сам на сам з собою, розпочати власний, тернистий шлях до пустелі…

Іудейська пустеля

НЕ ОГЛЯДАТИСЯ НА СВОЄ МИНУЛЕ – ОДНА З УМОВ ВТЕЧІ ВІД ГРІХА

Скільки можна йти по пустелі: день, два, місяць? Марити оазисами, божеволіти від самотності і одноманітності. І залитися безсилим криком, не знаходячи виходу. А можна бігти сюди, так, як біжить змучений від втоми і спеки нещасний подорожній, відчувши воду. І гарячими вустами жадібно пити аскетичну красу і тишу пустелі. Такою криницею для спраглих духовно стала ця сувора місцина. Вони тікали сюди від звабливого світу. Під покров розпеченого сонця, у пошуках усамітнення. У пошуках Бога.

Добровільні вигнанці світу. У галасливих містах залишали вони рідних, будинки, стабільний шматок щоденного хліба і теплий дах над головою. І бігли, не оглядаючись, якнайдалі від усього цього ілюзорного благополуччя.

Не оглядатися на своє минуле – одна з умов втечі від гріха. Так тікав, покинувши все, від агонії Содому – праведний Лот. Так бігла у пустелю за Йордан преподобна Марія Єгипетська. Спогади її гріховного життя бігли за нею. Знадобилися роки покаянних молитов, аби ці примари розчинилися назавжди під палаючим сонцем пустелі. 47 виснажливих років провела тут свята подвижниця на самоті, спокутуючи гріх. Її життя Церква згадує під час Великого Посту, особливо вшановуючи преподобну пустельницю Марію Єгипетську, яка була великою грішницею і стала великою святою.

Преподобна Марія Єгипетська

ВАЖКО УСВІДОМИТИ ПОДВИГ ВІДЛЮДНИКІВ. АЛЕ, ХОЧА Б СПРОБУВАТИ УЯВИТИ ЇХНЄ ЖИТТЯ

Людині 21-го століття важко усвідомити подвиг аскетів-відлюдників. Але, хоча б на кілька хвилин спробувати уявити собі їхнє життя, ступити на розпечену сонцем землю Іудейської пустелі.

Перші отці-пустельники прийшли сюди з Єгипту. Поодинокі відлюдники знаходили притулок в печерах. Але – «світло у темряві світить, і темрява не огорнула його…». Слава про праведне життя тих святих людей розповсюджувалася по всіх усюдах. І нові добровільні вигнанці світу йшли у пустелі, у пошуках благодаті. Так виникали перші монастирі.

Засновник пустельного чернецтва Антоній Великий

Засновником пустельного чернецтва вважається Антоній Великий. Близько 270 року він став відлюдником у Фіваїдській пустелі, потім перейшов звідти на берег Червоного моря, де навколо нього і виникла община ченців.
У пустелі Палестини, що колись стала притулком для тисяч подвижників, нині лишилися діючими благодатні острівки святості: монастирі Харитона Сповідника, Георгія Хозевіта, Герасима Йорданського, Феодосія Великого. Їх братія іноді нараховує всього два монахи. Нині мало хто здатен витримати і клімат пустелі, і аскетизм подвижницького життя.

МОНАСТИРІ ПУСТЕЛІ

Сорокаденна гора, монастир – Каранталь

Неподалік місця, де Йордан впадає у Мертве море, Ісус Христос прийняв хрещення від пророка Іоанна. І голос Бога з небес засвідчив владу і силу Спасителя. Після цього Христос іде за Йордан, у пустелю поблизу Єрихону. Тут сорок днів і ночей Син Божий готувався до Своєї проповіді у молитві і пості. А потім – зголоднів. І тоді приступив до Нього диявол і спокушав Христа.
340-го року преподобний Харитон заснував тут Лавру Дука. Нині це грецький православний чоловічий монастир – Каранталь. Він, наче птах застив у польоті на вершині Сорокаденної гори, або гори Спокуси.

В обителі – понад 20 печер, що з’єднані між собою коридором. Колись у них подвизалися відлюдники-ченці. У найбільшій печері, де, за переданням, усамітнювався Спаситель – Храм, а його Престолом служить камінь, на котрому молився Христос. І слова Господньої молитви «..не введе нас у спокусу, але визволи від лукавого…» набувають тут цілком конкретного змісту.

Неподалік від гори Спокуси – Єрихон. Одне із найдавніших міст світу. Цією дорогою, повз Єрихон неодноразово ходив Ісус Христос до Єрусалима. Про цей шлях Господь говорить учням у притчі про доброго самарянина.

Монастир преподобного Георгія Хозевіта

На околиці Єрихона – в ущелині Ваді Кельт – монастир преподобного Георгія Хозевіта. Це та сама місцина, де тече потік Хорафа. Сюди Господь повелів сховатися пророку Іллі під час голоду. Пізніше тут оплакував свою бездітність праведний Іоаким. І вимолив доньку - Марію, що стала Матір’ю Господа нашого Ісуса Христа.

Засновник і перший настоятель цієї обителі - преподобний Іоанн Хозевіт був посвячений в єпископи Кесарії Палестинської, а замість нього ігуменом став Георгій, також прозваний Хозевітом. У монастирській церкві можна вклонитися мощам преподобного Георгія Хозевіта та ще одного подвижника - Івана Нового.

Колись ця місцина була залюдненою У численних печерних келіях подвизалися понад чотири тисячі ченців. Нині в монастирі живе всього кілька монахів. І їхня молитва живить і цю обитель, і всю пустелю.
Усі монастирі і Лаври, що виникли поблизу Єрусалима, в Єрихонській долині, над Йорданом, біля Мертвого моря, розташовані в пустелі Святого Града.

Фаранскька лавра

Найдавніша з них – Фаранська Лавра. На початку 4-го століття прийшов сюди преподобний Харитон. У давнину повз Фаранську ущелину пролягав шлях з Єрихона до Єрусалима. І от, коли святий йшов вклонитися Гробу Господньому до Святого Граду, напали на його розбійники, побили, і кинули в печеру, що служила їм притулком. Але промислом Божим, змій, який гніздився у печері, отруїв вино, що випили злодії. Так святий Харитон звільнився від полону, а на знак подяки Господу – вирішив залишитися в цій печері жити й служити Богові.

Монастир преподобного Герасима Йорданського

Великою суворістю відзначався статут монастиря преподобного Герасима Йорданського, одного з найстаріших в Іудейській пустелі. Заснований у 5-тому столітті, монастир знаходиться між Єрихоном та Йорданом. Преподобний Герасим, як і святі Сава та Феодосій, також походив з Кападокії. Спочатку він подвизався у Фіваїдській пустелі в Єгипті, звідти прийшов у Палестину в Йорданську пустелю. Тут святий заснував обитель, ченці якої вели дуже аскетичне життя.

П’ять днів на тиждень подвижники не спілкувалися і не розмовляли один з одним. Лише молилися на самоті та плели кошики з гілок фінікових пальм. Їжею для братії були лише фініки, сухарі та вода. Сам преподобний Герасим увесь Великий Піст і аж до Великодня нічого не їв, лише прийняттям Святих Христових Таїн підкріплював душу та тіло.

Одного разу він зустрів у пустелі пораненого лева і вилікував його. На знак подяки, дика тварина, немов свійська, служила преподобному аж до смерті. А, коли святий відійшов до Бога, вірний лев, вирив йому яму і сам спочив на могилі старця. На згадку про цю історію, часто на іконах преподобного Герасима Йорданського зображують поруч з левом.

Монастир святого Феодосія Великого

Неподалік Віфлеєма знаходиться монастир святого Феодосія Великого. Він народився в 5-тому столітті в благочестивій родині в Каподокії. Прагнувши усамітнення, прийшов він в Палестину і поселився у печері, де за переданням, ночували волхви, якій шли вклонитися народженому Спасителю. 30 років прожив тут святий у пості й молитві. Навколо нього стали гуртуватися інші іноки, а коли печера вже не могла вмістися подвижників, преподобний Феодосій, неподалік, на місці, де вказав йому Господь, заснував перший спільножитний монастир.

Сімсот насельників нараховувала Лавра преподобного Феодосія, головним покликанням якого було служіння людям. Він влаштував в обителі лікарні, странноприймальні, допомагаючи біднякам і немічним. У Лаврі знаходили притулок люди різних країн, тому богослужіння велося трьома мовами: грецькою, вірменською та грузинською. 529-го у віці 105 років Феодосій Великий спочив і був похований у тій самій печері, де довгі роки подвизався в молитві.

Поруч – гробниці святого Іоана Мосха та святих жон – Євлогії – матері преподобного Феодосія, Феодоти –матері святих Косьми та Даміана та Софії – матері святого Сави Освяченого. У цій же печері було поховано преподобну Євфросінію, мощі якої нині перебувають у Полоцьку.

Лавра Преподобного Сави Освяченого

Найчисленніша обитель Пустині Святого Града – Лавра преподобного Сави Освяченого.
Преподобний Сава Освячений народився у 5-тому столітті, в Кападокії.

В сім років він пішов у монастир, аби вивчити Святе Письмо, а у 17-ть прийняв чернечий постриг і скоро прославився багатьма чудесами. Нині в Лаврі спочивають нетлінні мощі угодника Божого, від яких люди отримують зцілення. Тече джерело із святої водою, що колись забило по молитвах преподобного Сави. Росте фінікова пальма, що посадив колись святий, її листя й плоди лікують жінок від безпліддя.

В Лаврі преподобного Сави Освяченого подвизалися святий Іван Дамаскін та Косьма Маюмський, Кирил Скифопольський. У різні часи тут молилися відомі отці церкви - перший руський паломник в Палестині – ігумен Даніїл, деякий час жив святитель Сава Сербський, перекладав свої твори – святитель Феофан Затворник. В одному з монастирських храмів зберігаються мощі святих мучеників, які постраждали за Христа від іновірців. На їхніх черепах дивним чином начертані Хрести – символи віри правої.

Суворий монастирський статут, що отримав назву Єрусалимського, забороняє жінкам ступати на територію Лаври. Вони моляться тут, за монастирськими мурами. Вони можуть лише уявити собі, як облаштована і чим живе старовинна обитель. Але побачити, торкнутися, відчути – ні. Сувора традиція та міцні брами не дають такої можливості. Так, само важко нам, звиклим до цивілізаційних благ, осягнути всю велич життя пустельників.

Надія Стешенко-Григор’єва – для «УНІАН-Релігії»
 

УНІАН в Google News