Микола Чудотворець: святитель, без якого неможливо прийти до Того, в Кого віримо

Дні Різдвяного посту - очікування, коли в Вифлеємському вертепі «народився Отрок Млад, Предвічний Бог» і засяє «світові світло розуму». Грудень - святительський місяць. 

Микола Чудотворець: святитель, без якого неможливо прийти до Того, в Кого віримо
Дні Різдвяного посту - це очікування події, коли в Віфлеємському вертепі «народився Отрок Млад, Предвічний Бог» і засяє «світові світло розуму». І як би випереджаючи Різдво Христове, грудневий церковний календар нагадує нам про дні пам`яті святих, чиї імена і діяння не мають часових та історичних кордонів.
Але все ж, якщо вести відлік за новим стилем, то грудень - святительський місяць
Він починається пам`яттю святителя Філарета митрополита Московського і Коломенського і закінчується іменами архієреїв, які за Церкву і Христа, у вже в недавні роки, життя віддали: священномучеників архієпископа Верейського Іларіона (+28 грудня) і архієпископа Тверського Фадея (+31 грудня).
Щоденне богослужбове коло першого зимового місяця, по суті, розкриває всю історію християнської цивілізації, в святительські подвиги викладену.
Тут і апостол, який до київських круч дійшов, - Андрій Первозванний, і великий угодник усім світом визнаний - Микола Чудотворець, і просвітитель краю сибірського єпископ Іркутський Інокентій.
До дня нинішнього актуальні слова, сказані в XVIII столітті святителем і вчителем духовенства Митрофаном Воронезьким: ««Употреби труд, храни умеренность - богат будешь; воздержно пей, мало ешь - здрав будешь; твори благо, бегай злого - спасен будешь».
Не можна забути і святительський подвиг вихідця з Полтавської губернії, намісника Мгарського монастиря, а потім і Свято-Троїцької Сергієвої Лаври єпископа Білгородського Іосафа.
З покоління в покоління, зі століття у століття, одягнені в архієрейську мантію, подвижники віри і благочестя не тільки стверджували Православ`я та були учасниками найважливіших історичних подій, але і залишилися до цього дня цілком реальними особистостями, до яких можна і потрібно звертатися.
У розповіді про святителів, чию пам`ять ми вшановуємо в грудневі дні, обійти день, який в народі звуть просто «Микола-зимовий» - ніяк не вдасться. Занадто дорогий для нас образ святого.
Для багатьох з нас святитель Микола Мирлікійський чудотворець - той, без якого ми взагалі Православ`я не уявляємо. Відомий казус недосвідчених в богослов`ї людей, коли вони Святу Трійцю визначають у складі Христа, Богородиці та святителя Миколая, з одного боку докір нам, священикам, за якість наших проповідей, але з іншого - свідчення тієї ролі, яка належить святителю в духовному житті православної людини .
Та й як може бути інакше, якщо і в наші дні Микола Чудотворець нас не полишає?
Ось два дивовижні свідчення.
... Трапилося це в 60-і роки минулого, XX, століття. Жила на околиці невеликого містечка одна старенька. Бідувала. Довгі роки вона працювала в колгоспі. А який там був заробіток? Працювали після війни в колгоспах за "палички". Паличками відзначали трудодні у відомості з оплати праці. Найчастіше вони так і залишалися всього лише паличками ...
Пенсію отримувала старенька мізерну - 12 рублів. І одного разу вона пенсію свою посіяла. Що робити? Пішла до міськради просити допомоги. Тільки там їй відмовили, і пішла бідна ні з чим. Сіла бідолашна на лавочку в сквері біля будівлі виконкому міськради - і так засмутилася, що не помітила, як до неї підійшов дідусь.
- Що, голубонько, зажурилася? - Запитав він лагідно. - Чому сумна, рідненька?
Поділилася своєю бідою старенька, зачеплена сердечною участю незнайомої людини. А дідусь подав їй вузлик і сказав: «Заспокойся, люба, цього тобі на все твоє життя вистачить». І зник, перш ніж встигла старенька навіть слово вимовити, щоб подякувати благодійника.
Прийшла додому, підняла очі в куток, де висіли ікони. «Та це ж був сам Микола, Угодник Божий! Як же я одразу не визнала в старенькому нашого Чудотворця?» - Здивувалася бабуся і впала ниць перед іконою святителя. Сльози вдячності струмочками потекли по її зрізаним промінчиками-зморшками щоках.
Або друга оповідь з вуст ченця Санаксарського монастиря:
«Миколою звуть мого тата, у рідному Саратові я трудився в Нікольському храмі. Дуже шаную святителя. Зараз підвизаюсь у Різдво-Богородичному Санаксарському монастирі. Одного разу моїй мамі затримували пенсію, вона дуже засмутилася, жити було ні на що. Я їй сказав: "Давай помолимось Святителю Миколі, він допоможе". Помолилися, і на наступного дня мама отримала гроші.
Нещодавно і я просив Миколу Чудотворця про допомогу, щоб Господь за його молитвами послав мені трохи грошей на телефонні дзвінки додому. Через кілька днів отримав переказ на сто рублів від брата Миколи, батька мого похресника. Він просив подати записочки в монастирі. Коли я приніс їх в іконну лавку, грошей з мене не взяли. А на Миколу літнього мені було потрібно на кілька днів з`їздити з монастиря додому. Просив Господа, Божу Матір, і, звичайно, Святителя Миколу про благополучну подорож. Але коли після служби зібралися їхати, виявилося, що немає ключів від машини. Я засмутився, ось моє маловір`я. Пішов знову до образу Святителя, прошу: "Святителю отче Миколаю, як же так, не можу потрапити додому в твоє свято, допоможи!" І ось диво - на монастирській машині їде в Саратов о.Матфей і бере з собою мене. Святителю отче Миколаю, моли Бога про нас грішних ».
***
Таких розповідей-свідчень безліч. На кожній парафії, якщо ви звернетеся з запитанням: «Як вам допомагає Микола чудотворець», - вам обов`язково розкажуть не одну історію про допомогу цього угодника Божого. Недарма храмів, церковних приходів і монастирів в честь святителя освячених настільки велика кількість, а в географічному атласі більше тисячі «Миколаївок» і пару сотень сіл з назвою «Микільське».
Енциклопедії та довідники визначають святителів, як святих з єпископського чину, яких шанує Церква за святість життя і праведне пастирство, в якому здійснюється промисел Божий про Церкву в її русі до Царства Небесного.
Академічно вірно і правильно. Але є те в подвигу святительському, що сухому, нехай навіть богословському, визначенню непідвладне: для кожного з нас святитель - це не тільки «Правило віри і образ лагідності», а й «світло світу» (Мт. 5:14), без якого нам неможливо прийти до Того, в Кого вірять наші серця.
Протоієрей Олександр Авдюгін, православний журнал «Лоза», випуск № 3 (грудень 2011)
 

УНІАН в Google News