Володимир Легойда: За три роки багато чого змінилося...

Три роки тому відбулася інтронізація Патріарха Кирила. Як будуються відносини з суспільством і владою, які пріоритети ставить перед собою Священноначаліє? 

Три роки тому, 1 лютого 2009 року, відбулася інтронізація Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила. Як змінилася за ці роки життя РПЦ, як будуються відносини Церкви з суспільством і владою, які пріоритети ставить перед собою Священноначаліє - на ці та інші запитання відповівголова Синодального інформаційного відділу РПЦ Володимир Легойда.

Володимире Романовичу, які основні підсумки трьох років, що минули з дня інтронізації Патріарха Кирила, особливо в таких суспільно значущих галузях як соціальне служіння Церкви, освіта?

Мені видається, що за ці три роки багато чого змінилося в житті не тільки Церкви, а й суспільства. Все наше суспільство, і Церква в тому числі, зіткнулося з величезною кількістю викликів, яких раніше не було. І оскільки Російська Православна Церква - це не Церква Російської Федерації, то її стосуються зміни, що відбуваються в багатьох країнах.

Завжди складно говорити про якісь підсумки церковного життя. Основне життя Церкви - це внутрішнє життя людини. Будь-які соціологічні дані з цього приводу дуже приблизні, тому що відносини людини і Бога описуються в категоріях, які найчастіше виміряти просто неможливо. Зміст внутрішнього життя - це не відхід від відповіді, а головна мета, яка у Церкви була завжди. Якщо цього не брати до уваги, спроба розмірковувати про Церкву в ряду інших соціальних інститутів безглузда і контрпродуктивна, в першу чергу, з точки зору оцінки реальної ролі Церкви в суспільстві.

При цьому, звичайно, є речі, про які треба сказати і які простіше піддаються оцінці і підрахунками.

Якщо брати взаємодію Церкви і суспільства, то я б відзначив, в першу чергу, соціальні ініціативи Церкви та істотне збільшення масштабів її соціального служіння. Підтвердження тому - прямі договори про взаємодію з низкою міністерств та відомств (Міністерства охорони здоров`я, МНС). Результатом їх стали ширші можливості для Церкви з надання допомоги в надзвичайних та будь-яких складних ситуаціях, присутність священиків у лікарняних закладах.

Знаю, що лунала і критика на адресу цих угод. Але всім, у тому числі і критикам, потрібно зрозуміти: в результаті цієї взаємодії священикам стало простіше потрапити в лікарні - до десятків тисяч людей, які на них очікують. Стало простіше надавати допомогу в екстремальних ситуаціях - групи священиків проходять спеціальну підготовку в МНС, а фахівці МНС мають можливість спілкуватися з пастирем.

Важливим системним моментом стало направлення Святійшим Патріархом на початку минулого року керівництву країни комплексу пропозицій щодо підтримки сім`ї та зміни демографічної ситуації. Можна із задоволенням відзначити, що низка цих пропозицій в результаті нашого подальшої взаємодії із законодавчою владою, з профільним міністерством та громадськими організаціями була реалізована в законі «Про охорону здоров`я громадян». Це і так званий «тиждень тиші», і право лікаря на повідомлення про відмову від аборту, і цілий ряд інших заходів, які за домовленістю з Мінздоровсоцрозвитку вже реалізовані або будуть реалізовані в підзаконних актах та інструкціях самого МОЗ. У першу чергу це стосується протидії вчиненню абортів і підтримки сімей.

Звичайно, не всі пропозиції Церкви були прийняті. Велике занепокоєння викликає ситуація з сурогатним материнством. Тим не менш, ми налаштовані на продовження конструктивного діалогу.

Крім того, у самій Церкві реалізується велика кількість ініціатив соціального плану - допомога багатодітним сім`ям, матерям-одиначкам, сиротам, безпритульним. Не тільки в Москві, але і в інших єпархіях сьогодні жінка, готова відмовитися від аборту, може отримати підтримку і матеріальну допомогу.

Соціальне служіння сьогодні набуло великих масштабів. Розширюється система волонтерства. У Москві при профільному відділі Церкви (з соціального служіння та благодійності) щонеділі число волонтерів збільшується на 10 осіб. Я вважаю, що це дуже показово і важливо. Тут кожна людина надає допомогу іншим і особисто, морально розвивається.

Іншим важливим напрямом взаємодії Церкви і суспільства є освітня сфера. Недавні Міжнародні Різдвяні освітні читання позначили серйозність існуючих тут проблем та наявність невирішених питань. Але є і дуже позитивні зміни.

Принциповим є те, що ініціатива з викладання курсу «Основ релігійних культур і світської етики», яка почалася в деяких російських регіонах як експеримент, пройшла апробацію - і зараз, з 2012 року, цей предмет буде викладатися в усіх школах. Деякі зрушення в цьому напрямку є і в інших країнах на території історичної Русі, зокрема, в Україні.

А що нового, на Вашу думку, у сфері церковно-державних відносин? Чому у суспільній дискусії Церкву нерідко звинувачують у злитті з владою?

У сфері церковно-державних відносин, підбиваючи підсумок трьох років, можна сказати, що ми вивели цілий ряд тем з проблемного поля. У першу чергу, це стосується вже згаданої сфери освіти, питань присутності священиків в армії і повернення релігійним організаціям майна релігійного призначення. Ці питання довгий час обговорювалися і були дозволені таким чином, що рішення є консенсуальними і влаштовують всіх.

Звичайно, взаємодія Церкви і держави стосується не тільки цих трьох тем. Безумовно, велика робота ведеться в законодавчому напрямку. Величезну роботу в цьому питанні здійснює Відділ із взаємин Церкви і суспільства.

Мені здається, відносини Церкви і держави можна охарактеризувати як партнерські, відносини співдіяння. Це не означає, що в цих відносинах немає проблем, що не критикуються ті чи інші заходи, на які йдуть чиновники час від часу, але це означає, що є робоча взаємодія, без диктату, без тиску. І це відповідь тим, хто намагається говорити про злиття Церкви і держави. Люди, які так говорять, в принципі не розуміють характеру церковно-державних взаємин сьогодні.

В черговий раз можу повторити, що Церква абсолютно вільна у визначенні внутрішньоцерковного життя, вона має можливість говорити те, що вважає за потрібне, в тому числі, коли це стосується ситуації в суспільстві, його морального стану. Як офіційні представники Церкви, так і прості священики висловлюють оцінку поточної церковно-політичної ситуації в країні.

У період думських і президентських виборів будь-які висловлювання Патріарха та інших священнослужителів на політичну тему набувають особливого суспільного резонансу. У Тетянин день в університетському храмі Його Святість звернувся до студентів фактично з закликом остерігатися революційних дій, «залучення у боротьбу», кровопролиття «в ім`я лжеідеалов». Чи не означає це застереження молоді від участі в опозиційних мітингах і непрямої підтримки «Єдиної Росії»? Чи єдина думка Церкви про можливість впливу її служителів на політику?

Все, що говориться Святійшим Патріархом і фіксується в офіційних документах Церкви, говориться прямо, і тут немає необхідності щось недоговорювати, діяти натяками.

Якщо священик не може (за винятком окремо обумовленого випадку) обиратися в законодавчі органи влади або, наприклад, бути кандидатом в президенти, про це говориться прямо.

Мітинги сьогодні проводяться дуже різні: як «за», так і «проти». І звертаючись до всіх – хто бере або не бере участі у найрізноманітніших мітингах - Святіший Патріарх говорить про те, про що говорив і раніше, - що будь-яка революція згубна для Росії, що ліміт на розділення вичерпаний. Предстоятель Церкви завжди говорить як пастир, а не підтримує ту чи іншу партію. І коли його слова намагаються підвести під конкретну політичну позицію - це виглядає дуже дивно.

Наскільки суттєві такі внутрішньоцерковні зміни останніх років, як створення Міжсоборної присутності, заснування нових єпархій РПЦ? Чому стільки уваги приділяється будівництву 200 нових храмів у столиці (Росії)?

Звичайно, поява Міжсоборної присутності додала внутрішньоцерковним дискусіям і внутрішньоцерковному діалогу новий якісний вимір. Це - Помісний Собор у мініатюрі, причому постійно працюючий. Про якість роботи Міжсоборної присутності свідчить той факт, що більшість документів Архієрейського Собору 2011 були підготовлені саме цим колегіальним органом. Проекти всіх документів, які готує Присутність, проходять в обов`язковому порядку загальноцерковну і суспільну дискусію, і всі відгуки потім ретельно вивчаються.

Головний процес, який зараз триває, - це створення нових єпархій. Це новий імпульс для подальшого розвитку Церкви, спрямований на наближення архієрея до людини, священнослужителя до пастви, на виконання священнослужителем свого головного завдання - піклування про душу людини.

Однією з найважливіших програм у Москві є програма з будівництва 200 храмів. Цифра - умовна. Це мінімум мініморум. У Москві людей хрещених - в цілому 32 000 на один храм, а в деяких районах ця цифра сягає 100 тисяч. Така кількість храмів по відношенню до чисельності населення - один з найнижчих показників по Росії. Зрозуміло, що для Москви, яку завжди називали містом «сорока сороків», ця ситуація неприродна і неприпустима. Наявні в столиці храми вже переповнені.

Головне - необхідної пастирської уваги людині при такій кількості прихожан жоден навіть досвідчений священик приділити не в змозі. Коли до священика на сповідь стоїть черга в кілька сотень людей... Все це ускладнює пастирське служіння, яке і повинно приводити до зміни людини, поліпшення морального клімату в суспільстві.

Будівництво храмів перетворить спальні райони і естетично. Сучасна людина буде мати можливість вирватися з потоку суєти, метро, машин, супермаркетів. Храм - як небо на землі, місце незмінно доброго ставлення, де кожного зустрінуть з любов`ю, де людина зможе, якщо хоче - помовчати, якщо хоче - поговорити.

Крім того, храм - це місце, де молодь може проводити своє дозвілля, де повинні знаходити допомогу літні, хворі, бездомні. Тому сьогодні обов`язкова наявність в кожній парафії соціального працівника, спеціаліста по роботі з молоддю, катехитів. І дуже важливо, щоб парафіяни мали можливість надавати допомогу нужденним у своєму районі.

З чим Ви пов`язуєте зростання інтересу до Церкви з боку ЗМІ в останні роки, який природно сприяє появі не тільки позитивних, але і критичних матеріалів?

Зміни в медійному середовищі, у першу чергу, пов`язані з особистістю самого Патріарха, пастирське слово якого завжди дуже яскраве, актуальне і не залишає нікого байдужим.

Не можна не помітити зростання інтересу до Церкви - але в той же час не можна не відчувати і збільшеного тиску з боку ЗМІ. Мені здається, що багато в чому цей тиск пов`язаний з активізацією позиції Церкви.

Звичайно, зустрічається справедлива критика, яка завжди приймається нами з вдячністю. Але буває і публіцистика, яка носить характер прямого протистояння самому факту присутності Церкви в нашому житті. При такій позиції - «ваша справа - кадилом махати» - будь-який вихід представника Церкви за церковну огорожу сприймається як замах на світське суспільство. Таку позицію прийняти складно, адже вона пропонує віруючим бути віруючими тільки в храмі. Але віра покликана визначати всі вчинки віруючої людини, тому що є основою його світогляду.

Крім того, неконструктивна критика Церкви зазвичай спрямована на адресу духовенства, тоді як Церква - це і миряни. Як зазначив під час зустрічі представників РПЦ з Президентом Медведєвим на виставці-форумі «Православна Русь» 5 листопада 2011 р. телеведучий, автор програми «Розумники і розумниці», професор МДІМВ Юрій Вяземський: коли ображають Церква, ображають усіх віруючих і ображають мене.

Які напрямки розвитку Церкви в майбутньому пріоритетні для Священноначалія? І яка, на Вашу думку, динаміка духовно-морального стану людей на просторі історичної Русі?

Програма Патріаршества дуже яскраво прозвучала під час інтронізації Святішого Патріарха три роки тому. Це - турбота про єдність Церкви, піклування про молодь, увага до суспільства. Дуже багато чого вже було розпочато і отримає продовження найближчим часом. Це, звичайно, і тема освіти. У зв`язку з переведенням викладання основ релігійних культур і світської етики на загальноросійський рівень нам належить докласти багато зусиль. Значна увага буде приділятися новим єпархіях. Передбачається велика інформаційна робота, увага до церковних медійних ресурсів.

Якщо ж говорити про складність вимірювання релігійного життя, можна згадати недавню подія, дуже показову, в тому числі, і в плані високої уваги до нього світських медійних ресурсів, - принесення в міста Росії Поясу Богородиці з Афона, якому за місяць вклонилося більше трьох мільйонів чоловік .

Тоді було багато спроб критиків оцінити релігійність тих, хто стояв у багатогодинній черзі до поясу... Але такі спроби нечесні. Неможливо дати оцінку вірі іншої людини, тому що відносини людини і Бога є таємницею. Людина могла стати в кінець черги одною, а вийти - іншою. Подібні оцінювачі беруть на себе функції Бога.

До Поясу стояла вся православна Росія. Ніяка інша подія - ні політичний мітинг, ні спортивний матч - зібрати таку кількість людей сьогодні не здатна.

Православна традиція вимагає подвигу, роботи душі - і це саме по собі є цінністю.

Ольга Ліпич, РІА «Новости».

Фото "Православие и мир"

УНІАН в Google News