Керівник групи УПЦ КП з підготовки діалогу з УПЦ Димитрій(РУДЮК): “Москва рано чи пізно зрозуміє, що і свою частину української церкви треба відпустити”

Після 17-ти років розділення в українському православ’ї розпочався процес взаємного зближення. У вересні синоди церков УПЦ і УПЦ КП створили робочі групи для переговорів. З чим вони йдуть на контакт, розповів вікарій Київської єпархії УПЦ КП Димитрій (Рудюк).

У 1992 році київський митрополит Філарет оголосив про створення Київського патріархату (КП). Тоді Московська патріархія (МП) відлучила його від церкви, а 1997 року піддала анафемі. Донині всі православні церкви офіційно визнають тільки Українську православну церкву (УПЦ), яка є складовою частиною російської церкви. Після сімнадцяти років розділення в українському православ’ї розпочався процес взаємного зближення. У вересні синоди УПЦ і УПЦ КП створили робочі групи для переговорів. З чим вони йдуть на контакт, розповів вікарій Київської єпархії УПЦ (КП), ректор Київської духовної академії і семінарії, намісник Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря митрополит Димитрій (Рудюк).

Ваше блаженство, ви стали керівником робочої групи Київського патріархату з підготовки діалогу з УПЦ  МП. У чому полягатиме цей діалог?

Хочу наголосити, що з обох сторін створено робочі групи лише для підготовки діалогу. Ніхто не знає в яких рамках він відбуватиметься. Передусім група має виробити принципи майбутніх переговорів і окреслити коло проблем, які є між УПЦ КП і УПЦ МП. Слід зазначити, що досі Московська патріархія не вважала нас архієреями, а наше духовенство — священиками. Взагалі, з точки зору їхньої ідеології ми не церква, а релігійне угрупування. Саме так УПЦ КП фігурує в їхніх документах. Очевидно постане питання, з ким УПЦ МП вестиме розмову: з релігійним угрупуванням чи з церквою, яка не тимчасово знаходиться в ізоляції.

Те, що ми ідемо на зустріч, свідчить, що нами рухає реальність, яка сьогодні склалася в житті українського православ’я (маю на увазі і Київський і Московський патріархати). Прийшов час, коли ми повинні говорити чіткою і зрозумілою мовою про те, що робитимемо далі.

Ми давно чекали цієї зустрічі, фактично з грудня 2007 року, коли офіційно передали предстоятелю УПЦ МП митрополиту Володимиру прохання про початок діалогу, яке підписали всі наші єпископи.

Яка кінцева мета діалогу? Це буде створення в Україні єдиної помісної православної церкви, про яку, зокрема, говорить Президент Віктор Ющенко?

Абсолютно! Наша мета — це єдина помісна церква. Але на майбутній зустрічі ми не хотіли би навіть ставити цього питання таким чином. Це поки що надто висока планка.

Що, власне, означає словосполучення «єдина помісна православна церква»?

Багато хто вважає, що це якась інша церква, а не та, яка є сьогодні в Україні. Це хибна, неслушна думка. Єдина помісна православна церква — це помісна церква українського народу. Так як є російська церква, грецька, румунська, болгарська і так далі. У майбутньому вона має отримати автокефальний статус, тобто не залежати від закордонних центрів. Її повинен очолити предстоятель в сані митрополита або патріарха. В УПЦ (МП) не готові до цього. Там мають вирішити питання зі своїм статусом, а це означає — відхід від Москви. Наша позиція полягає в тому, що Москва рано чи пізно зрозуміє, що і свою частину української церкви треба відпустити.

Під час візиту до України патріарх Московський і всієї Русі Кирило заявив, що єдина помісна церква є і це УПЦ МП. Чому це вас не влаштовує?

Помісною церквою є лише церква, яка незалежна, автокефальна. Ми, наприклад, кажемо, що помісною церквою є Київський патріархат, тому що він відповідає такому статусу. Адже УПЦ КП — незалежна автокефальна церква. Алогічно називати помісними обидві церкви. Ми маємо справу з розділенням українського православ’я. Наголошую, розкол і розділення це різні речі. Розкол — це неправильне вчення, різниця в обрядах і так далі. Ми ж разом з УПЦ МП сповідуємо віровчення в одного Христа, визнаємо один символ віри, правила і вчення святих отців. Розділення є адміністративним і тимчасовим. Поки що ми сподіваємося лише на визнання УПЦ КП як церкви.

Як вам перешкоджає невизнання з боку світового православ’я ?

Звісно, ми визнаємо кожну помісну православну церкву. Та є певна ізоляція, при якій ми, наприклад, не можемо донести думку значної кількості віруючих під час міжнародних православних зустрічей. Нас не визнають насамперед у Москві. Вселенський патріархат може і хотів би визнати, але, знаючи жорстку позицію Москви, як сильного гравця на цьому полі, не хоче активно втручатися. Якщо з боку УПЦ МП починається спілкування з церквою, яка досі такою не вважалася, це вже досягнення. Конфронтація, яка між нами існує, не може нічим закінчитись. Рано чи пізно в Україні буде створена єдина помісна церква.

Підготовка до діалогу розпочалася після візиту патріарха Московського і всієї Русі Кирила. Тож ця ідея виникла завдяки чи всупереч?

Не було жодних офіційних заяв щодо цього з боку Московської патріархії. Але я не вважаю, що УПЦ МП просто так заявила про бажання діалогу, не знаючи позиції патріарха Московського в цьому питанні. Він як людина освічена, прекрасно усвідомлює, що тільки діалог може врятувати, як він сам висловився, патову ситуацію.

Показово, що початок церковного діалогу припав на передвиборний період. УПЦ КП підтримала Віктора Ющенка на Майдані. Як він за це віддячив?

Під час його президентства ми перебували в стані спокою, стабільного розвитку і збільшення парафій. Така ситуація склалася в релігійному житті України під час його президентства. За часів Леоніда Кучми політика була менш сприятлива.

А будівництво для УПЦ КП Свято-Михайлівського Золотоверхого собору ?

Це були разові акції. У цілому нині більш толерантне ставлення до різних юрисдикцій. Немає на що скаржитися ні нам, ні Московському патріархату. Віктор Ющенко не тільки декларує створення єдиної помісної церкви, але й намагається залучити до цього весь православний світ. Візити до України Константинопольського патріарха Варфоломія, Московських патріархів Олексія і Кирила — факт значущий. Президент Леонід Кучма не мав на це політичної волі.

У якому напрямку повинні розвиватися відносини між церквою і державою?

Необхідно підписати певний конкордат — документ, який окреслює відносини. Принаймні декларує їх у загальних фразах. Зараз уряд проголошує створення концепції державно-церковних відносин і радиться з нами, але поки що немає такого документа. Церква, яка виховала народ і збудувала міцні духовні підвалини держави, має зайняти гідне місце, що повинно бути чітко виписане. З боку держави має здійснюватись підтримка соціальних програм церкви, повернення незаконно відібраного майна. Головне питання, яке ставить церква перед державою, — викладання в загальноосвітній школі основ християнської етики. Можна багато говорити про наркоманію, аборти, злочинність та інші гріхи суспільства, але боротися з ними треба не в ізоляторах і диспансерах. Причина таких явищ у низькій духовності. Цей вакуум треба заповнювати.

Ієрархи УПЦ КП відвідують публічні заходи низки партій та громадських об’єднань. При чому їхні лідери належать тепер до різних політичних таборів. Кого ви підтримуватимете на майбутніх президентських виборах?

Ми розуміємо, що ці громадські об’єднання і партії стоять на державницьких позиціях. Церква прекрасно усвідомлює, що коли не буде незалежної держави, не буде і української помісної церкви. Це факт незаперечний, який випливає з канонів. Коли утворювалися державні кордони, утворювалися і канонічні кордони церкви. Хоч ми і хотіли б бути аполітичною організацією, не виказувати симпатій чи антипатій, на президентських виборах ми підтримаємо лідера, котрий заявить свою позицію щодо створення єдиної помісної церкви. Ця людина з нашого боку матиме невидиму, молитовну підтримку.

Андрій Кислов, WeeklyUA

УНІАН в Google News