Понеділок,
25 вересня 2017
Наші спільноти

План Патріарха Кирила

Триріччя від дня інтронізації Предстоятель РПЦ відзначив програмним виступом... Не варто дивуватися, якщо Господь запитає за Церкву не тільки з Патріарха, а й з усіх нас. 

Напередодні триріччя своєї інтронізації Патріарх Кирил виступив з промовою, яку по суті своїй можна вважати програмною. Я говорю про доповідь на Нараді архієреїв митрополій РПЦ.

У чому значення події? На мою думку, в тому, що після доповіді Патріарха Кирила остаточно рухнула дуже модна останнім часом легенда, ніби всі процеси в Церкві відбуваються спонтанно, апаратно, без ясного усвідомлення і озвучування програми змін. Тепер програма озвучена і гранично ясна.

У рівній мірі тріщить по швах і теорія про торжество так званого «церковного модернізму». Всупереч їй ми спостерігаємо зовсім не модернізацію догматів і канонів Церкви, а щось зовсім інше: давно назрілу перебудову структури церковного управління, покликану зробити служіння Церкви більш адекватним її головній меті, що залишається незмінною протягом двох тисяч років. Ті самі зміни, яких Російська Церква чекала протягом двох століть синодальних порядків, а потім майже століття гонінь і важкого відродження. Уважне прочитання промови Патріарха (укупі з аналізом минулих трьох років патріаршества) розкриває чітку, обгрунтовану і послідовну стратегію, яку Святіший, за його власними словами, вважає лише стартом великого процесу. «Ми знаходимося на початку великого шляху», - прямо говорить він. І далі називає головну мету для Церкви, яка сьогодні життєво важлива, - зосередження всіх зусиль на апостольському і пастирському служінні.

Патріарх Кирил говорив раніше і знову висловлює незадоволеність тим, як виконується ця - головна - місія Церкви. Якщо поглянути на церковну історію, причина цього не виглядає дивною.

Російська Церква як організація фактично ще з допетровських часів виявилася в жорсткому адміністративному підпорядкуванні у світської влади. Цю загальну картину не змогли порушити ні духовні злети і святі приклади Серафима Саровського і Оптинських старців, ні коротка мить Собору 1917 року.

Незалежно від того, імператорська влада або більшовицька тяжіли над Церквою, результат для церковного управління завжди був один: жорстка адміністративно-бюрократична вертикаль, плюс - значне звуження апостольської місії Церкви.

Така система дісталася в спадок Патріархові Алексію II, якому було чудово видно її недоліки. І при ньому, нарешті, з`явилася унікальна можливість відродити церковне життя. Вперше за багато століть Церква раптово опинилася поза державною опікою. Здавалося б - відмінний момент саме для пастирського звернення до людей! І це звернення було. Так само як було і приєднання до Церкви тисяч людей. Проте існувало і серйозне «гальмо»: сама система церковного управління змінювалася дуже повільно, і тому багато проблем залишалися невирішеними. Якісного стрибка в цьому конкретному питанні зробити тоді не вдалося. Чому? Обережність того часу пов`язана з тим, що важливіше було не допустити розколів, зосередитися на збиранні людей та відродженні святинь. Двадцять років багатьом священикам доводилося бути в буквальному сенсі - виконробами на відновленні наших храмів. А керівництву Церкви - відстоювати і зміцнювати її єдність на тлі розпаду, розрухи та нестабільності в нашій колись спільній країні. Потрібно було подолати розкольницькі настрої. Треба було - перед обличчям політичних поділів - явити волю до церковного возз`єднання і об`єднання (згадаймо історичне возз`єднання з Російською Зарубіжної Церквою).

На це йшли основні сили. Однак сам Патріарх Алексій не втомлювався повторювати, що головне для Церкви - проповідь Христа, апостольське служіння, «ходіння в народ». Він повторював, що йому боляче бачити, коли деякі церковнослужителі тримають двері відновлених храмів замкненими, коли пастирське служіння підміняється виконанням треб... На жаль, ці справедливі слова Предстоятеля Церкви, часто, так і не ставали закликом до дії. І вирішувати ці (і багато інших) питань колишня структура церковного управління допомагала слабо.

Перед Патріархом Кирилом, який очолив Церкву три роки тому, постало нове завдання: привести, нарешті, в гармонію мету (пастирське служіння заради порятунку людських душ) та засоби - організаційну структуру і механізми управління Церквою.

Вирішуючи це завдання, Патріарх Кирил послідовно зробив кілька вкрай важливих кроків.

Перш за все, він не просто проголосив необхідність соборності, а й почав створювати механізми її здійснення. Зокрема, ініціював роботу Міжсоборної присутності. Багато хто називав цей орган декоративним, але сьогодні вже очевидно - він реально діє і як майданчик для дискусій, і як інструмент опрацювання важливих рішень.

Іншим кроком Патріарха стала радикальна зміна в структурі синодального управління. Змінився сам Синод: темп його роботи, кількість і характер його рішень стали такими, що багато хто сьогодні дивується інтенсивності цієї праці. З іншого боку, церковні «міністерства» були розукрупнені і отримали дуже точні і виразні завдання. Одночасно з`явилась і Вища Церковна Рада, що координує їх роботу.

Мета - посилення пастирського і соціального служіння Церкви. Вона відображена навіть у самих назвах відділів. І сучасна церковна практика вже немислима без запроваджених Патріархом Кирилом змін.

Ось що відбулося у верхніх ешелонах «виконавчої влади» нашого Патріархату. Але наступним кроком мало стати вирішення проблем церковного життя на місцях, в єпархіях. І в першу чергу це стосується відносин єпископів, священиків і церковного народу.

«Першою ластівкою» змін у цій сфері стала організація Загальноцерковного і єпархіальних судів. Можна критикувати недосконалість і вади виниклої системи, але будемо відверті - ті проблеми, які церковні суди сьогодні поступово вчаться вирішувати і долати, раніше або не вирішувалися зовсім, або приводили до трагедій: розриву людей з Церквою, поламаними долями священиків і мирян, сум’яття багатьох.

Слідом за появою церковного суду був ще один крок. Саме про нього і сказав тепер розлого наш Патріарх.

Мова йде про створення митрополичих округів, які включають в себе невеликі автономні єпархії, зовсім не схожі на колишні «єпархіальні князівства». Історично цей крок став містком до виконання рішень Помісного Собору 1917 року. Те, про що говорилося тоді, починає втілюватися лише тепер.

Навіщо це робиться? Багато хто вважає, що це лише збільшить кількість керівників... В тому-то й річ, що цим новим начальникам і поводитися доведеться теж по-новому! Занадто сильно змінюються розмір і вигляд єпархії, її склад і самі відносини в ній. І відповідно питання не в кількості єпархій, а в новій якості служіння. Недарма Патріарх Кирил збирає перед призначенням архієреїв і детально роз`яснює їм нові завдання. Недарма стали регулярно проводитись їх зустрічі з керівниками синодальних відділів. Ці нові люди покликані, зібравши навколо себе священиків (багато з яких по кілька років навіть не мали можливості зустрітися зі своїм єпископом!), постаратися згуртувати церковні парафії, зруйнувати в них атмосферу зневіри й застою. Єпископи повинні надихати священиків, бути «батьками батьків», як це завжди було в Церкві. А в маленьких єпархіях акцент саме і зміщується з «політичної» функції архієрея, з його економічних і управлінських справ в бік пастирського служіння, організації проповіді і освіти.

Чи є цей крок за створення митрополичих округів, останнім пунктом пропонованих заходів? Упевнений, що ні. Проте багато в чому майбутні пропозиції та завдання визначаються тим, наскільки відповідально і самовіддано включиться в нинішні процеси весь церковний народ.

Отже, якщо проаналізувати патріарші слова і вчинки, вчитатися уважно в текст нинішнього звернення, то сумнівів не залишиться: перед нами вистраждана, щира і глибоко продумана програма церковного розвитку - без вторгнення в сферу догматики і церковного благочестя.

Ми бачимо цілком ясну лінію, яка в кінцевому підсумку спрямована тільки на те, щоб пастир міг допомогти кожному нужденному в головному - у справі порятунку його душі. А пастирю, в свою чергу, завжди був би готовий допомогти (а не ускладнити життя) архіпастир.

Однак, обов`язково послідує питання: чому ж, якщо все настільки прозоро і правильно робиться, ми бачимо з питань життя сучасної Церкви так багато суперечок і критики? Чому стало більше розмов про різні конфлікти і неузгодження? Я вважаю, що тому є чотири причини.

Перша - від минулого тягнеться величезний шлейф невирішених проблем, які посилюються тим, що всі ми, з`єднуючись в Церкву, зовсім не стаємо ангелами. Ми грішимо, на жаль, і це бачить не тільки Господь, а й люди - як церковні, так і нецерковні.

Друга - сильний вплив на всіх нас соціального і державного безладу в нашій, колись спільній, країні. На жаль, воно залишається. І це відбивається на настрої, побоюваннях та образах людей, на їх взаємовідносинах, на їх ставленні до будь-якої влади.

Третя - свідома відкритість нових людей у керівництві Церкви до критики і чесного позначенню проблем: у більшості випадків, критикують відкрито тих, хто дозволяє це робити і прагне витягти з критики користь для справи.

Ну а четверта, найпростіша, причина - та, за якою буває важко жити в квартирі, де йде ремонт. Тому що перетворення - енергійні, що проходять за такий короткий термін - не можуть не викликати стресу і незручностей. Тих, хто не вірить, що такий «ремонт» може закінчитися позитивно, я б хотів закликати ще раз поглянути на зміни останніх років, про які я говорив вище. Вони, як мені здається, показують, що на тлі неминучих труднощів, слова і справи священноначалія Церкви все ж не розходяться. Немає підстав не довіряти їм.

Але найголовніше, що показує нам нинішній досвід: такий «ремонт» неможливий без нашої участі.

Майже кожне слово Патріарха присвячене цьому, звертається він до єпископів, священиків або мирян. У кожному разі - до нас. Саме від нашого ставлення до подій, від нашого прагнення, на заклик апостола, «носити тягарі один одного» і залежать результати цих змін.

І не варто дивуватися, якщо Господь запитає за Церкву нашого часу не тільки з Патріарха Кирила і не тільки зі священноначалія, а й з усіх нас. За те, до чого ми прагнули нині, за те, як ми працювали, і у що вірили.

Володимир Гурболіков, "Фома"

 

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку