Патріарх Кирил: я дозволю собі поставити Ющенку кілька запитань
Патріарх Кирил: я дозволю собі поставити Ющенку кілька запитань

Патріарх Кирил: я дозволю собі поставити Ющенку кілька запитань

00:08, 25.07.2009
16 хв.

У понеділок до України з пастирським візитом прибуває патріарх Московський Кирил. За три дні до візиту кореспондент УНІАН разом з групою журналістів провідних українських ЗМІ зустрілася з главою РПЦ у Москві

У понеділок до України з пастирським візитом прибуває патріарх Московський Кирил. За три дні до візиту кореспондент УНІАН разом з групою журналістів провідних українських ЗМІ зустрілася з главою РПЦ у Москві

Спікер РПЦ: Україну ніхто і не тримає

Ми прибули до Москви за день до призначеної зустрічі. Напередодні ми домовилися побачитися з особистим прес-секретарем патріарха Володимиром Легойдою, щоб обговорити запропоновані агентством запитання. За фотографіями він справляв враження типового церковного бюрократа, але при зустрічі спікер РПЦ (за сумісництвом завідувач кафедри міжнародної журналістики Московського державного інституту міжнародних відносин і редактор кращого в СНД православного журналу) обеззброїв усмішкою, вибравши тон що розуміння і вибачення.

Відео дня

- Ми не захотіли відмовлятися від вашої участі в зустрічі. Але явно провокативний тон запропонованих вами запитань для патріарха, який змушує Його Святійшество з перших рядків виправдовуватися, це ж... Це, ну подумайте самі, хіба можна плювати під ноги людині, яка тільки ступає на вашу землю?

Зізнаюся, що надіслані мною запитання, і справді, звучали доволі різко. Але я сформулювала все, що вважала цікавим для свого читача. Просто не уявляла, як можна їхати до глави РПЦ і не запитати про зняття анафеми з Мазепи. Адже зняття анафеми з нашого гетьмана це вже не подарунок Україні, це, пробачите, задавнений боржок.

- Ми усвідомлюємо всю важливість запропонованих вами тем, але якщо ви їздитимете з нами по Україні, ми обов`язково зможемо поговорити про це в подальших поїздках, - переконливо казав Легойда.

- Ви говорите, що в Російській Церкві доля священика залежить від політика, а в Грецькій, навпаки, доля політика залежить від думки про нього священнослужителя. Але ж це дуже спірне твердження. І я знаю, що в нас у церкві долі священика не залежать від думки про нього політиків, - продовжував переконувати мене Володимир Романович.

Я міркувала, що краще – відмовитися від зустрічі з главою РПЦ чи пом`якшити тон і прибрати небажані питання, щоб першою передати месиджі глави РПЦ кліру і мирянам.

- Або ось, ви запитуєте Його Святійшество, чи вистачить патріархові мужності знехтувати волею президента, якщо воля Творця буде в тому, щоб віддати УПЦ помісний статус. Але ж це ж образливо, ви наперед звинувачуєте його в тому, що йому не вистачить мужності протистояти владі, грунтуючись на стереотипах, і абсолютно не знаючи патріарха, - Легойда здавався засмученим.

- Я теж хотіла б запитати у вас, - нарешті заговорила я, - ми - православні, близькі вам люди. Російські духовні школи, ваше мистецтво зараз переживають великий підйом. Ми завжди будемо готові прислухатися до Російської Церкви, і станемо по справжньому рідними народами, якщо ви віддасте Українській церкві повну автокефалію.

Ми станемо в тисячі разів ближчими, якщо повіримо, що ви не хочете політично впливати і домінувати, - говорила я офіційному спікерові РПЦ.

- Вас ніхто не тримає, - м`яко і дещо втомлено говорив він. - Якби в Україні була єдність, якби це бажання було загальним бажанням всієї пастви, то хто б зупинив цей процес?

В результаті ми одне за іншою пом`якшували формулювання, прибирали окремі питання з твердою обіцянкою спікера РПЦ повернутися до них пізніше. Втім, Легойда демократично мовчав, коли я відмовлялася від його формулювань з мотивацією «читач не зрозуміє».

- Скажіть патріархові, що якщо він віддасть Україні автокефалію, то його прославлять всі святі київського неба, а після його смерті ми покладемо його разом з нашими преподобними в печерах Києво-Печерської Лаври, - сказала я, подумки зваживши, чи маю я право давати такі обіцянки патріархові.

- Він захоче лежати в Смоленську, - посміхнувся Легойда, прощаючись з нами.

***

Патріарх Кирил: Повна автокефалія? Україна і так помісна...

Наступного дня ми поїхали до Данилова монастиря. Всього у патріарха є дві резиденції (доволі скромний будинок Московської патріархії в Чистому провулку, розкішні покої в одному з приміщень Данилового монастиря) і дача в Передєлкіно, де він живе. Зустріч журналістів відбувалась у Даниловому монастирі. Перед приїздом патріарха з`явилося кілька охоронців, які зайняли місця в різних місцях першого холу резиденції. Оскільки ми прийшли раніше, нас попросили вийти в бічний зал. Таким чином, ми змогли побачити, як пройде патріарх, тільки ззаду. Взагалі краса резиденції, вигляд викладених на стіні мармуром гербів міст Київської Руси, килими викликали у мене дещо незвичне відчуття. Я звикла до того, що наш митрополит Київський Володимир зустрічає нас в своїй невеликій приймальні, що він ходить без охорони. Розповідають, що іноді, гуляючи своїм садом, на запитання роззявляк, що зазирають туди: “Агов, діду, ти – піп?”, - глава української церкви блаженнійший Володимир може посміхнутися і відповісти: «Піп».

Я осмикнула себе від недоречних порівнянь і налаштувалася на благочесний лад. Його Святійшество пройшов до кімнати, де його чекали журналісти, попросив додати світла, щоб бачити очі співрозмовників. Він благословив присутніх, а на прохання телевізійників дивитися тільки в камеру, запитав: «А чи можна поглянути вбік, на дівчат, бо вони образяться?» «Можна?» - звернувся до нас патріарх. «Тільки крадькома, Ваше Святійшество», - відповіла я за всіх присутніх дівчат.

Спочатку патріарх Московський виступив з маленькою прембулою.

Глава РПЦ сказав, як чекає поїздки до України, сказав, що дотик до святинь Руси, дотик до київських святинь, це велика духовна радість, яку ніщо не здатне затьмарити.

- Ну, а що стосується характеру візиту, про який зараз багато говорять і навіть сперечаються, то користуючись нагодою, хотів би сказати, що у мене одна мета – разом помолитися з українським народом. Комусь ця заява може видатися дивною, комусь лицемірною, комусь, можливо, взагалі далекою від правди. Але це так. За все своє життя я виніс найголовніший урок для себе. Бог дуже близький до нас. Він такий близький, що ми навіть собі цього не уявляємо. Але сила Божа здійснюється в людській немочі. І вже де, як не в церкві, і особливо де, як не в керівництві церкви відчувати і розуміти, що тільки з опорою на поміч Божу можна здійснювати щось корисне і для інших, і для порятунку своєї власної душі. Тому цей візит пасторський. Не потрібно в ньому бачити ніяких політичних складників. Природно, мене запитуватимуть про питання, які мають політичне звучання. І я відповідатиму. Але це не буде голос політика, тому що моє завдання не давати політичних рецептів і не робити політичного аналізу. А моє завдання, як патріарха помолитися з цим народом і разом з ним поміркувати про наше спільне церковне сьогодення, про наше майбутнє.

Моє запитання про те, яким у майбутньому патріарх бачить статус Української Православної Церкви було другим.

- До мене надходять звернення з різних адрес щодо того, щоб були зроблені рішучі кроки під час мого візиту. Я не думаю, що я повинен зробити якісь рішучі кроки. Я повинен уважно чути і слухати людей. Я повинен мати можливість, познайомившись з різними поглядами, пропустити ці погляди крізь своє власне богословське й історіософське сприйняття життя. Я глибоко переконаний, що помісна церква в Україні існує. Я не просто в цьому переконаний, я богословськи і канонічно стверджую, що це так. Цією церквою є Українська православна Церква. Інша справа, що від цієї церкви відокремилися певні групи людей. Але всі, хто відокремився - це наші брати і сестри. Хочуть вони цього чи не хочуть.

Припускаю, що цей месидж можна вважати ключовим. Патріарх сказав, що широка автономія, яку має в своєму розпорядженні Українська православна Церква, - це й є помісність. Після візиту я зустрінуся з фахівцями-богословами, які уважно слухатимуть всі виступи патріарха, щоб обговорити різницю статусів і мудрощі термінології. Але думаю, що від цього першого послання глави РПЦ питання пастви - якщо вже в нас є повне самоврядування, то чому ж у нас не може бути і самоочолення, чому ми не можемо обирати свого патріарха, - звучатиме не менш наполегливо.

До речі, прихильникам автокефалії може видатися симптоматичною ще одна теза, озвучена у відповіді на інше запитання.

«Патріотизм християнський і церковний відрізняється від націоналізму. Патріотизм завжди збалансований християнським универсалізмом. Націоналізм нічим не збалансований. Християнський универсалізм дає такий потужний етичний вимір людині і таку сильну етичну мотивацію, що її любов до свого народу, її вірність своїй державі завжди збалансовані тим, що ми можемо називати спільними людськими цінностями, але не в ліберальному їх розумінні, а в християнському їх розумінні. Тому наш заклик до патріотизму поширюється і на Україну, і на Білорусію і на всі інші країни», - сказав патріарх РПЦ.

Така оцінка націоналізму (а тема українського націоналізму дуже модна в Росії), як мені здається, теж безпосередньо пов`язана з вимогою надання УПЦ статусу повної канонічної автокефалії.

Взагалі, моє уважне відстежування тем автокефалії і спроб впливу не заважало мені вкотре зауважити: патріарх – винятковий проповідник. Не можу не зазначити, що всі присутні слухали його, затамувавши подих. Його міркування про нові форми проповіді для молоді, церковне осмислення кризи, тема церковно-державних відносин звучали неймовірно цікаво. І для людей, які його люблять, його приїзд стане великим святом. Але я подумала, що Російська церква хоч і напрацювала чудову інтелектуальну базу на тему відносин «церква – держава», але український предстоятель УПЦ блаженнійший Володимир концепцію вільної від держави церкви набагато глибше реалізував. Знаєте в чому це виявляється? Блаженнійший Владимир не їздить ні до кого з політиків. А до нього приїжджають абсолютно всі рейтингові політики України. На чай, на розмову, з проханнями про хрещення, за благословенням і молитвою. Адже це все дуже просто. Голові Української Православної Церкви від них нічого не треба, і він їм нічого не винен.

Ще одне запитання УНІАН стосувалося зустрічі патріарха з Президентом Віктором Ющенком.

- Ми з Віктором Андрійовичем зустрічалися багато раз, ще коли я був митрополитом і ніс відповідальність за зв`язки нашої церкви, - відповів патріарх. - У нас є досвід особистого спілкування і є певний порядок денний, якого ми торкаємося щоразу. В першу чергу це, звісно, тема релігійного життя на Україні. Ми обговорюємо її з різних поглядів і я вважаю, що ми продовжимо цю розмову. Але, розвиваючи цю тезу про положення релігійних організацій на Україні, я думаю, що в спілкуванні з Віктором Андрійовичем я дозволив би собі поставити і деякі конкретні запитання. Я уважно стежу за тими ідеями, які висловлюються Українською Православною Церквою і іншими релігійними організаціями щодо рішення цілого ряду питань, які вони вважають необхідними вирішити в контексті державно-церковних відносин на Україні. Я думаю, що нам є сенс поговорити про ці питання. І я з симпатією ставлюся до цих пропозицій релігійних організацій України. (Натяк на публічне звернення до нього глави УПЦ КП Філарета зустрітися? – Авт.)

Про те, якими будуть конкретні запитання, уточнювати Його Святійшество не став.

Одним з останніх запитань зустрічі стало питання УНІАН про те, чи сповідується патріарх і скільки він молиться.

- Звичайно, патріарх повинен сповідатися. У мене духівник старець Ілія, духівник з Оптиної пустині, якого я знаю дуже довгі роки. Ми одночасно з ним вчилися в Санкт-Петербурзькій духовній Академії, він старший за мене за віком. Але вже тоді, коли він був студентом, ми його всі любили і всі шанували, як людину дуже духоносну. Я радію, що ми живемо з ним разом в одному будинку. Ми часто з ним зустрічаємося, молимося разом. Щодо молитви, то без неї неможливо здійснювати ніякої справи в Церкві. Я переконаний, що не тільки в Церкві. Через молитву ми відчуваємо Божу присутність або її не відчуваємо. У молитві ми доручаємо себе Господові і віддаємо себе в його руки. У відповідь на цю молитву Господь дійсно нас приймає в свої руки, допомагає уникати помилок, веде через життя, допомагає зберігати мирний дух, коли навколо тебе суспільна турбуленція. Тому молитва є неодмінна умова життя священика. Якщо з життя священика йде молитва, він перестає бути релігійною людиною, хоча залишається людиною віруючою. Релігійність передбачає живий зв`язок з Богом. Нерідко буває так, що панотці будують, ремонтують, організовують, відбудовують, збирають кошти і оцей вертикальний вимір життя священика стає периферійним. Він, звісно, розумом визнає буття Господа, вірить в Господа, але якщо з життя йде особиста молитва, то втрачається релігійний характер життя. Я шкодую, що мій спосіб життя не дає мені молитися стільки, скільки я б хотів, але без молитви не може бути патріаршого служіння.

***

Замість епілогу

Я працювала над статтею спочатку в резиденції Патріарха в Даниловому монастирі, потім - у будинку патріархії в Чистому провулку. У прес-службі московської патріархії до мене поставилися доброзичливо, пропонували чай, уважно вислуховували мою лекцію про необхідність помісності для України і про те, що дружити помісними церквями - це набагато щиріше, ніж під одним куполом, але на різних барикадах. Мене не перебивали, але іноді цікавилися: чи багато в УПЦ таких українських націоналістів? Я розповідала, що найбільш вдумлива паства УПЦ шукає собі духівників, які не згадують відносини з Росією, не цікавляться політичними поглядами парафіян, таким чином, пояснюючи, що і серед українського кліра дуже багато українських патріотів.

Після зустрічі до мене підійшли журналісти російського телеканалу з проханням відповісти на запитання, чи сподобалася мені зустріч, чи чекають патріарха в Росії. Я відповіла, що зустріч сподобалася, адже Його Святійшество знаний як чудовий богослов і полеміст. А щодо того чи «чекають зустрічі», було б неправдою сказати, що в Україні її всі чекають однаково сильно. Хтось чекає, а хтось придивляється, а хтось взагалі реагує дуже стримано.

Увечері мене проводжали друзі, які сказали, що бачили мене в новинах, де я дуже захоплено говорила про патріарха і про те, як його чекають. Повернувшись до Києва, я зайшла на сайт телеканалу і справді виявила, що моє коротке інтерв`ю дещо секвестроване. Моєї фрази про те, що було б неправдою вважати, що всі чекають приїзду патріарха однаково сильно, – не було. Як і не було закінчене речення, що частина українців взагалі ставиться до його приїзду дуже стримано. Так само не потрапили до телеефіру слова, де я висловила надію, що після візиту до України патріарх зможе зробити правильний висновок про те, яким повинен бути подальший шлях розвитку Української Церкви. Подібний монтаж був неприємний, оскільки я і так дуже обачно добирала висловів, свідомо пом`якшуючи справжню картину настроїв українців. Що там і говорити... Це ж Росія, подумала я, країна з особливою демократією, де навіть Держдума - не місце для дискусій... Але у будь-якому разі, я думаю, що нам потрібно зустріти патріарха добре. Ми повинні показати, що вміємо зустрічати гостей і не здатні образити жодного священика, тим більше патріарха РПЦ. Цей прийом - наш тест на духовну зрілість, який ми здаємо зовсім не Росії. Ми його здаємо всьому православному світові і самому Господу. Зустріти патріарха радісно нас попросив один з найулюбленіших в усьому православному світі ієрархів - предстоятель Української Православної Церкви Володимир. І, врешті-решт, що може бути краще, ніж разом молитися? Нічого.

Лана САМОХВАЛОВА, Київ – Москва - Київ

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся