Гріх «мимовільний» або самообман?

Гріх «мимовільний» або самообман?

Що таке «мимовільний гріх»? 80% гріхів вчиняються «під тиском обставин і оточення». У чому полягає проблема «сучасної людини»?

   Ще Конфуцій зауважив, що людство загрузло в брехні, і слова втратили сенс. Моральна деформація волі і системи вчинків призводить людину до деформованого мислення. За влучним і справедливим зауваженням К.Н.Леонтьєва, лібералізм атрофував волю. І якщо XIX-XX століття були епохою «апології безвір`я», то тепер настала епоха «апології безвілля».

   Але парадокс в тому, що безвольність тепер називається «свободою». Свобода «не бути» святим, не робити над собою зусиль, не жертвувати собою. Тобто свобода перетворилася на «плавання за течією», тоді як спочатку свобода мислилася лише як прояв свого подвигу, що спрямовує нас всупереч всім зовнішнім обставинам, спонукальним чинникам і умовам.

   У зв`язку із зазначеними метаморфозами свідомості піддалося перегляду і поняття «мимовільного гріха». У класичній (з точки зору лібералів «застарілій». - Авт.) системі «мимовільний гріх» - це не гріх, до якого тебе примусили люди або обставини, а саме гріх не передбачений.

   Класичний приклад - смерть або травма пішохода, збитого машиною, у якої відмовили гальма. Водій навряд чи зможе жити спокійно після такої трагедії, однак, він не бажав, не думав, навіть не очікував цього. Про те, що в очах Бога і Церкви це все одно гріх, свідчить, по-перше, стан совісті людини, її докори і свідчення про гріх, а по-друге, канони Церкви, що піддають єпитимії такого «мимовільного грішника» (священик в такій ситуації довічно позбавляється права священнослужіння. - Авт.).

ЩО РОЗУМІЮТЬ СУЧАСНІ «ЛІБЕРАЛЬНІ І ВІЛЬНОДУМНІ» «ХРИСТИЯНИ» ПІД ВИЗНАЧЕННЯМ «НЕВІЛЬНІ ГРІХИ»?

   Найчастіше мова йде про гріх, «до якого мене примусили обставини», «Я не хотів, але я пішов і зробив, тому що по-іншому було нереально».

80% наших гріхів вчиняються «під тиском обставин і оточення». Чи означає це, що такі гріхи перетворюються на гріх мимовільний? У жодному разі!

   Ключове поняття в системі християнської амартології (вченні про гріх) - це вибір. Під будь-яким тиском людина робить свій вибір сама: Вона або піддається спокусі (а спокуса - це не тільки спокуса жаданим, але частіше за все мова йде саме про спокусу стражданнями і примусами), або залишається людиною всупереч усьому.

   Саме в цьому і проявляється її свобода - не піддаватися - навіть ціною власного життя - зовнішнім факторам, що є замахом на цілісність і гідність особи і її богоданної свободи залишатися без гріха в святості. Мільйони мучеників - тому беззаперечний доказ!

У ЧОМУ ПРОБЛЕМА «СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ»?

   У чому ж проблема «сучасної людини»? У тому, що в якості цінностей вона прийняла не справжні і вічні ідеали, а сумнівні тимчасові блага «світу цього». Коли цінності були справжніми, тоді людина все (включаючи життя на землі) віддавала з легкістю за право володіти цими цінностями. Ці ідеали виховували волю!

   Тепер так звані «віруючі» кидають свою віру на рахунок «раз-два» заради володіння «благами світу цього». І не важливо, чи побачать вони перед собою дуло пістолета або банківську кредитну картку.

   Нерідко, заявившись на сповідь, такі «розкаювані грішники» навіть покаяння обумовлюють «застереженнями»: «Я згрішив, але мене примусили». Але, дозвольте, чому ж інших не «примусили»? Значить, проблема не в примусі, а твоєму вільному виборі. Особливо часто ці «застереження» про «примусили» нам, священикам, доводиться вислуховувати від жінок, які скоїли дітовбивство.

   Жоден догмат Церкви не носить «відстороненого характеру». Всякий постулат свідчить про якусь вельми життєву для нас Істину. Догматичне віровизначення VI Вселенського Собору (681 рік) говорить нам про те, що в Христі Сином Божим (який став заради нас Сином Людським) сприйнята і перетворена (!) Слабка земна людська воля.

   Причому, повнота присутності людської і Божественної воль не означає їх «рівноцінність». Догматичне визначення вказує, що «людська Його воля поступається у всьому (!), Не суперечить і не протистоїть, а підпорядковується Його Божественній і Всемогутній волі» 1.

   Це - вказівка і для нас. Саме у досконалості людської природи Христа черпає християнин силу свого вдосконалення у Христі. В здійсненому послухові людської волі Христа волі Небесного Отця черпає кожен християнин силу бути «слухняним (Богу) у всьому, навіть до смерті» (ср Філіп. 2:8).

   Якщо в нас немає ні бажання, ні наміру, ні розуміння сказаного, то марно не слід тішити себе наявністю у нас імені християнського. Адже ще святитель Амвросій Медіоланський в словах про покаяння писав, що «ім`я християнина без справ, відповідних цьому імені, не рятує, а посилює осуд: Навіщо носив ти ім`я, не маючи відповідних йому справ»?

Ігумен Феогност (Пушков), священик УПЦ, кандидат богослов`я - спеціально для "УНІАН-Релігії".

 

1.Орос VI Вселенського Собору. Діяння 18-е VI Вселенського Собору / / Діяння Вселенських Соборів у 4-х тт. СПб, «Паломник» - «Воскресіння», 1996р. Т.4. с. 221.

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter