Прес-секретар Предстоятеля УПЦ закликав віруючих у дні епідемії грипу довіряти Богові
Посилити молитву, довіряти Богові та не нехтувати елементарними застережними засобами радить віруючим протоієрей Георгій Коваленко, прес-секретар Предстоятеля УПЦ, голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу.
Посилити молитву, довіряти Богові та не нехтувати елементарними застережними засобами радить віруючим протоієрей Георгій Коваленко, прес-секретар Предстоятеля Української Православної Церкви, голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ.
Отче, що Українська Православна Церква пропонує в ситуації з поширенням грипу, яка склалася на сьогодні в суспільстві?
По-перше, Церква закликає посилити молитви. І Блаженніший Митрополит Володимир благословив в усіх храмах Української Православної Церкви здійснювати спеціальний молитовний спів, який так і називається: «Молебное пение во время губительного поветрия и смертоносной заразы». «Губительное поветрие» - це і є, фактично, хвороба, що передається повітряно-крапельним шляхом, по вітру. Це спеціальний чин, він не є новим для Церкви і зазвичай звершується в таких випадках. Тому Церква буде молитися.
По-друге, ми можемо звертатися в своїх молитвах до святих - відомих цілителів: святого великомученика Пантелеімона, преподобного Агапіта Печерського, святителя Луки (Войно-Ясенецького).
Так сталося, і я гадаю, це невипадково, що тиждень тому відбулася канонізація нового святого, якого можна вважати заступником під час таких епідемій і хвороб. Це святитель Філарет (Гумілевський), відомий не лише як видатний просвітник, учений, богослов, видавець, але й кончина його якраз була пов`язана з хворобою - епідемією холери в Чернігівській єпархії. Коли архієпископ Філарет побачив, що люди почали занепадати духом, що в народі через хворобу виникла паніка, він почав їздити єпархією, відвідувати храми, монастирі, всіляко підтримувати паству. Під час поїздки його також спіткала хвороба, і в Конотопі він помер. Труну з його тілом віряни поставили в соборі, чотири дні перебувала вона там, і незважаючи на літо, жодних ознак тління на тілі не з`явилося. Але що є цікавим: за свідченнями очевидців, які жили в той час, зі смертю єпископа епідемія холери припинилася. Тобто, святитель своєю молитвою, своїм жертовним архіпастирським служінням, як пастир добрий, поклав душу свою за вівці і таким чином фактично припинив розповсюдження цієї хвороби. Тож його теж можна вважати тим святим, до якого можна і слід звертатися в ці дні.
Віруючі добре знають, але навіть і вчені підтверджують факти, що молитва позитивно впливає на стан людини під час хвороби; свята вода є надзвичайно корисною у процесі лікування; дзвін благовістів також сприяє одужанню хворих; навіть ладан і кадильний дим деякі вчені вважають антисептиком. Тож Церква завдяки своєму багатовіковому досвіду накопичила все необхідне, щоб запобігти таким захворюванням.
І головне - це віра. Бо «за вірою вашою вам буде» (Мф. 8, 13). Якщо віритимемо та звертатимемося до Бога по допомогу, то можемо й сподіватися на неї.
Сьогодні звідусіль - у громадському транспорті, на вулицях - точаться розмови про те, що все, що відбувається, є передвиборчими технологіями тих чи інших політичних сил. Цю думку підігрівають і заяви деяких публічних діячів, які натякають, що не все «чисто» в цій епідемії. Отже, виходить, що одні люди, переймаючись ситуацією, вдаються до запобіжних заходів, а інші, з огляду на політичну складову, ігнорують застереження, не використовують масок, вважаючи, що це тільки замовні передвиборчі ігри. На що зважати та орієнтуватися в цій ситуації?
Церква ніколи не відкидала необхідності лікарів і попереджувальних та лікувальних заходів у боротьбі з хворобою. Більш того, у Святому Письмі сказано: «Поважай лікаря честю по потребі в ньому, бо... від Вишнього лікування». Щоправда, так само є й слова: «Горе грішнику впасти у руки лікаря». Але Церква говорить, і народна мудрість свідчить: «Береженого Бог береже». Тобто, треба використовувати всі засоби, які пропонують лікарі для боротьби з захворюванням та запобігання йому.
Справді, з одного боку не треба політизувати ситуацію. А з іншого - треба вірити, що все відбувається з волі Божої і буде так, як вирішить Господь. Тому нам треба сподіватися на себе, але вірити Богу і в те, що все відбувається з Його святої волі.
І все ж таки це хвороба, яка передається повітряно-крапельним шляхом. Ясна річ, священики піж час богослужіння в храмах не одягатимуть марлевих пов`язок. Та чи може тут виникнути прецедент, коли Церква не благословлятиме носити марлеві пов`язки в храмах чи навпаки, не дозволятиме прикладатися до святинь? Дехто буде боятися приступати до Причастя...
Нав`язувати якусь особливу модель поведінки ніхто не може. Кожна людина вільна у своєму виборі. Але якщо в сім`ї вдома маленька дитина, немовля або людина відчуває певні ознаки хвороби й виходить на вулицю, то в такі ситуації не треба домішувати політику. Треба просто бути обережним. І це нормальна поведінка для християнина. Християнин - це не та людина, яка ні на що не звертає уваги, вважаючи, що за неї все вирішить Господь. Християнин - це людина, відповідальна за себе, оточуючих, робить усе від неї залежне і при цьому сподівається на Бога.
Якби ж у Церкві була небезпека, то священики були б першими, хто хворів би й помирав. Бо вони після всіх допивають причасну чашу, більш за всіх цілують ікони, постійно знаходяться в контакті з людьми, яких сповідають, люди підходять до священиків цілувати хрест тощо.
Причащатися в ці дні чи ні, прикладатися до ікон чи не прикладатися - ці питання людина має вирішити для себе сама. Церква не буде ані примушувати, ані засуджувати нікого. Якщо людина боїться заразитися, то Церква не силуватиме її попри все брати участь у церковних богослужіннях і таїнствах. Водночас і забороняти бажаючим вести літургійне спілкування теж не буде, бо це неможливо.
Чи можливе таке явище, як зменшення кількості причасників у ці дні?
Така ситуація є цілком імовірною, але Церква не може це регулювати. Якщо причасників поменшає, це буде лише свідченням побоювання людей. Та, наприклад, у нашому храмі ми причащаємо людей так, як і зазвичай. Спочатку немовлят, потім дорослих.
Отже, те, що зараз відбувається в нашій країні, свідчить про одне: Господь відвідує нас хворобою, це Божі відвідини. І під час епідемій, стихійних лих люді, як правило, більше звертаються до Бога. Можливо, для нас нинішня ситуація є приводом перейти від зовнішньої релігійності до внутрішньої, свідомої; від просто наявності ікони в квартирі до молитви перед образом; від носіння хрестика на собі до втілення християнського ідеалу в життя. Тобто, для того, щоб зцілилися наші тіла, треба зцілювати душі. І, можливо, це привід для того, щоб наше суспільство стало добрішим, більш моральним та більш християнським.
Юлія Комінко та Вікторія Кочубей,