Вівторок,
24 жовтня 2017
Наші спільноти

Духовний біль Рахнів: частина пастви пішла у Київський патріархат

Протоієрей прирік людей на розкол і втрату духовної єдності з усіма Православними Церквами світу. Йому не повірили ті, хто розуміє, що Христа не можна міняти.

Духовна трагедія сталася 24 вересня в Вінницькій єпархії Української Православної Церкви, в селі Рахни Лісові Шаргородського району. Заштатний клірик Вінницької єпархії протоієрей Станіслав Береза на зборах парафії повідомив про свій вихід із канонічної Церкви.

З офіційною точкою зору Київського патріархату з цієї теми можна ознайомитися ТУТ

Священик пішов не один. За собою він покликав свою колишню паству, яку 18 років до цього вів до Бога. Тепер він кликав їх у зовсім інший бік. Не усвідомивши цього, частина пастви пішла за священиком у Київський патріархат.

За любов до себе протоієрей Станіслав Береза «віддячив» людям тим, що прирік їх на розкол і втрату духовної єдності не лише з Українською чи Руською, а й з усіма Православними Церквами світу.

Протоієрею Станіславу повірило багато людей, але не всі. Йому не повірили ті, хто розуміють, що Христа не можна міняти ні на кого, навіть на наймилішого і найдобрішого батюшку.

Все більше мешканців Рахнів усвідомлюють, що амбіції однієї людини не варті того, щоб навіть у сусідньому селі, не говорячи про відомі монастирі і храми, їх не допустили до Святого Причастя. Можливо з часом і сам Станіслав Береза зрозуміє, що у боротьбі з Господом Іісусом Христом, переможе Христос, а зрозумівши, – покається і приведе свою паству назад, до люблячої і покинутої ним Матері-Церкви.

«БАТЮШКА, СТАВАЙТЕ З НАМИ МОЛИТИСЯ, БУДЕМО СЛУЖИТИ РАЗОМ, МИ НЕ РОЗКОЛЬНИКИ». ДО БОЛЮ ШКОДА ЛЮДЕЙ…

27 вересня 2011 року митрополит Вінницький та Могилів-Подільський Симеон направив служити у село Рахни Лісові протоієрея Сергія Смей. До цього він 15 років очолював парафії у селах Червоне та Каришків Барського району. Також служив на Святій Землі: у монастирях Руської Духовної Місії та Ієрусалимської Церкви.

– Ситуація у Рахнах – це біль нашої Церкви, – говорить священик. – Важко зрозуміти людину, яка довгий час служила канонічній Церкві, засуджувала гріх і розкол, вчила приносити покаяння, а зараз порушує слова, які говорила раніше. І не просто согрішає, виходячи з лона канонічної Церкви, а ще й веде за собою людей у погибель.

Пішовши в розкол колишній настоятель веде за собою паству. Я розумію, коли люди підтримують його у вирішенні питань, повʼязаних з будівництвом храму, служіння чи особистих проблем. Але коли не знайшовши компромісного рішення з церковною адміністрацією Вінницької і Тульчинської єпархій, він йде у розкол і люди підтримують порушення канонічного права Церкви через особисті амбіції – це не зрозуміло. Але чи буде духовний лідер стояти горою навіть і за малі гріхи своїх духовних чад на Страшному Суді?

- Отче Сергію, коли Ви отримали парафію, чи зустрічались із колишнім настоятелем?

– Обовʼязково, адже хотів почути правду, що він дійсно пішов у розкол. Той спокійно відповів: «Так, це правда». Запитав чи знає, що відходить від лона канонічної Православної Церкви, забирає і духовних чад, які ввірили йому свої душі? І почув: «Так, я знаю, що роблю. Не потрібно мене вчити».

Коли виходив з храму, жінки говорили мені: «Батюшка, ставайте з нами молитися, будемо служити разом, ми не розкольники, служимо на церковнослов`янській». Мені до болю шкода людей, які не знають істини – що розкол і «Київський патріархат» це не тільки мова, на якій звершується богослужіння. Люди не знають історії, не мають інформації і через це не можуть визнати свого гріха.

Зараз колишній настоятель подає своїм чадам тільки ту інформацію, яка потрібна Київському патріархату, щоб обманним шляхом утримати вірян біля себе. І люди вірять Станіславу, слухаються його, адже він 18 років був настоятелем на цьому приході.

– Як віряни сприйняли звістку про перехід Станіслава Берези до Київського патріархату?

– 24 вересня прихожан запросили у церкву на збори. Прийшло близько 180 людей. Вони думали, що прийматиметься рішення про відкриття храму, який рік стояв закритий, і поновлення богослужіння. Через закритий храм люди змушені були їздити в інші села, возити туди дітей хрестити, просили інших священиків відспівувати покійників. А багато хто взагалі відійшов від церковного життя. Тому люди, виснажені відсутністю богослужіння, йшли на збори з радістю. І тут отець Станіслав, якого вони слухалися беззаперечно, повідомляє, що його принижують і не розуміють у Московському Патріархаті, тому він переходить у Київський патріархат і просить людей йти за ним.

Трагедія розколу не в тому, що якийсь релігійний лідер перестає підкорятись церковній адміністрації, а в тому, що священик-розкольник виходячи з лона Православної Церкви, порушуючи канонічну єдність, обриває своїм учинком духовно-енергетичний ланцюжок і вже не виконує своєї основної місії: передавати людям духовну благодать через Таїнства. Йдучи у розкол священик позбавляє себе благодаті Духа Святого, без якого усі дії стають просто обрядом. Так, замість Таїнства хрещення, яке вводить людину в Церкву, відбувається купання, замість Святої Євхаристії, яка єднає нас із Богом і робить причасниками вічного життя, ошуканим людям подаються лише вино і хліб. Замість подання через Таїнство миропомазання Благодаті Духа Святого, відбувається лише помазання пахучим маслом. Замість законного шлюбу молодих людей розкольницька «ієрархія» веде до неосвяченому Церквою співжиття. Залишаються без церковного поховання та заупокійної молитви померлі.

ДЛЯ УКРІПЛЕННЯ ВІРИ У РАХНИ ЛІСОВІ ІЗ ЛАВРИ ПРИВЕЗУТЬ ПОЧАЇВСЬКУ ІКОНУ БОЖОЇ МАТЕРІ

– Де зараз відбуваються богослужіння тих вірян, які не пішли за колишнім настоятелем? Скільки людей залишилось у лоні канонічної Церкви?

– Нам виділили приміщення колишньої сільської лікарні, яка вже 10 років пустує. Там щонеділі звершується богослужіння. На Літургії приходить не менше 50 віруючих. І знаєте, оце саме та ситуація, коли не можна сказати «відвідує церкву», тому що бачу тут справжню молитву людей. Не чути ні шепоту, ні розмов, люди скучили за Літургією. Вони не зацікавлені у розбратах і плітках, а хочуть ходити до храму, аби прославляти Господа і молитися.

Перше наше богослужіння пройшло на вулиці. Поставили стіл, поклали антимінс і зробили престол. Так служили Літургію з 40 людьми. Вони молились зі слізьми, що відновилось богослужіння, що можуть у себе вдома відвідувати канонічну церкву. Господь через останній вчинок Станіслава відсіяв тих людей, які потребували особи священика, а не Христа.

– Саме зараз прихожани, які залишились вірними чадами Церкви, потребують підтримки. Як плануєте згуртувати общину?

– Богослужіння проходитимуть у великі свята та щонеділі. Для селян, які ходять у канонічну церкву, організовуватимемо паломницькі поїздки по монастирям. Це потрібно аби побачили, що ми можемо зайти у будь-яку церкву чи монастир і там будемо своїми, бо ми – в лоні Матері-Церкви.

І перша така поїздка вже відбулась 11-13 жовтня: 53 жителі села відвідали Почаїв. З нашої групою зустрівся архієпископ Почаївський Володимир (Мороз). І там нам явилася милість Божа. Дізнавшись про проблему в селі, владика сказав, що в укріплення віри з Лаври у Рахни-Лісові привезуть ікону Почаївської Божої Матері. Бачили б ви, як люди плакали від цієї радості, від цієї милості, яку Господь посилає нам у те непристосоване для богослужіння приміщення. І це підтверджує: головне не де служити, а Кому.

– Хто допомагає організовувати такі поїздки, облаштовувати приміщення під храм?

– Мене приємно здивувала рішучість багатьох людей, які заради спасіння своїх односельчан прикладають усіх фінансових та моральних зусиль для їх підтримки на правильному шляху. Наприклад, Лариса Семенівна Рильська, уродженка Рахнів, яка зараз проживає у Києві, допомагає відстоювати канонічність Церкви у своєму селі. Багато для цього робить житель села Михайло Васильович Коваль, адже у Рахнах завжди була лише канонічна Православна Церква. Підтримує церковне життя сімʼя Онуфрійчуків. Можна було б подати тут довгий список благодійників, але Господь Сам відає їхні імена.

Усього за тиждень віряни зібрали кошти і придбали Євангеліє, богослужбові книги, церковне начиння, щоб мати можливість звершувати Таїнства. І я вірю, що Спаситель оцінить їх внесок.

– Люди, які пішли у розкол тепер не можуть причащатися у канонічних святинях. Доводилось чути, що «єпископ» Київського патріархату Онуфрій казав: навіщо вам та Лавра, тут грішите, тут і кайтеся. Виходить, віряни самі позбавляють себе можливості бути причасними до істинної віри?

– Люди, які пішли у розкол – Київський патріархат, автокефальну церкву – самі відійшли від світового Православʼя. Будучи простим священнослужителем канонічної Церкви я маю можливість на Святій Землі служити Літургію на Гробі Господньому, на Голгофі, у Віфлеємі, Гефсиманії. Розкольники цього зробити не зможуть. То скажіть, навіщо називати себе «патріархом» і не мати можливості звершувати головного, заради чого усі ми збираємось у церкві – Літургію? І не мати можливості єднатися з Господом у Святому Причасті на цих святих євангельських місцях?

«КАНОНІЧНІСТЬ НАШОГО БОГОСЛУЖІННЯ НЕ В ТІМ, У ЯКОМУ ПРИМІЩЕННІ МИ СЛУЖИМО, А В ТОМУ, НАСТУПНИКАМИ КОГО МИ Є»

Щодня на Гробі Господньому служить багато православних священиків з усього світу. Усі вони мають довідку зі своєї єпархії, яка підтверджує їх належність до канонічної Церкви. Священики з Київського патріархату не мають канонічного єднання з Єрусалимською Православною Церквою, тому їм заборонено служити на Святій Землі. Звичайно, вони можуть поїхати туди як прості прочани, але не можуть служити Літургію на головній святині християнського світу – у вівтар Гробу Господнього їх не допустять.

Так ось, я був свідком, коли перед богослужінням священикам роздали облачення. Ігумен Гробу Господнього архімандрит Ісідор дивиться на священиків, які мають служити і раптом підходить до одного, який вже, облачившись, стоїть і чекає служби. Просить показати дозвіл, а той дістає посвідчення, що він клірик Київського патріархату. Йому було так соромно, коли на очах у інших священиків з нього знімали облачення і відправляли з вівтаря... А його прихожани були вражені тим, що їхнього пастиря не допустили до служіння.

– Отче Сергію, чи будете створювати у Рахнах нову громаду?

– Ні, не будемо, тому що громада Різдва Пресвятої Богородиці у селі Рахни Лісові, що належить Українській Православній Церкві, існує. Є певна кількість людей, яка пішла у розкол, інша перебуває у невизначеному стані, але їхнє рішення – питання часу. Аби не допустити розбрату серед вірян у селі, ми на певний період змінили місце богослужіння. Сподіваємось, що Божий промисел влаштує так, що у швидкому часі усі людські амбіції відійдуть на задній план і жителі Рахнів знову будуть «єдиним стадом Єдиного Пастиря».

Цьому, звичайно, не сприяють ті розмови, які зараз ходять у селі, що розкольники, це нібито ті, хто пішов у пристосоване приміщення. А хто залишився у гарній церкві – не в розколі.

Та канонічність нашого богослужіння не в тім, у якому приміщенні ми служимо, а в тому, наступниками Кого ми є. Священик служить Літургію на антимінсі, де знаходяться мощі мученика. Перші християни служили на гробах мучеників, не маючи гарних приміщень. Отак зараз і у нас: одна кімната відведена під вівтар, двері якої – це Царські врата, друга кімната – то храм, третя – притвор.

Віряни залишили зі смиренням гарний відбудований їхніми руками храм, розписаний ликами святих, куполом і хрестом і пішли з молитвою у необлаштоване приміщення, де мало ікон, де замість підсвічників стоять звичайні миски з піском. Заради чого? Щоб перебувати у лоні канонічної Православної Церкви, у якій возносили молитви їхні батьки і діди-прадіди. Бо люди знають, що лише тут отримають благодать Духа Святого, якого у розкольників немає.

Ірина Ярошинська, газета «Одигітрія»

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку