Перший архієрей-новомученик: сто років тому біля стін Києво-Печерської лаври був вбитий митрополит Володимир

Увечері 25 січня 1918 року п'ятеро озброєних солдатів на чолі з матросом увірвалися в покої митрополита Володимира у Києво-Печерській лаврі і вивели його за лаврські ворота. Благословляючи обома руками вбивць, владика прийняв мученицьку кончину: в акті медичного огляду тіла убитого митрополита зафіксовано, що архіпастиря розстрілювали розривними кулями і кололи гострою холодною зброєю. Так рівно сто років тому біля стін Києво-Печерської лаври був по-звірячому вбитий перший архієрей-новомученик...

Митрополит Київський і Галицький Володимир (у миру Василь Никифорович Богоявленський) народився 1 січня 1848 року в родині благочестивого священика села Малі Моршки Моршанського повіту Тамбовської губернії. Початкову і середню освіту отримав у Тамбові. На все життя у нього залишилася вдячність до своїх перших наставників.

Після Тамбовської семінарії Василь Богоявленський вирушає до Києва, де у 1874 році закінчує Духовну академію. 31 січня 1882 року майбутній святий був висвячений у священики і призначений до соборної Покровської церкви міста Козлова. Незабаром він стає настоятелем парафіяльній церкві, а в 1883 році призначається благочинним церков міста.

У Козлові виявилися багаті духовні задатки і адміністративні здібності ієрея Василя. У ці роки священика спіткало страшне горе — він втратив дружину і дитину. 8 лютого 1886 праведник прийняв чернецтво з ім'ям Володимир. А на наступний день ієромонах Володимир був зведений у сан архімандрита і призначений настоятелем Троїцького монастиря у Козлові. Хіротонія майбутнього митрополита відбулася в Олександро-Невській лаврі.

Преосвященний Володимир славився рідкісною чуйністю, простотою і відкритістю, з апостольським запалом він проповідував слово Боже.

У 1891 році преосвященний Володимир був призначений єпископом Самарським, де заснував релігійно-просвітницьке братство, відкрив у міській думі безкоштовні вечірні читання релігійного змісту. Особливо дбав владика про поширення церковних жіночих шкіл для підтримки ролі жінки у російській родині.

У дні лиха владика робив усе можливе для полегшення становища народу. Коли в Самарській губернії вибухнув голод, при монастирях і заможних храмах були влаштовані столові та чайні, у школах учнів годували безкоштовно. Коли ж спалахнула холера, владика допомагав з пошуком лікарів.

У жовтні 1892 року преосвященний Володимир був призначений екзархом Грузії з возведенням у сан архієпископа Карталинського і Кахетинського. При ньому було відкрито більше трьохсот церковно-парафіяльних шкіл і влаштована духовна семінарія у Кутаїсі, побудовано та відновлено більше ста храмів, в тому числі багато старовинних, до цього часу занедбаних.

У березні 1898 року святитель Володимир вступив в управління Московською єпархією. Простий у поводженні з усіма, але твердий і наполегливий у своїх вимогах та розпорядженнях, митрополит наполягав на тому, щоб все столичне духовенство як можна ближче стояло до народу.

У 1912 році майбутній священномученик був призначений митрополитом Петербурзьким, йому було присвоєно звання і передані права першого члена Святійшого Синоду. Цей період життя владики можна вважати у його архієрейському служінні досить складним - на його адресу постійно лунали звинувачення.

У листопаді 1915 року владика був переведений у Київ із збереженням звання і прав першого члена Святійшого Синоду. Це призначення вважалося «почесним засланням». Дійсно, останній – Київський період служіння митрополита Володимира був найважчим, випереджаючи його мученицьку кончину.

Митрополиту Володимиру довелося боротися з впливом революційного настрою народних мас на церковне життя. Після лютого 1917 року його служіння було пов'язане не тільки з духовними спокусами і труднощами, але і з небезпекою фізичної розправи. Але святитель розумів, що за віру може постраждати. Так і сталося.

Увечері 25 січня (7 лютого за ст. ст.) 1918 року п'ятеро озброєних солдатів на чолі з матросом увірвалися в покої владики у Києво-Печерській лаврі і, давши йому на збори трохи більше півгодини, вивели митрополита Володимира спочатку на лаврський двір, а потім за Економічні ворота Лаври. У свою передсмертну хвилину в молитві до Господа митрополит просив і про прощення своїх убивць. Благословляючи їх обома руками, владика прийняв мученицьку кончину: в акті медичного огляду тіла убитого митрополита зафіксовано, що архіпастиря розстрілювали розривними кулями і кололи гострою холодною зброєю.

Святитель став першим архієреєм-новомучеником Руської Православної Церкви.

"УНІАН-Релігії", з використанням матеріалів офіційного сайту Києво-Печерської Лаври

УНІАН в Google News