Архієпископ Олександр (Драбинко): Єдність Церкви — от що важливо!
Архієпископ Олександр (Драбинко): Єдність Церкви — от що важливо!

Архієпископ Олександр (Драбинко): Єдність Церкви — от що важливо!

15:06, 15.02.2012
6 хв.

"Всередині УПЦ існують розбіжності в поглядах на її минуле і майбутнє... Не знаю, до якого крила мене зараховують, скажу тільки те, що я — українець".

Упродовж кількох останніх місяців до Української Православної Церкви прикута особлива увага. Події коментує архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський, керівник Відділу зовнішньо-церковних зв’язків УПЦ, секретар Митрополита Володимира Олександр (ДРАБИНКО).

В УПЦ розгорнулася боротьба за престол. Це годі приховати. У цій боротьбі загострилося протистояння між прихильниками самоврядування і адептами посилення зв’язків із РПЦ.

Не можу щось сказати у відповідь, оскільки не є претендентом у боротьбі за престол. Основне завдання, яке поклав на мене Священний Синод — лікування і догляд нашого Предстоятеля.

Відео дня

І як Митрополит Володимир почувається?

Слава Богу, завдяки проведеній операції його здоров’я потроху поліпшується. Зрозуміло, передбачається тривалий реабілітаційний період. Однак ми віримо, що буде краще. Вже краще, ніж було.

В одному зі своїх нещодавніх інтерв’ю ваш єпископ Черкаський і Канівський Софроній (ДМИТРУК) зазначив, що статус самоврядної церкви з правами широкої автономії, що має УПЦ, нині не відповідає ні історичним передумовам, ні сучасним реаліям. А ви як вважаєте? Відомо, що вас, владико, зараховують до так званого проукраїнського крила.

Той статус, який завдяки зваженій зовнішній і внутрішній політиці Митрополита Володимира на сьогодні має Українська православна церква, цілком достатній. Очевидно, всередині УПЦ існують розбіжності в поглядах на її минуле і майбутнє. І для того, щоб уникнути дисбалансу, треба цю політику Блаженнійшого підтримувати й надалі. Єдність Церкви — от що важливо!

Наступне. Не знаю, до якого крила мене зараховують, скажу тільки те, що я — українець. Люблю свою землю, свою державу, свій народ та свою Церкву і хочу, щоб у ній не було розбрату. Так мене навчили батьки, Блаженнійший та сьогодення.

Законопроект №9660 про можливу передачу національних святинь Києво-Печерської та Почаївської лавр у власність УПЦ викликав бурхливу реакцію в суспільстві. Прокоментуйте, будь ласка, ситуацію.

Напевно, її мають коментувати ті, кому повинні бути передані святині. Реституція — це закон.

Вірю, що цей законопроект буде ухвалено і при передачі святинь буде укладено договори з відповідними державними установами щодо зобов’язань УПЦ відносно Києво-Печерської та Почаївської лавр, а також щодо вірних інших релігійних конфесій. Хотілося б, щоб наше ставлення до них було толерантним і адекватним. Одним словом, треба зробити так, як це є у цивілізованих — православних чи католицьких — країнах, де буваємо з паломницькими поїздками.

Останнім часом між УПЦ та УГКЦ налагоджуються контакти: ваші представники були присутні на інтронізації Блаженнійшого Святослава (ШЕВЧУКА), архієпископ Полтавський і Миргородський Филип (ОСАДЧЕНКО) на запрошення Предстоятеля греко-католиків брав участь у відкритті української ялинки у Ватикані... Це нова сторінка з приходом нового глави?

 Я знайомий із Блаженнійшим Святославом. Він справляє дуже приємне враження.

Не сказав би, що це — нова сторінка, оскільки у Блаженнійшого Митрополита Володимира були зустрічі з Блаженнійшим Любомиром. Такі ж зустрічі є з теперішнім главою УГКЦ. У нас багато спільних тем для розмов, адже живемо в одній державі, на одній землі і маємо ті ж самі проблеми. І коли як християни їх починаємо вирішувати спільно, це вдається краще, ніж поодинці. Є також стосунки на місцевому рівні, тобто між нашими громадами, які, живучи в тому чи іншому місті/містечку/селі, проводять певну соціальну роботу. Але вони є ситуативними. Так, багато спільного між нами, але існує немало проблем, які ще треба подолати і які перешкоджають подальшій співпраці.

А як стосунки з православними Київського патріархату?

На сьогодні ніяких стосунків немає, окрім того, що знаємо один одного.

Цікаво було спостерігати, як після однієї «екуменічної» прес-конференції єпископ УПЦ КП Євстратій (ЗОРЯ) чекав на прес-секретаря Митрополита Володимира отця Георгія КОВАЛЕНКА і потім вони разом пішли до виходу.

Це професійні відносини речників двох різних конфесій. А якщо говорити про загальний вимір, то підготовку до діалогу, яку було розпочато, заморожено. На те були певні причини. Але суб’єктивно мені б хотілося, щоби все-таки в нашій державі проводився міжконфесійний діалог.

З якими викликами найчастіше зустрічається УПЦ?

Із секуляризацією. Із байдужістю до ближнього. На жаль, не маємо можливості всебічної реалізації того, до чого покликані. Зокрема, до виконання другої Христової заповіді «Возлюби ближнього свого...». На практиці це означає: відвідати ув’язнених, утішити тяжкохворих, допомогти сиротам, нагодувати голодних... Щоб мати християнську державу, ми повинні виховувати в християнському дусі дітей ще змалечку. І тоді з них виростуть добрі християни і відповідальні громадяни, хоч якими б були їхні пізніші релігійні вподобання. А для того, щоб вони обрали православ’я, ми маємо навчати їх своїм прикладом. Звісно, я як православний єпископ бажав би, щоби всі були православними. Однак, зважаючи на реалії життя, хотів би, щоб усі були якщо не добрими християнами, то, принаймні, людьми.

Владико Олександре, правду кажучи, ви руйнуєте усталений образ православного єпископа: молодий, доволі демократичний та оптимістичний; любите подорожі і захоплюєтесь фотографією... Вам притаманне радісне відчуття Бога?

Так. Я відчуваю світ по-своєму. Я його бачу крізь призму свого фотоапарата — через талант, наданий мені Богом.

Перші слова, які Ісус Христос промовив після воскресіння: «Радійте! Ще раз кажу: радійте!» і «Мир вам!». Не треба малювати похмурого «середньовічного» Бога. Просто треба любити Його. І Він віддячить тим же. «Я є любов!» — сказав Господь. Блаженнійший митрополит Володимир завжди мене навчав, що християнство — це релігія радості. Про це він не раз повторював у своїх проповідях. Віримо ж, що коли відійдемо, матимемо вічне життя із Всевишнім. Є така хороша приповідка: хіба можна молитися про дощ без парасолі... Інакше кажучи, якщо ми віримо, тож маємо радіти.

А чого ви ще навчилися у Блаженнійшого?

Сподіваюся, людяності.

Надія Тисячна, «День»

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся